РЕМЮЗА. Чорт!
ФРЕДЕРІК. Заспокойтесь, кумедне більше не вбиває на смерть, інакше б Париж перетворився на цвинтар.
РЕМЮЗА. Я примушу журналістів мовчати!
ФРЕДЕРІК. Але чи вдасться вам примусити мовчати вашу дочку? (Він підходить, посміхаючись). І потім, я боюсь, що ви недооцінюєте реальні сили супротивника, пане міністре Внутрішніх Справ. Ви маєте у своїх руках владу, але я маю славу. Вас бояться, а мене обожнюють. Народ обожнює любовні історії і потішається над ошуканими батьками, як і над зрадженими чоловіками… легко здогадатись, на чий бік він пристане.
РЕМЮЗА. Який же ви мерзотник!
ФРЕДЕРІК. Е… ваш зять не може бути бозна-ким, татусю!
Барон де Ремюза ледь стримується, аби не вдарити його ціпком. Він уже не може себе контролювати.
РЕМЮЗА. Врешті-решт, пане Леметр, я звертаюсь до вашого здорового глузду і вашої честі. Моя дочка не може вийти заміж за вас.
ФРЕДЕРІК. А що, власне, треба, щоби стати чоловіком? Дві руки, щоб пестити і захищати, багато любові в серці і трохи грошей у кишені? Я все це маю.
РЕМЮЗА. Ви не з нашого кола.
ФРЕДЕРІК. Я зі свого кола, і в ньому немає нічого ганебного.
РЕМЮЗА. Яке ваше походження?
ФРЕДЕРІК. Я народжений від жінки. Мені цього досить.
РЕМЮЗА. А ваш батько?
ФРЕДЕРІК. Я ніколи не знав його, я його єдиний підпис.
РЕМЮЗА. Зрозумійте нарешті, що за таких умов…
ФРЕДЕРІК. Що? Байстрюк! Якщо від цього виникають проблеми, то лише для мене, тільки для мене одного. Я син чоловіка і жінки, і вам цього досить. Так, невідомо, яка кров тече в моїх жилах? У цьому різниця між людьми з народу і аристократами. Моя кров не пам'ятає, звідки тече. А ваша носиться з усіма своїми гербами, генеалогією, хроніками, і саме вам доводиться нести відповідальність за численні покоління рвачів, бандитів, убивць і узурпаторів! Справді, я не маю такої переваги, моя кров має коротку пам'ять!
РЕМЮЗА. Врешті-решт, погляньте на себе: ми з вами однолітки!
ФРЕДЕРІК. Омолодіться, і я буду наслідувати вас! (Пауза, більш важка). Пане де Ремюза, так, я вашого віку, тобто віку батька Береніки. І я усвідомлюю: якщо вона закохалася в такого зрілого чоловіка, то, можливо, тому, що той зрілий чоловік, який мав би дати їй усю ніжність і захоплення світом, її батько, не дав їй цього раніше!
РЕМЮЗА. Я вам не дозволю!
ФРЕДЕРІК. Зі мною вона надолужує втрачене. І з цієї точки зору я мав би вам подякувати.
Барон де Ремюза одягає рукавички і збирається піти.
РЕМЮЗА. Можливо, я був поганим батьком, добродію, але повірте, що цього вечора я намагався бути добрим батьком. Даремно ви вважаєте, що я думаю лише про вигідні шлюби, спадщину, титули; ні, я думаю також і про щастя Береніки. Вона мала вийти заміж за герцога Йоркського. Я припиняю будь-яке переслідування, я прагну тільки поговорити зі своєю дочкою, без особливої надії на успіх, ясна річ, і, отже, я залишаю її вам, пане вільний чоловік. Але перед тим як піти, я маю одне питання, одне-єдине.
ФРЕДЕРІК. Так?
РЕМЮЗА. Скільки часу зазвичай тривають ваші кохання?
Це питання ставить Фредеріка у глухий кут.
РЕМЮЗА (відчувши, що перевага на його боці). Я не сумніваюся, що на початку кожного зв'язку ви переконані, що знайшли жінку вашого життя. Пристрасні темпераменти, як правило, схильні до засліплення: вони змішують інтенсивність почуття з його вічністю. Ви вважаєте, що можете читати майбутнє у теперішньому, але ви бачите там лише себе і власні миттєві бажання. Тоді скажіть мені, пане Леметр, скільки часу тривають ваші кохання? "Востаннє", звичайно… Ви жертва рими…. Так скільки?
ФРЕДЕРІК. Неможливо порівнювати Береніку з іншими жінками, яких я знав раніше.
РЕМЮЗА. Ясна річ, Береніка інакша. Але ви самі? Чи ви змінились? (Пауза, Фредерік не відповідає). Коли ви говорили, що у вашої крові коротка пам'ять, ви мали рацію, добродію. Я б тільки додав, що ця кров, забудькувата і безпам'ятна, вона тече дуже сильно, дуже швидко, і надто шалено, щоб утворити щось спокійне, міцне і певне. Це бурхливий потік, що прориває дамби, він руйнує, він нічого не творить. (Пауза). То скільки ж тривають ваші кохання?
Фредерік мовчить. Барон де Ремюза розуміє, що перевага відтепер на його стороні.
РЕМЮЗА. Ви так сильно переконуєте, з такою силою — ви просто підмінюєте правду силою. Тож подумайте про це наступного разу, коли мовите "назавше" перед Беренікою, бо вона, вона почує саме "назавше", а ви будете думати лише про "тепер". До побачення, пане Леметр.
Він виходить.
Фредерік лишається нерухомий, затамувавши подих. Ремюза справді зачепив його.
Входить Панна Жорж, елегантна, сяюча, відмінна від тієї, що була зазвичай.
ЖОРЖ. Я прийшла з тобою попрощатися, мій любий Фредеріку. (Пауза). Малий везе мене до Італії.
ФРЕДЕРІК. А як же завтра? Прем'єра Робера Макера?
ЖОРЖ. Я домовилася з Арелем. Мою роль візьме Манірниця. Вона її вже знає. В кожному разі для тебе це вигідно.
ФРЕДЕРІК. Твоя правда.
ЖОРЖ (пауза). Малий мене обожнює.
ФРЕДЕРІК (як сомнамбула). Я щасливий за тебе, моя старенька Жорж.
ЖОРЖ. Мені не варто було погоджуватись на Італію. Здається, там постійно світить лимонне сонце. Боюся, щоб мій малий не розгледів, на що я схожа.
ФРЕДЕРІК. Шукай тінь.
ЖОРЖ. Я прикрила всі мої капелюхи газом, він бачитиме мене лише через чотири шари мусліну. (Вона всміхається). Та це не заважає мені тішитись.
ФРЕДЕРІК. Подорож до Італії, це, певно, недешево, як ви з цим впораєтесь?
ЖОРЖ. Я продала брошку, яку мені подарував імператор. (Зітхає). Це була остання коштовність, яка зосталася мені від Наполеона. Тепер я бідна.
ФРЕДЕРІК. Ти щаслива, моя старенька Жорж?
ЖОРЖ. У нього така пружна шкіра. Зранку, як то кажуть, наче в немовляти. І запах молодого чоловіка лине від його рук і стегон, коли ми кохаємось. Пристрасть… я говорила про неї на сцені, я її зображувала, але я її не знала; тепер вона повернулась до мого життя.
ФРЕДЕРІК. Знаєш, що ти помолодшала?
ЖОРЖ. Я не помолодшала, але я перестала старіти. (Сумно усміхається). Уже кілька років поспіль я навмисне гладшаю, не фарбуюсь, не доглядаю себе як слід. Коли я зрозуміла, що вже не зможу видавати себе за молоду дівчину, мені схотілося прискорити біг років.