Галочка дуже не любить, коли мама розповідає кому-небудь цю історію, так що, будь ласка, коли побачите Галочку, не кажіть їй, що ви щось знаєте.
Це ж трапилось, коли Галя вперше прийшла в школу.
Галі дуже хотілося швидше до школи.
Хоч воно й не зовсім, але все-таки доросла — коли ходиш до школи. А маленькою нецікаво бути. Тільки старші так думають, що малим добре. Сама нікуди не ходи, одягай, що мама скаже, спати лягай рано, коли мама й тато ще й не думають спати, обов'язково обідай і снідай!
Галя вже вирішила, коли вона буде дорослою, супу і хліба не їсти ніколи, нізащо (хіба що хліб з варенням), ніколи не спати і щодня ходити в кіно.
Її двоюрідний брат Вовка, трошки старший, з нею цілком згодний, тільки він ще каже, що й слухатися нікого не буде і взагалі робитиме все, що захоче.
От Галі купили портфель, книжки, зошити, пера "Піонер" і, головне, пенал. Це вже справжня школярка, коли пенал!
— В школу я ходитиму сама! — заявила Галя.— Ти, мамо, тільки перший день мені покажи, де школа. Вовка ж сам уже ходить!
— Подивимося! — сказала мама. Так вона казала завжди, коли не хотіла сперечатися.
Спочатку все було гаразд. Все було приготовлено звечора: новий портфель, коричнева форма, фартушок — все як належить, і, як належить всім семирічним, у цей день Галя прокинулася о шостій годині і вже не дала нікому спати.
Мама, як навмисне, повільно одягається і, здається Галі, надто повільно йде. Так і спізнитися можна! Галочка поспішає, Галочка іде горда, зовсім як доросла, і в неї таке обличчя, що всі зустрічні бачать, що вона вперше йде до школи.
От і школа — з великими вікнами, великим двором. У дворі бігають діти, багато дітей, бо це велика школа-десятирічка — значить, цілих десять класів! Бачите, як багато!
Ви думаєте, Галочка злякалася?
Аж нітрішечки!
Коли задзвонив дзвоник і молода чорнява вчителька покликала: "Перший клас, до мене!", Галя майже зовсім спокійно побігла до неї і навіть прошепотіла мамі:
— Мамочко, ти не бійся! Я буду добре вчитися і додому сама прийду!
— Мене звуть Олена Пилипівна,— сказала вчителька.— Зараз ми станемо рядочком і послухаємо, що скаже директор, і підемо у свій клас.
Коло Галочки поставили біляву дівчинку з сірими великими очима. Вона зразу засміялася до Галі і спитала:
— Як тебе звуть?
— Галочка Татарська!
— І мене Галочка, тільки Хижнякова! — зраділа дівчинка.— А отого чорненького хлопчика звуть Тима, а оту, бачиш,— на китаянку схожа,— Не ля. Я вже всіх перепитала. Ти на китаянку теж схожа, тільки не дуже, а на татарку зовсім ні...
Вона хотіла ще щось швидко розповісти, та на ганок вийшов сивий старий директор з квітами в руках — і усміхнувся привітно дітям. Усі, навіть десятикласники, враз замовкли. Він зразу сподобався Галочці, і вона почала дивитися йому прямо в рот, щоб, бува, чого не пропустити.
— Ходімо, діти, до школи, почнемо новий навчальний рік! — сказав він і, побачивши, як Галя дивиться на нього, погладив її по голівці.
— Хай першими йдуть маленькі, новачки. Хай вони полюблять нашу школу, вчаться добре, щоб бути хорошими учнями...
Галю посадили з біленькою Галею, і вони дуже швидко подружилися. їм знову захотілося багато розказати одна одній, але на уроці було цікаво слухати Олену Пилипівну.
А Олена Пилипівна всіх розпитувала, хто де влітку був, хто вміє читати, які книжки знає.
Всім хотілося відповідати, і всі говорили разом, а біленька Галочка аж підстрибувала:
— Я дуже люблю казки, ой, так люблю казки...
Олена Пилипівна всім сказала: якщо хто хоче говорити, хай руку підніме, а то коли всі разом відповідають — нічого розібрати не можна. Це Галі дуже сподобалося, і вона весь час піднімала руку, і під кінець — обидві руки, бо вона читала вже багато книжок і їй хотілося про всі розказати. Навіть було досадно, що задзвонив дзвоник і урок скінчився. Діти вибігли в коридор і у велику залу.
— Давайте грати в жмурки! — закричала Неля.
Галя вирішила заховатися від Галі Хижнякової і Нелі і побігла в коридор ліворуч. "От хороше в школі! — подумала Галочка.— І весело як, і дітей багато, і аж нітрішечки не страшно".
Тут раптом задзвонив дзвоник, і вмить усі діти розбіглися по класах.
— А де ж мій клас? — схопилася Галочка.
Коридор такий великий, і скрізь однакові двері.
— А чому ж ти не в класі? — проходячи коридором, спитала її якась учителька в пенсне, висока і, мабуть, строга, бо навіть і не подивилася на Галю. Галя зніяковіла і шмигнула в перші двері.
Діти стояли навколо стола, і вчителька, тільки зовсім не Олена Пилипівна, показувала їм щось дуже цікаве, бо діти витягли шийки, як гусенята, щоб усе добре бачити.
Галочка стала позад усіх на пальчики, витягла шию і побачила на столі кумедні пляшки, круглі й тоненькі, якісь кульки і спиртівку. Учителька взяла якусь срібну кульку на поличці і пропустила її в кільце, а потім підігріла кульку на спиртівці, і вона вже не могла пройти в кільце. Хоча це була та сама кулька!
— Бачите, діти,— сказала вчителька,— від нагрівання тіла розширюються, збільшуються, а від холоду стискуються.
"Ач, цікаво! — подумала Галочка.— Прийду додому і обов'язково посаджу на батарею Мишку. Хай сидить, поки не збільшиться".
А потім учителька взяла зовсім порожню пляшку, таку пузату і смішну, заткнула пробкою і теж поставила на вогник.
— Вона ж лопне! — закричала Галочка, і всі обернулися до неї.
— Це не з нашого класу! — сказав руденький хлопчик.
— Ну, звичайно, не з нашого! — заторохкотіла дівчинка з кісками.
— З якого ти?
— Я з першого...— ніяково мовила Галя.
— А потрапила в третій!
— Так іди в свій клас,— сказала вчителька.— Там же діти вчаться, а ти пропустиш усе!
Галя хотіла сказати, що їй хочеться тут побути і подивитися, чи не лопне кумедна пляшка, але сперечатися вона не насмілювалася і вибігла швидко з класу. Вона вирішила, щоб знову не наплутати, до дзвоника ні в який клас не заходити, а побігти в залу і там почекати.
А в залі було весело! Коло роялю стояло багато дітей, більше, ніж сидять в одному класі, і всі співали:
Ходить гарбуз по городу,
Питається свого роду!
Галочка знала цю пісню і підбігла до дітей. Там таки справді стояло три класи — 2-А, 2-Б і 2-В, тому і не звернули на Галю уваги, бо діти з 2-А подумали, що вона з 2-Б, а з 2-Б — що вона з —А або з —В.