Однак затямте, любі мандрівники: шлях до цього джерела, п'ючи з якого ви станете знаттєлюбами й життєтворцями, не вторований. Він увесь поріс колючим терном, на ньому лежать велетенські кам'яні брили, його перетинають бурхливі потоки. Щоб добутися до джерела, вам доведеться добряче потрудитися. І ви знову муситимете взяти собі за проводиря Світосяйний ліхтар — справжню, мудру науку. Світосяйний ліхтар розсіє темряву, освітить вам шлях. Подібно до того, як ви пливли-мандрували нескінченними морями і зійшли оце в наш таємничий підземний світ, ви помандруєте по світу речей і явищ, зовсім вам незнаних, зовсім незрозумілих. Зміст і сенс цих речей і явищ не відразу вам розкриється, довгий час він буде мовби туманом повитий. Це тому, що майже всі знання, якими ви володієте тепер,— хибні, несправжні.
— О Бакбук, як чудово ви говорите! Яка мудра ваша мова! — вигукнув Панург.— Тільки одного ви не сказали: женитися мені чи не женитися?
— Друже,— всміхнулася Бакбук у відповідь,— коли світло знань розсіє морок, що огортає майже все навколо вас, ви зумієте вибрати собі таку дружину, про яку мрієте.
— Ну, краще не скажеш! — мовив Пантагрюель.— І я колись казав вам майже те саме, Панургу! Отже, трінк! Так чи не так, брате Жан?
— Трінк! Трінк! — вигукнув брат Жан.— Велика Бакбук, як вам віддячити за вашу високу ласку?
— О, не кажіть про вдячність! — відповіла Бакбук.— Аби лиш ви були вдоволені; кращої нагороди мені не треба. Ми тут, під землею, найвище благо вбачаємо не в тому, щоб брати й приймати, а в тому, щоб давати й дарувати! Одне тільки я попрошу вас зробити: вписати ваші імена і назву країни, з якої ви прибули, в ритуальну книгу.
Мандрівники охоче зробили те, про що просила їх Бакбук.
Потім Бакбук наповнила водою з чарівного водограю три міхи і, подавши їх мандрівникам, мовила:
— Вертайтеся, друзі, в ваш світ і розкажіть там, що під землею є незліченні скарби. Все>що ви бачите на небі й називаєте феноменами, все, що є в річках та морях, не можна порівняти з тим, що ховає в собі
земля. Філософи ваші ремствують і побиваються: мовляв, більше нічого відкривати, бо все вже відкрили стародавні філософи. Ні І Скільки всього іще не відкрито! Скільки всього іще треба відкривати!
Мудрець Фалес, коли єгипетський цар Амазіс спитав його, що в світі найрозумніше, відповів: "Час", Бо тільки з плином часу відкривається й буде відкриватися все найпотаємніше. Тим-то стародавні греки називали бога Сатурна, тобто час, батьком істини, а істину — дочкою часу.
Мине час — і ваші філософи зрозуміють, що їхні знання, так само, як і знання їхніх попередників,— лиш наимізерніша частка того, що являє собою світ!
Коли ви повернетесь на кораблі, то побачите, що вони налаштовані до тривалої подорожі. Поки ви гостювали тут, у нас під землею, я цим поклопоталася. Отже, друзі, вирушайте в плавання й будьте певні: ви обминете всі небезпеки і щасливо причалите до своєї гавані. Ось лист — віддайте його вашому володарю Гаргантюа. Перекажіть йому та славним його підданцям щире вітання від нас
Бакбук дала Пантагрюелеві листа, згорнутого в сувій і запечатаного. Пантагрюель красно їй подякував, і Бакбук повела мандрівників нагору.
Вони пройшли по всьому острову — зеленобуйно-му, розмаєквітому, шовкотравому, запашнозелому, теплому й погідному, як їхня мила й люба Турень. У гавані їх чекав караван. Вранішнє сонце обливало кораблі своїм ласкавим промінням.
ТИТАН ВІДРОДЖЕННЯ
Визначний французький письменник і вчений-гуманіст Франсуа Рабле жив у бурхливий час, коли старі форми феодального світу почали відступати під натиском нового класу — буржуазії.
То була епоха сміливих мореплавців і шукачів пригод, які відкривали невідомі землі, епоха релігійних війн, що потрясали майже всі держави Західної Європи, епоха нового покоління вчених, які, заперечуючи догмати богослов'я і схоластики, стали створювати нові науки, основані, з одного боку, на пізнанні навколишнього світу, а з другого — на вивченні творчості письменників та філософів античної Греції й Давнього Риму.
Так почався могутній культурний рух, відомий в історії під назвою <Відродження" (по-французькому "Ренесанс") — тобто відродження античної науки, літератури, філософії. Зародившись в Італії, цей рух розповсюдився по Європі й тривав з XIV по XVI століття.
Представники Ренесансу — гуманісти — прославляли людський розум, саму людину з її складним світом почуттів, прагнули визволити її з-під багатовікового феодально-церковного гніту. Вони стали творцями нової культури, вперше піддали серйозній критиці католицьку релігію на чолі з папою римським.
Франсуа Рабле (прибл. 1494—1553) був найвидатнішим французьким гуманістом. Народився він у квітучому містечку Шіноні провінції Турень. Дитинство його минуло на сільській фермі діда. Початкову освіту здобув у монастирській школі, а 1520 року вступив до францисканського монастиря. Монахам-франішсканцям дозволялося вивчати тільки богословські науки й читати, певна річ, лише богословські книги. Однак Рабле потай опанував давньогрецьку мову й захопився читанням творів античних письменників. Зрозумівши, що монастир не для нього, Рабле згодом покинув його і став секретарем у впливового тоді єпископа Жофруа д'Етіса-ка. Спочатку разом із ним, а потім і сам, він об'їздив усі провінції Франції, вивчаючи діалекти рідної мови, життя свого народу.
Рабле закінчив медичний факультет університету Монпельє, в університеті Пуатьє вивчав юридичні науки. Працюючи лікарем у Ліоні, написав ряд наукових книжок. Саме в цей час він почав листуватися з відомими гуманістами — Етьєном Доле, Гільйомом Бюде, Еразмом Роттердамським.
1532 року під впливом щойно видрукованої народної книжки про казкового велетня Гаргантюа Рабле написав свою книжку про Пантагрюеля, сина Гаргантюа, а через два роки — і про самого Гаргантюа.
Восени 1534 року у Франції розпочався період жорстокої реакції. Король Франціск Перший, наляканий рухом протестантів, що вимагали порвати з католицьким Римом, вирішив розправитися з ними. По всій країні запалали вогнища "святої інквізиції", у них гинули і протестанти, і гуманісти, які їм співчували.