Він грав у м'яча, підкидаючи його догори ногою або кулаком. Бігав, стрибав, але не з розгону і не на одній нозі, а плигав через рівчаки, через паркани, вибігав по стіні на шість кроків угору — аж до вікна, якого можна було торкнутися з землі лише списом.
Гімнаст казав, що, коли Гаргантюа вивчиться так бігати й стрибати, він може вирушати в будь-який воєнний похід.
Він плавав долічерева, горічерева, на правому й лівому боці. Він так добре навчився плавати, що міг переплисти Сену з допомогою самих лише ніг і піднявши одну руку високо над головою. Бувало, так він доправляв на другий берег яку-небудь книжку, не намочивши жодної сторінки.
Він вилазив на судно, тримаючись тільки однією рукою, і знову кидався сторчголов у воду. Знову вилазив на судно, ставав біля стерна і вів його — швидко, повільно, за течією, проти течії, зупиняв посеред шлюзу, однією рукою стернував, а другою веслував, піднімав вітрила, видирався по линвах на щогли, бігав по реях.
Зійшовши на берег, мчав на гору, вмить із неї спускався, вилазив на дерева, стрибав із крони на крону, як білка, ламав товсте гілля, мов той Мілон 29. Орудуючи двома гострими кинджалами й двома міцними залізними прутами, спритно, мов щур, вибирався на дах будинку і так само спритно спускався.
Він метав дротика, залізного бруса, списа, рогатину, алебарду, каменюку, напинав лука, сам-один заводив арбалета; цілився з пищалі30, ставив на лафет гармату, стріляв на стрільбищі в картонного птаха згори вниз, знизу вгору, спереду, ззаду і збоку.
До високої вежі прив'язували линву, яка звисала до землі, і Гаргантюа видирався по ній угору та спускався вниз так швидко, що ніхто не встигав і оком змигнути.
Він горлав, як сто бісів гуртом, щоб розвинути груди.
Після всіх цих вправ Гаргантюа мили, розтирали, перевдягали, і він неквапом правився додому. Поки на кухні готували обід, іще раз повторював уроки, тоді сідав до столу. Страви були прості, і їв він небагато — так, щоб тільки не млоїло під грудьми. Але за вечерею Гаргантюа їв досхочу і довго не вставав з-за столу.
За вечереір повторювали те, що вчили в обід. Опісля заводили розумну й приємну бесіду.
Потім співали під музику, іноді грали в карти та в бабки, а часом ішли навідати яких-небудь учених мужів або мандрівників, які наблукалися по світах.
Перед тим, як лягти спати, виходили на балкон і споглядали місяць на небі, зірки та планети.
Потім Гаргантюа востаннє переповідав Понократо-ві все, що прочитав, вивчив, побачив, почув, осягнув, зробив за день, і нарешті вкладався спати.
Понократ водив свого плеканця по місту. Вони заходили в майстерні, де плавлять метал і виливають гармати; навідували карбувальників, різьбярів, золотарів, гранильників діамантів та самоцвітів, алхіміків та монетників, годинникарів, дзеркальників, друкарів, фарбарів та всяких інших ремісників. Бували в килимових, шовкопрядних, ткацьких майстернях. Понократ сказав, що добре знати ремесло — це краще, ніж мати спадщину, тож Гаргантюа вивчав ремесла і знайомився з розмаїтими в них відкриттями.
Ходили Понократ та Гаргантюа й на публічці лекції, на урочисті відправи, на змагання з риторики; слухали виступи —знаменитих адвокатів та проповідни— * ків-євангелістів.
Бували у фехтувальних залах — там Гаргантюа змагався з багатьма майстрами-фехтувальниками й доводив, що він володіє шпагою та еспадроном не гірше, а краще за них.
Вони заходили в крамниці продавців зілля, аптекарів, роздивлялися коріння, зілля, трави, листя, смолу, насіння, чужоземні масті й заразом вивчали способи їх підробки.
Вони дивилися на акробатів, жонглерів, штукарів. Гаргантюа приглядався до їхніх стрибків і вихилясів, прислухався до балачок.
Отак ранок від ранку, день від дня, вечір від вечора вчився Гаргантюа, засвідчуючи, що він — юнак розумний, кмітливий і швидкий на тяму. Попервах наука давалася йому важко, та згодом він став ловити все з півслова. Мовби й не вчився, а бавився — так було йому весело, легко та любо.
Щомісяця, вибравши ясний погідний день, Поно-крат вів Гаргантюа за місто. Він розумів, що його плеканцеві треба часом порозкошувати на дозвіллі. І Гаргантюа робив те, що хотів — дурів, качався в траві, вистрибував і витанцьовував, горлав пісень, розоряв пташині гнізда, ловив перепілок, раків, жаб. Потім вони сідали десь у холодку на м'якій травичці й проказували напам'ять вірші Вергілія або Гесіода, писали латиною веселі епіграми, а тоді перекладали на французьку мову.
Отже, й під час безтурботного відпочинку Гаргантюа навчався й набирався розуму.
РОЗДІЛ VI
Про те, як лернейські пекарі посварилися з пастухами Грангузьє і як це призвело до кривавої війни
Наближалася осінь, і в маєтку Грангузьє, батька Гаргантюа, ось-ось мав початися винозбір.
Пастухи день і ніч пильнували виноградник. Стерегли від лихих людей, а надто — від шпаків, од ганяли їх повсякчас, колошкали.
Якось повз нього на десяти чи дванадцяти підводах їхали пекарі з міста Лерне — везли продавати пироги в Парі льє.
Пастухи Грангузьє, як не раз уже бувало, попросили продати їм пирогів за базарну ціну.
Та пекарі ні сіло ні впало почали насміхатися з пастухів, обзивати їх паскудниками, пройдами, шахраями, блазнями, здирниками, старцями, задаваками, жевжиками, дурнями, чуперадлами, а наостанок сказали, що пироги для таких гольтіпак — надто вишукана страва: вони, мовляв, обійдуться і вівсяними коржами з половою.
Вислухавши ці образи, один із пастухів, чесний і достойний хлопець Фрожьє, лагідно сказав:
— Чого це ви нас дьогтем поливаєте? Адже досі ви завжди продавали стільки пирогів, скільки ми просили. Хіба ж добрі сусіди так чинять? А коли ви приїздите до нас купити нашої добірної пшениці, з якої мелете борошно на хліб і пироги, хіба ми вам відмовляємо? А ми ж хотіли ще й винограду вам дати — без грошей! Проте, як ви вже завелись на колотнечу, то затямте: хто за дьоготь береться, той у дьоготь і вбереться. Ми й самі дамо собі раду. Як прийдеться — задніх не пастимем. Недарма ж бо кажуть: хто кому лиха зичить, сам лиха діждеться. Раками присягаюся — ви ще про це пожалкуєте!
Вислухавши Фрожьє, обізвався Марке, великий берлоносець братства лернейських пекарів: