— Пам'ятаєте, того вечора, коли ми з вами танцювали, я розповідав про загибель Білла Девідсона?..— почав я обережно, допомагаючи Кет відчинити двері гаража.
— Хіба можна таке забути!
— А ви часом нікому не казали? Звичайно, це не таємниця, але мені хотілося б знати... чи не поділились ви з ким-небудь?
Кет наморщила носа.
— Важко згадати, але, по-моєму, я говорила лише тітоньці Деб і дядечкові Джорджу. Адже я не знала, що це таємниця. — її голос підвищився до інтонації запитання.
— Та воно ніби й не таємниця!.. Скажіть, а що ваш дядечко поробляв, перш ніж вийти у відставку та зайнятись антропологією?
— У відставку? То він просто жартує. Дядечко полишив свої справи, коли йому було років тридцять, діставши в спадок від батька казкове багатство. Після того вони з тітонькою щороку їздили по світу збирати оті гидкі експонати, що їх він показував вам у кабінеті. Як ви на це дивитесь?
Я не міг приховати своєї відрази. Вона розсміялась і заявила:
— Я теж їх не можу терпіти, але боюсь виказувати це, так він ними захоплюється!
Гараж містився в колишньому сараї. Там вистачало місця для чотирьох машин, що стояли в ряд: "даймлер" — новеньке кремове авто з відкидним верхом, мій "лотос", а трохи збоку — занедбаний чорний лімузин на вісім кінських сил. Всі вони, беручи й мою, були до блиску начищені. Калбертстон знав свою справу.
— Цією таратайкою ми їздимо тільки по продукти в село. Кремове авто — моє. Дядечко Джордж подарував, коли я минулого літа повернулась із Швейцарії. Еге ж, чудове? — Кет лагідно погладила машину.
— То, може, візьмемо її замість моєї? — запропонував я,— Я теж не проти на такій покататися.
Вона зраділа. Пов'язавши голову блакитним шарфом, вивела машину з гаража, й ми покотили під'їзною доріжкою до воріт; на шосе Кет звернула в бік села.
— Куди поїдемо? — запитала вона.
— Якшо хочете, в Стейнінг,— одказав я.
— Дивне місце для прогулянки! А може, краще до моря ?
— Я хочу навідати одного фермера поблизу Стейнінга. Спитати його про фургон для перевезення коней,— пояснив я. I виклав, як оті хлопці з фургона втовкмачували мені, щоб не допитувався про смерть Білла.— Той фургон належить фермерові з Вашінгтона, це поблизу Стейнінга. Отож я й хочу спитати, хто наймав його минулої суботи.
— Ой, як цікаво!—вигукнула вона. I повела машину швидше. Я сидів збоку й милувався нею. Чудовий профіль, блакитний шарф, що майорів під вітром, пасмо волосся на гарненькому чолі, вишневі губки, ніби намальовані,— вона могла заполонити будь-чиє серце.
До Вашінгтона було всього-на-всього десять миль. Ми в'їхали в село й зупинилися. Я поспитав у дітей, що поверталися зі школи, де будинок фермера Лоусона,
— Он там! — показали вони.
То була зелена, добре впорядкована ферма з капітальним будинком і новеньким сараєм позаду.
Кет заїхала в двір, ми вийшли й попростували до будинку.
Післяобідня пора в суботу непідходящий час для відвідин трудівника, що насолоджується відпочинком,— та що поробиш.
Ми подзвонили, але нам довго не відчиняли. Нарешті на порозі став гарний моложавий чоловік з газетою в руках і здивовано видивився на нас.
— Можна мені поговорити з містером Лоусоном? — звернувся я.
— Лоусон перед вами,— позіхнув він.
— Це ваша ферма?
— Так. Чим можу служити?—і знову позіхнув.
Я пояснив, що, наскільки мені відомо, у нього є кінський фургон, який можна найняти. Він потер носа, пильно оглядаючи нас.
— Фургон дуже старий. А на коли він вам потрібен?
— Я хочу спершу оглянути його.
— Ага. Тоді хвилинку заждіть.— Він зайшов у дім, і ми почули, як він перемовлявся з жінкою. Та вийшов уже без газети.
— Ходімо,— сказав, ідучи попереду. Фургон стояв просто неба, устелений зверху сіном. АРХ-708. Мій давній знайомий!
Я признався Лоусону, що не маю потреби брати його, тільки хотів би довідатися, хто наймав саме цей фургон вісім днів тому. Та, побачивши, що це ошелешило його і що він уже збирається витурити нас з двору, пояснив, навіщо мені це.
— Не може бути, щоб то трапилося саме в цьому фургоні!
— Саме в ньому!
— Я ж нікому не давав його вісім днів тому. Він стояв ось тут цілий день.
— Він був у Мейденхеді.
Фермер дивився на мене, певно, цілих півхвилини. Відтак заявив:
— Коли це правда, то його брали без мого відома. Я від'їздив з родиною до Лондона.
— Скільки людей могли знати, що вас нема?
Він гучно зареготав:
— Мільйонів двадцять. Ми ж брали участь в телевізійній родинній програмі: моя дружина, старший син, донька і я. Молодшого не допустили, бо йому ще тільки десять. Він страшенно капризував. Дружина заявляла під час передачі, що в суботу ми йдемо в зоопарк, а в неділю до Тауера й повернемося не раніше понеділка.
Я зітхнув.
— А як задовго до передачі ви знали про неї?
— За кілька тижнів. У місцевій газеті повідомлялося, що ми їдемо туди. Мене це навіть трохи розсердило. Навіщо кожному в окрузі знати про твій від'їзд? Хоч дома лишалися мої робітники.
— А ви не могли б їх поспитати, чи не наймав хто фургона?
— Ось вони зберуться на доїння, і ми розпитаємо. Але ви, мабуть, таки помиляєтесь, просто переплутали номер.
— А у вас є скаковий кінь — гнідий, середньої ваги, з білою зіркою на лобі, одне вухо звисає, а хвіст держить дугою?
Він одразу насторожився.
— Є. Он там — у стайні.
Ми пішли глянути на нього. Це був той самий кінь, що його водив Берт перед фургоном.
— Звичайно, ваші люди, коли давали їсти іншим коням, мусили зауважити, що гнідого нема? — докинув я.
— Мій брат, який мешкає за милю звідси, бере його, коли забагнеться. Мабуть, вони подумали, що він у нього. Я допитаю доїльників.
— Спитайте їх заодно, чи не знаходили вони краватки У фургоні. Це моя улюблена, і я дам десять шилінгів тому, хто знайде її.
— Обов'язково,— запевнив Лоусон.— А ви поки що заходьте до хати, там підождете.
Він провів нас чорним ходом до викладеного плиткою передпокою, а потім до затишної вітальні з потертими меблями, а сам одразу пішов. Ми чули голоси його дружини, дітей, бряжчання посуду. На столі ми побачили напівскладену головоломку, а на підлозі — рейки іграшкової залізниці.
Нарешті Лоусон повернувся.
— Дуже шкодую, але робітники справді подумали, що коня взяв брат, отож ніхто з них не звернув на те жодної уваги. I вашої краватки, кажуть, не бачили. Коли чуже пропадає, їх це мало обходить!