Розділ III
Чому на острові Дзвонкевича завівся лише один папець
Ми спитали у метра Едітуса, чому тут так багато всіх різновидів цих почеських птахів, а папець усього лише один. Він відповів, що така була одвічна установа і фатальне визначення зірок: клірці появляють попівців та інокців, а проте, як це буває у бджіл, без плотського злягання. Полівці появляють біскупців, біскупці — гарних кардинців; а кардинець, як його тільки смерть не забере, може змінитися на папця, і папець зазвичай буває лише один, так само як у бджолиних вуликах буває лише одна матка, а у світі буває лише одне сонце.
Щойно папець сконає, на його місце хтось інший народжується, з породи кардинців, але тільки, звісна річ, без плотського злягання. Отож ця порода має лише одного особня з безперервною спадковістю, достоту як аравійський фенікс. А втім, близько двох тисяч семиста шістдесяти місяців тому природа появила одночасно двох папців, але це спричинило найбільшу колотнечу, яка тільки колотила коли-небудь цей острів.
Бо всі птахи (сказав Едітус) кинулися грабувати одне одного і чубитися так завзято, що острів міг геть злюдніти. Одна частина прилучилася до одного папця і дала йому підсобки, а друга стала в обороні другого, частина птахів мовчала, як риба, більше не співала, а дзвони їх, ніби на них заборону наклали, ні разу не задзвонили. Під час цього розбрату прийшли нам на допомогу цісарі, королі, дуки, маркізи, графи, барони, а також уся світова співдружність на материку і на суходолі, схизма ця перевелася і чвари впинились, як тільки переставився один із папців, і плюралізм звівся до одности.
Тоді ми спитали у діда, чому це птахи щебечуть без угаву. Едітус нам відповів, що винні тут дзвони, почеплені над клітками. Відтак він запропонуав:
— Хочете, я зараз змушу співати оцих інокців, у яких кобки мов винні цідилки або ж мов чубчики у шкаворонок?
— Будь ласка! — відповіли ми.
Тоді він ударив у дзвін лише шість разів, і інокці миттю злетілися і заспівали.
Панурґ спитав:
— А як я задзвоню в інший двін, он ті пташки, в яких пір'я барви копчених оселедців, теж защебечуть?
— Авжеж, — відповів Едітус.
Панурґ подзвонив, і копчені птахи як стій злетілися і хором заспівали, але їхні голоси були хрипкі і прикрі. Едітус нам розтлумачив, що вони живляться самою рибою, наче чаплі або баклани, і що це п'ята порода святох останнього вилуплювання. Окрім того додав, що за повідомленням Робера Вальтбренга, гостя з Африки, сюди має прилетіти ще й шоста порода, так звані капуцинці, найзниділіша, найфантастичніша і найжорстокіша з усіх острівних порід.
— Африка (сказав Пантагрюель) завжди нам появляє щоразу якесь нове чудерство.
Розділ IV
Чому птахи острова Дзвонкевича перелітні
— Отож (сказав Панурґ) ви нам розповіли, як папець народжується від кардинців, кардинці від біскупців, біскупці від попівців, попівці від клірців, а зараз я хочу знати, звідки беруться у вас клірці.
— Усі вони (сказав Едітус) птахи мандрівні, прилітають вони з іншого світу, частина з дуже великого краю під назвою Безкоровайний, друга з іншого краю на Заході під назвою Багатодітний. Щороку клірці прилітають з цих двох країв цілими зграями, покидаючи батьків, матерів, усіх своїх друзів і родичів. А звичай там такий: коли в якомусь мостивому домі останнього краю народжується забагато дітей, хлопчиків чи дівчаток, то якби кожен із них успадкував свій пай (як хоче розум, вимагає природа і велить сам Пан-Біг), дім би зубожів. Тому батьки і збувають їх із рук на наш острів, навіть як вони мешкають на Босарі.
— Себто (сказав Панурґ) на острові Бушарі біля Шінона.
— Ні, на Босарі (відповів Едітус), бо ці діти майже всі босярі, босота, горбачі, каліки, шкандиби, одноруки, подагрики і виродки, від них тільки клопіт.
— Цей звичай (сказав Пантаґрюель) суперечить усім давнім правилам посвячення дівчат у весталки, ці правила, як свідчить Антистій Лабеон, забороняли відбирати дівчину з якоюсь ґанджєю, душевною шкодою чи тілесною хибою, навіть малесенькою і непомітною.
— Я дивуюсь (провадив Едітус), як ці тамтешні матері ще носять їх дев'ять місяців у лоні, адже у своєму домі вони нездатні зносити їх і терпіти довше, ніж десять, а частіше і сім років, вони накидають їм зверх дитячого платтячка якусь сорочечку, зрізають на їхньому щолопочку якісь волосинки, при цьому щось заклинаючи і молитвуючи (так єгиптяни, посвячуючи в жерці Ізіди, вбирали посвятників у лляні шати і проголювали їм тім'я), і відверто, явно, прилюдно, таким собі пітагорійським метемпсихозом, не ранячи їх і не увереджуючи, створюють ось таких птахів. Лише одне, друзі мої, мені невтямки: чому ці самички, чи то попівниці, чи то інокиці, чи то абатиці, співають не приємні мотети і хористерії, як належить за Зороастром співати на честь Ормузда, а катарати і ситрофи, як вимагає демон Аріман. І всі вони, старі й молоді, клянуть на всі заставки своїх родичів і друзів, які змінили їх на птахів.
Найбільше їх прилітає до нас із краю Безкоровайного, сторони без кінця-краю. Бо асафаї[473], цього острова насельники, коли їм загрожує голоднеча, ця непорадна порадниця, бо їм нема чим живитися, а що-небудь робити, чомусь навчитися вони не вміють і не хочуть, так само як щось виконувати чи ремісникувати, а тим паче служити вірою і правдою добрим людям; коли їм не щастить у коханні; коли вони, зазнавши краху у своїх починаннях, зневірюються; коли вони, вчинивши якесь страшенне лиходійство, ховаються від ганебної кари, то всі вони злітаються сюди на готове: прилітають сюди охлялі, як сороки, глядь, уже відпаслись, як бабаки. Тут вони убезпечені, тішаться недоторканністю і цілковитою волею.
— А що (спитав Пантагрюель), ці гарні пташки, перелетівши сюди, повертаються у той світ, де вони вилупилися?
— Лише деякі (відповів Едітус), колись мало, значно пізніше і неохоче. А ось після певних померків сонця і місяця, під впливом зірок, знялася зразу ціла зграя. Ми цим не побиваємося, зрештою нам конту вистачає. І всі вони перед своїм відльотом скинули своє пір'я у кропиву і в терник.
І справді, шукаючи, ми натрапили на якісь сліди, це був горщик із рожевими пуп'янками.