ГОД замовк. Стіргард обвів поглядом членів екіпажу.
— Гаразд, я беру це до відома. "Гавриїл" віддав богові душу. А в тому, чи він дав мат Квінті, ми ще пересвідчимось. Поки що лишаємось на місці. Хто чергує?
— Я, — сказав Темпе.
— Гаразд. Решта можуть іти спати. На випадок чого прошу мене розбудити.
— ГОД не спить ніколи, — озвався ГОД.
Лишившись у стерновій рубці наодинці з погашеними вогнями, пілот, мов плавець у невидимій воді, обплив її вздовж матових, сліпих моніторів, здійнявся під стелю й, осяяний несподіваною ідеєю, відштовхнувся так, щоб долетіти до головного візоскопа.
— ГОДе, — негучно покликав він.
— Слухаю.
— Покажи мені ще раз останню фазу гонитви. У п'ятикратне сповільненому темпі.
— Оптично?
— Оптично, в інфрачервоних променях, але так, щоб зображення не дуже розмазувалося.
— Це справа смаку, — відповів ГОД.
Тієї ж миті екран засвітився. Біля рамки вискочили цифри віддалеміра. Вони мелькали не так блискавично, як раніше.
— Дай сітку на зображення.
— Слухаю.
Стереометричне порізане зображення вкрилося білими хмарами. Зненацька воно заколивалось, немовби його заливала вода. Лінії геодезичної сітки почали вигинатися. Відстань між голкою "Гавриїла" і переслідувачами зменшувалася. Через уповільненість усе діялося, мов у краплині води під мікроскопом, коли до чорної пилинки зависі пливуть комоподібні бацили.
— Диференціальний віддалемір Доплера! — сказав пілот.
— Евклідів простір утрачає свої властивості, — відгукнувся ГОД, але ввімкнув диференціатор.
Вічка сітки тремтіли й вигинались, але він приблизно визначив відстань. Коми були від "Гавриїла" за кількасот метрів. Тоді величезний обшир планети під п'ятіркою скупчених чорних цяток раптово почав розростатись, щоб зразу ж після цього повернутися до звичного вигляду, але всі чорні цятки зникли. Місце, де вони темніли хвилину тому, тремтіло, наче марево. Потім спалахнуло сліпучим пурпуром, наче фонтан світної крові, яка, зблиснувши ясно-червоним пухирем, побуріла й згасла. Хмари, на тисячі миль розкидані вибухом, ліниво клубочились над поверхнею океану, темнішою за континентальний берег на сході. Вікно зяяло й далі, розчинене навстіж, але порожнє.
— Гравіметри! — сказав пілот.
— Слухаю.
Зображення не змінилося, тільки геодезичні лінії почали звиватися посередині, мов клубок переплутаних ниток.
— Мікрогравіскопія! ГОДе, ти ж знаєш, що мені треба!
— Слухаю.
ГОД як завжди говорив безбарвним голосом, однак пілотові вчулися нотки зухвальства. Немовби машина, яка перевершувала його своєю кмітливістю, з підкресленою нехіттю виконувала накази. Клубок переплутаних геодезичних ліній ледь помітно затремтів; трем сколихнув густу сітку й щез. Геодезична плутанина почала розпрямлятись. На тлі білої планети з вирвою в хмарах, схожою на величезне око циклона, знову з'явилася прямокутна сітка гравітаційних координант.
— "Гавриїл" вистрелив у себе теравольтовими нуклонами, так? — запитав пілот.
— Так.
— Де він узяв додаткову енергію? Адже в нього була надто мала маса для того, щоб стиснути відстань до розмірів мікродірки?
— Тератрон при замиканні діє як сидератор. Убирає в себе енергію ззовні.
— Виникає дефіцит?
— Так.
— У вигляді негативної енергії?
— Так.
— У якому радіусі?
— З надсвітловою швидкістю в позапросторі — "Гавриїл" узяв її в радіусі мільйона кілометрів.
— Чому цього не відчули ні Квінта, ні Місяць, ні ми?
— Бо це квантова позика в проміжку Голенбаха. Пояснювати далі?
— Необов'язково, — відповів пілот. — Оскільки колапс стався протягом мільйонної часточки наносекунди, то виникли два концентричні горизонти ефектів Рамана-Керра.
— Так, — мовив ГОД.
Він не вмів дивуватись, однак пілот відчув у цьому слові повагу.
— Це означає, що сингулярності, яка залишилася від "Гавриїла", вже немає в цьому світі. Полічи, щоб переконатися, чи я маю рацію.
— Я вже полічив, — відповів ГОД. — З імовірністю один до ста тисяч — сингулярності немає.
— Тоді навіщо ти розповідав оту баєчку про мух? — запитав пілот.
— Імовірність усе-таки не нульова. За геодезичними рухами, колапс має сильне геліофугальне бокове випинання і, звівши маси всіх тіл системи до точок, можна вирахувати фокус, де викинуло ті їхні ракети...
— Макротунельним ефектом. Так?
— Так.
— Розмазування не може сягати розмірів парсека. Воно мусить бути коротше. Рахувати вмієцг?
— Умію.
— Отже?
— Прокладання тунелю відбувається з певною імовірністю, а незалежні ймовірності множаться.
— Перекладімо це на мову здорового глузду. Крім Дзети, в цій системі налічується дев'ять планет. Виникає нелінійна система рівнянь, яка не піддається інтегруванню, але планети перейняли обертальний момент протосонця, й масу всієї системи можна перевести в центр.
— Це дуже неточно.
— Неточно, але не на парсек.
— Ви що, належите до так званих феноменальних рахівників? — запитав ГОД.
— Ні. Я народився в ті часи, коли рахували й без комп'ютерів. Інакше кажучи, рахували приблизно. Ті з моїх колег, які не вміли цього робити, вмирали молодими. Чого мовчиш?
— Не знаю, що казати.
— Скажи, що ти — не непогрішний.
— Я — не непогрішний.
— І не повинен називати себе ГОД ом.
— Це не я так себе назвав.
— Навіть жінка не здатна перебалакати комп'ютера. ГОДе, ти повинен вирахувати дистрибуцію ймовірності вздовж цього твого парсека — вона має бути двомодальна. Цей район ти нанесеш на зоряну карту і вранці передаси командирові разом з поясненням, що тобі не хотілося цього вираховувати.
— Мені ніхто не наказував.
— Я тобі наказую. Зрозумів?
— Так.
На цьому нічна розмова в рубці керування закінчилася.
НАПАД
Математично надзвичайно малоймовірне має ту особливість, що воно все ж таки іноді трапляється. Від трьох переслідувачів, усмоктаних углиб стисненого простору й викинутих гравітаційною релаксацією в напрямку афелію, не лишилося й сліду, однак четвертого "Гермес" знайшов і взяв на борт тільки через вісім діб. ГОД пояснив цей справді рідкісний випадок витонченою версією топологічного аналізу з застосуванням трансфінальних дериватів ергодики, але Накамура, який довідався від Стіргарда про нічну дискусію пілота з ГОДом, зауважив: до того, що сталося насправді, завжди можна підігнати розрахунки спритними прийомами, відомими кожному, хто займається прикладною математикою. Коли підйомники втягували на борт корабля розпоротий і зім'ятий остов переслідувача, Накамура, прагнучи задовольнити власну цікавість, спитав пілота, як той дійшов такого чудового висновку. Темпе засміявся.