Хор блаженних немовлят
(зсередини)
Все тут грізне і зловісне,
Хоч і повне красоти…
Вже нам острах серце тисне, —
Любий, добрий, відпусти!
Pater seraphicus
В вищі сфери підійміться,
Ростучи там без кінця,
Наскрізь силою пройміться,
Що виходить од Творця.
В оболоні ефіровій,
Духом благісним натхненні,
В вічнім сяєві любові
Вічно будете блаженні.
Хор блаженних немовлят
(в'ючись круг найвищої вершини)
Взявшись за руки,
Побожний хор створім,
Врочисті звуки
У небеса знесім!
І нелукавим
Вірмо словам:
Той, кого славим,
Явиться нам.
Ангели
(ширяють у вищій атмосфері, несучи
безсмертну частину Фауста)
Далося нам із лиха пут
Шляхетний дух розкути:
Стремління вічне й ревний труд[121]
Сподобляться покути.
Любов одвічная над ним,
Пильнуючи, витає,
І сонм святих псалмом гучним
Прибулого вітає.
Молодші ангели
Ці троянди, дар покутний
Грішниць, каючихся щиро,
Тут явили чар могутній —
Довершили подвиг віри:
Врятували скарб душевний.
Де кидали ми ті квіти,
Упадали пекла діти;
Вже не злобу — смуток ревний
Відчували вражі духи;
У Диявола самого
Серце мліло, повне скрухи.
Торжествуймо перемогу!
Повні ангели
Як тяжко нам нести
Ці земні лишки,
Святої чистоти
Тлінні домішки!
Дух до матерії
Приріс там щільно,
Зняти тепер її
І нам не вільно.
Міцний зв'язок єдна
Єство подвійне,
Вічна любов одна
Його роздійме.
Молодші ангели
В'ється імлистий круг
Понад горою,
В нім ми вчуваєм рух
Звинного рою.
Хмарки світлішають,
В них вже виднішають
Діти блаженні,
Вільні від земних бід,
В весен новітніх цвіт
Преображенні.
Хай же і ця душа
З гроном ясним руша
В радісний літ,
В сфери священні,
У горній світ!
Блаженні немовлята
Радо приймаємо
Духа сповитого,
В ньому вбачаємо
Ангела скритого.
Пелен земних розрив —
Мука остання:
Вже він достиг, дозрів
До раювання!
Doctor Marianus
(в найвищій, найчистішій келії)
Вгору здіймають дух
Обрії чисті…
Хором звершають круг
Світлі невісти.
Чий то з зірок вінок
Злотом яскриться?
То ж серед тих жінок
Неба цариця!
(В екстазі).
О Владичице, молю,
Хай у неба сині
Тайну благісну Твою
Я побачу нині.
Що плекав у грудях муж
Ніжно і суворо,
Ти прийми як принос душ,
Як любов-покору.
Волю вишнюю Твою
Радісно ми творим,
Укріпившись вірою,
Пал гріховний борем, —
Діво-Мати пресвята,
Вічно чиста й чесна,
Осіянна красота,
Владарко небесна!
Круг Неї в'ються
Хмарки прозорі:
Душі покутні,
Тихі в покорі,
В каянні щирі,
Линуть за Нею
В чистім ефірі.
Ти, Приснодівочная,
їх не проганяєш,
Ти, Пренепорочная,
їм гріхи прощаєш.
Не в одної сильна плоть
Слабий дух скусила,
Хіть гріховну побороть
їм самим несила:
То знадливі пестощі
їх спасінню шкодять,
То зрадливі лестощі
У спокусу вводять.
Mater gloriosa ширяє вгорі.
Хор покутниць
Ти незрівнянна,
Ти благостинна!
Вчуй же благання,
Вчуй же моління —
Дай нам спасіння!
