Францишка (хапає його за руку). Ні, ні, я згодна. Кажіть же мерщій, що я повинна робити.
Пшеменський. Ну, як згода, то й добре. Ходім же, я навчу, як треба орудувати, щоб доп'ясти нашої мети. (Хапає її за руку й затягає в двері праворуч.)
Пауза.
Сутеніє. Казимир та ще два напудрених та розкішно одягнених лакеї прибирають у кімнаті й запалюють усі свічки в канделябрах. З зали доносяться звуки музики, гомін та сміх. Казимир і лакеї іноді проносять через сцену
блюда й пляшки.
Пауза.
Вбігає Францишка, а за нею Бжостовський. Розпалений вином та близькістю женщини, граф обіймає її й хоче поцілувати, але вона виривається. Нарешті він настигає її на канапі, обіймає й покриває її лице та шию палкими поцілунками.
Бжостовський. Дивна... принадна женщина... Очі твої манять і чарують, як безодня... уста обіцяють блаженство... І тільки одне бажання є на світі... припасти до цих уст і пити з них... І жадати знову без кінця. Дай же мені ці вуста, моя богине, моя кохана мріє...
Францишка (відстороняє його). Ні... ні... граф сміється з мене. Чи ж я його'мрія? Певне, граф опанований мріями, але ці мрії про солодкі булочки та гірку панянку... Граф і зараз закоханий у цю примріену панянку, що йому здається найкращою за всіх на світі. Нехай же граф її й цілує...
Бжостовський (знову обіймає її). Хай будуть прокляті ці зрадливі мрії, що вабили й надили мене, мов блимавки на болоті. Доволі глузування та даремних мрій, тепер я хочу палких уст і схвильованих грудей, щоб пригорнути їх не в мрії, а в живих обіймах... Тепер я хочу тільки тебе, моя чарівнице... Ми покинемо цей брудний Ніжин, я завезу тебе до пишної Варшави, до бучного Парижа. Ти побачиш блиск і пишність світнього життя, де твоя краса розцвіте ще розкішнішим цвітом.
Францишка. Ні... ні.., Граф знову глузує... його думка й зараз біля тієї панянки. Нехай же граф її й цілує. Я бачила у пана Пшеменського дивне намисто, що граф купив для своєї панянки. Та й запевне такого намиста гідні тільки найкращі в світі шия та груди... Звичайно, у примрієної панянки вони кращі, ніж у бідної Францишки...
Бжостовський (роздратований). Але ж це неправда!
Францишка. Що неправда? Хіба ж граф бачив мої груди? Чи не соромно графові так казати?
Бжостовський (знов пригортає її до себе). Ти... ти... вакханка... Венера... Розум мій мішається, коли я дивлюся на твої розкішні плечі і схвильовані груди, що принаджують і ваблять, як заказана райська спокуса... Ти, як чарівниця венецької казки, що біля неї забувають і честь, і життя, і всі мрії на світі... Тільки тобі... тобі одній усе жадання мого серця... Кажи ж... коли ж, коли ж ти будеш моєю... (Тяжко дишучи, він схоплює її плечі й шукає губами її уст; вона ухиляється.)
Францишка. А панянка?
Бжостовський. Францишко, не доводь мене до краю. Я не знаю ніякої панянки. •
Францишка. А діамантове намисто? (Зазираючи йому в вічі, лукаво.) Для чиїх схвильованих грудей? Не для панамських... Ні. Адже ж граф жадає тільки дівочих поцілунків... дівочих... тільки...
Бжостовський. Францишко... це намисто... для тебе... тільки для тебе.
Францишко. О, пан знов глузує?
Бжостовський. Я Дарую його тобі, моя богине. Клянуся моїм графським словом!
Двігубський і Невседомський входять при останніх словах із зали з бокалами в руках.
Двігубський. Так ось де вони? А в чому це клянеться граф Бжостовський? Чи вже ж у любові? О, то це давно вже вийшло з моди.
Бжостовський (роздратований). Хіба ж там не стало вже чого пити, що панове покинули стіл! Але гаразд, якщо вже ви прийшли, то знайте, я дарую пані Францишці діамантове намисто, що купив учора в одного цесарця. Ей! Казимире!
Казимир увіходить.
Бжостовський. Принеси сюди каву та лікери, та зараз покликати сюди Пшеменського.
Казимир виходить.
Двігубський. О, віншуємо принадну цукерницю. З пані могорич. Принаймні один поцілунок. Францишка. О, то граф тільки жартує.
Казимир вносить тацю з кавою та лікерами. Гості сідають біля
столика.
Бжостовський. Ну то що ж... Пшеменський.
Входить похмурий Пшеменський й зупиняється, не доходячи до
столу.
Бжостовський (не дивлячись на нього). Зараз же принесіть намисто.
Пшеменський. Намисто? Яке намисто?
Бжостовський. Діамантове, що я звелів вам купити у цесарця.
Пшеменський. Але пан граф не наказував мені купувати ніякого намиста.
Бжостовський (роздратований). Як не наказував!
Пшеменський: Запевне не наказував. Дійсно я торгувався з цесарцем і навіть приносив графові показати це намисто, але... але після того, як граф позбавив мене свого милостивого довір'я...
Бжостовський (нетерпляче). Ну...
Пшеменський (розводяча руками). То я повинен був повернути намисто цесарцеві, адже ж у мене не було ні наказу, ні навіть грошей для виплати...
Бжостовський (розлючений стукає кулаком по столу). Як не було грошей! Мовчать! Рушай мерщій і зараз же принеси намисто!
Гості сміються.
Пшеменський. Але то неможливо, прошу пана. Цесарець уже виїхав і я не знаю навіть, куди... мабуть, на ярмарок до Бердичева 13.
Бжостовський (розлючений, зривається з місця й хапає Пиіеменського за комір). Ти смієшся з мене, каналіє, мерзото, шахраю! Зараз же догнати цесарця й купити намисто, якою схоче ціною!
Пшеменський (визволившись із рук Бжостовського, спокійно). Пшепрашам пана, але ж я більше не слуга графської мосці, бо пан позбавив мене свого милостивого довір'я. Я вже не смію...
Бжостовський знову поривається до Пшеменського, але Францишка зупиняє й^ого.
Францишка. Бога ради, заспокойтеся, не турбуйтеся, ваша ясновельможність... мені не треба цього намиста... граф пожартував і годі../не турбуйся... прошу вас, мій любий графе...
Бжостовський (відстороняє її, холодно). Прошу, пані, затямити, що слово графа Бжостовського ще ніколи не було жартом. (Виймає з кишені вірчого листа і після боротьби з собою простягає його до Пшеменського.) Маєте, зараз же рушайте!
Пшеменський (підіймаючи догори долоні і не беручи листа). О, прошу ясновельможного пана. Бардао дзєнькуєм ясновельможного графа за ласку, але, пшепрашам пана, нєх пан граф вибачить... я вже давно збирався просити графа, жеби він звільнив мене від цієї посади... І зараз шановливіше прошу графа не примушувати мене... Я почуваю себе дуже знеможеним, я хочу зовсім відпочити від усіх діл... та поїхати до ченстоховського клящтора 14 на прощу...