ФЕРБЕЛЬ
Попоїли і випили так, як на празнику годиться. І ще лишилося стільки страви, що можна було двадцять осіб нагодувати. Потім надимили тютюном так, що в хаті стала осіння мряка. Одні допивали ще чорну каву, другі кінчили пиво або вино, треті вже дякували господареві й господині,— наставала хвилина звичайна на празниках у священиків, коли ніхто не знає, що далі робити. Але се лиш так здається.
По хвилині ціле товариство вже знало, що робити. Кільканадцять старших осіб пішло в карти грати,— столики, свічки, папіроси, чарки, вино і карти вже ждали на грачів; а молодь вийшла у сад погуляти, поспівати та пожартувати.
За тими молодими, окремо і трохи здалека, мовби до них не належав, вийшов суддя Євген Волинський, ідеал матерів, що мали доньки, мрія панночок, що хотіли віддаватися — що ж з того? коли притім такий завзятий кавалер, що на нього майже не було надії.
Вже зі злості говорив дехто, що він картяр і довгів має по вуха, проте не було празника, на котрий його не запрошували би з містечка, все в надії, що чей хлопчисько надумається і опам'ятається.
Він зайшов у сад і очима знавця подивився на молоде товариство. Були тут дві учениці з вищої гімназії, обі доньки господаря, були ще дві їх товаришки з сусідства, також студентки,— всі чотири курили папіроси на знак того, що вони діти 20-го століття і далеко більше вчені, ніж їх матері та бабусі; були два богослови, дуже добрі співаки і по-мужицьки солодко-чемні, але неповоротні, як слони, були і три тонконогі гімназисти з фаворитами — всі п'ять не курили тютюну на знак своєї вищості від дівчат; був ще й менший "нарибок", що бігав по саду та зводив незвичайний крик.
Суддя Волинський глянув на се товариство і, хоч відразу зміркував, що він у ньому був би найважнішою особою, не прилучився до нього, лише завернув без вагання до хати.
Тут старий декан привітав його радісними словами:
— А! Добре, що ви прийшли! Нам бракує одного до преферанса.
— Дайте йому спокій! — промовив батько одної з дівчат у саду.— Нехай собі йде між молодих! Що він між нами, старими, має робити?
— Ех, отче, я вже не молодий! — замітив суддя з тим удаваним жалем кавалерів, котрі знають, що ще їх ніхто не зачислить до старих.
— Сідайте! — приказав рішуче декан.— Шкода часу! Судді вже не випадає якогось дурного "пташка" бавитися з дітьми.
— І я тої думки,— повторив суддя,— не тому, що "не випадає", лише тому, що всі ті цензури, пташки, збирання меду, забави в квіти і т. п. страшно глупі.
— Тепер уже дівчата так не бавляться,— замітив батько доньки в саду, мішаючи карти.— Тепер про що хоч говори з ними! Вчені!
— Але борщу зварити не вміють,— додав злобно декан.— Ну, зачинаймо!
Почався преферанс. Грали його зо дві години, аж знудилося всім. У комнаті при трьох столиках (при однім грали й пані) тільки й чути було: пас, сім перших, просте три, контра, ре, мізерка, іду, прошу о три карти, я забила адутом, маю чотири леви, рабую...
Підвечір дехто від'їхав, але більша частина товариства лишилася. Молодь почала танцювати при грамофоні, а картярі примістилися при двох столиках, але вже замість нудного преферанса та лябета грали фербля. До самої вечері лунали у комнаті слова: візо, три рази, два пси, Mäusel, десять ліпше, око, двадцять дев'ять, триста око, Kunststück 1 і т. п. Дівчата кілька разів заглядали до сеї кімнати, дивилися на пана суддю і на купку грошей, що лежала перед ним, та й верталися до богословів і гімназистів. А пан суддя грав спокійно, вираховано, майже байдуже, проте завзято і з охотою. Для його нервів уже справді не "пташка" тре-
' Фокус (нім.).
ба було, тільки такої гри, як фербель, що давала потіху, і страх, і надію — разом се дике вдоволення, за яким пропадають картярі.
Вечеря забрала картярам зо дві години дорогого часу. Зате, щоб наздогнати втрату, потім ставки при ферблю підвищилися, і на двох столиках пересувалися купки грошей, які разом з наріканням на тяжкі часи могли дивувати непривичного чоловіка. Година такої гри вистала, щоб кількох священиків від'їхало додому "сполоканих чисто".
Лишився тільки один столик з грачами, які встоялися в боротьбі, між ними й Волинський. Щоби ніхто потім не мав до нього жалю, він на чотири години наперед заповів, що точно о 5 годині рано перестане грати і від'їде, бо о 9 год. має судові розправи. Всі згодилися на се, бо були пресвід-чені, що й самі роз'їдуться скорше.
Тим часом уже в сусідніх кімнатах стало тихо, уже молодь роз'їхалася і змучені доматори та слуги спали, вже й літнє сонце зійшло, а картярі не вставали від столика, тільки сиділи, як пугачі, з підпухлими очима, невиспані і втомлені, та кидали по черзі карти на стіл.
— Ще півгодини і я їду! — заповідав наперед суддя.
Минуло півгодини, і він справді встав, попрощався і від'їхав. Чотирьох грачів лишилося ще при столику, між ними й старий декан, котрий один тримався ще найжва-віше, мовби тільки що встав зі сну.
Дома у містечку суддя висипав у столик три великі жмені паперових, срібних та нікелевих грошей, замкнув шухляду, приказав своєму лакеєві, щоби збудив його о восьмій годині, і поклався на годинку спати. Призвичаєний до нічних гулянок, він видумав собі, як часто хвалився, метод прискореного спання, так що йому година-дві спочинку заступали цілу ніч.
О восьмій годині він встав досить бадьорий, вмився, випив каву, перечислив гроші у столику (було звиш двісті корон) і пішов до своєї роботи в суд. Перша справа, про яку прочитав в актах, вразила його спочатку немило, потім викликала на уста усміх, далі застановила на хвилинку — так, що він майже не завважив, як перед ним станули чотири парубки і жандарм. Сей жандарм, що мав тепер свідчити, прискаржив перед кількома тижнями парубків, що грали фербля, забрав їм карти і 46 сотиків — карти були в актах — і нині вони мали відповідати перед судом за газардову гру.
Суддя подивився на парубків і почав їх випитувати, хто вони. На вдивовижу довідався, що всі вони з села, де ще перед кількома годинами він сам грав фербля на празнику. Один був навіть фірманом у священика — парубок бувалий, що два роки сидів "у Пруса" на зарібках, другий війтів син, що ходив рік до гімназії і покинув її вже давно, третій парубок з двора, а четвертий "урльопник", що недавно вернув з війська.