Magna peccatrix
(St. Lucae VII, 36)
Ради щирої любові,
Що скропила сліз єлеєм
Ноги страдницькі Христові
На глумління фарисеям;
Ради мира, що лилося
Щедрим струменем на нього,
Ради ніжного волосся,
Що втирало тіло Бога —
Mulier Samaritana
(St. loh. IV)
Ради чистої криниці,
Де пили Аврамлі вівці,
Де я Господу водиці
Подала колись в конівці;
Ради джерела святого,
Що забило щедро звідти
І пресвітло, і розлого
Розлилося по всім світі —
Maria Aegyptiaca
(Acta sanctorum)
Ради земної яскині,
Де спочив розп'ятий Спас,
Ради рук, що до святині
Не впустили грішну раз;
Ради посту, що в пустелі
Я постила сорок літ,
Ради слів, що я на скелі
Начертала, як завіт.
Всі утрьох
Ти, що світлим сяєш ликом,
Всім одрада, благостиня,
Ти, що й грішницям великим
Стежку вказуєш спасіння, —
Глянь на душу цю зболілу,
Що єдиний раз згрішила;
Ти прости її й помилуй,
Бо не знала, що творила!
Una poenitentium[122]
(що звалась колись Гретхен, лине до них)
Пречиста Діво,
Глянь милостиво
На світле диво —
Щаслива я, щаслива знов!
Вернувсь мій милий
Одмолоділий —
Прийшов, прийшов!
Блаженні немовлята
(наближаючися круга)
Звівся над ними він,
Високий, сильний;
Воздасть ділами він
За догляд пильний.
Рано судилось нам
Землю лишити;
Він же, навчившись там,
Нас буде вчити.
Одна покутниця
(колишня Гретхен)
Між цього сонму пресвятого
Він сам себе ще не впізнав,
Та в прочутті життя нового
Уже блаженним з ними став.
Глянь, вже він тліну рве покрови,
Земне веретище своє,
І в світлій ризі ефіровій
Могутня юність повстає!
Хай я введу його у двері! —
Його ще сліпить райський світ.[123]
Mater gloriosa[124]
Іди! Здіймися в вищі сфери!
Він за тобою піде вслід.
Doctor Marianus
(молиться, павши ниць)
Душі, повні каяття,
Ось вам рятівниця,
До блаженного життя
Певна провідниця!
Світлий сонм тебе віта
У чеканні дива;
Діво-Мати пресвята,
Будь нам милостива!
Chorus mysticus
Яви минущого
Нам ніби сняться;
То — символ сущого,
Де сни здійсняться,
Де все урочеє
Діє й живе;
Вічно жіночеє
Нас туди зве.[125]
Finis
Примітки
Історія написання "Фауста" ретельно досліджена гетезнавцями[126]. В ній, як правило, виділяють чотири основні періоди: 1) 1773–1775 pp. Написаний у ці роки текст не призначався самим Гете для друку. Він зберігся випадково і був названий вченими "Прафауст" ("Urfaust"); 2) 1788–1790 pp. Підготовлений у ці роки текст сам Гете надрукував у 1790 р. під назвою "Фауст. Фрагмент" ("Faust. Ein Fragment"); 3) 1797–1808 pp. У 1800 p. Гете пише як окремий епізод "Фауста" твір "Гелена" ("Helene"), проте залишає його ненадрукованим. У 1808 р. виходить друком весь "Фауст-1"; 4) 1825–1831 pp. У 1828 р. Гете друкує "Гелену". У 1831 р. закінчено всю другу частину. Твір дістав назву "Фауст. Трагедія" ("Faust. Eine Tragödie"), тексту надано остаточного вигляду. Віднині в нього входять: "Посвята" ("Zueignung"), "Пролог у театрі" ("Vorspiel auf dem Theater"), "Пролог на небі" ("Prolog im Himmel"), "Перша частина трагедії" ("Der Tragödie Erster Teil"), "Друга частина трагедії в п'яти актах" ("Der Tragödie Zweiter Teil in fünf Akten"). Текст усього твору надрукований у 1832 p. після смерті Гете.