(Миттю шмигнув до хати).
О д а р к а. Він у тебе смирний.
У л я н а. Виховала! А спочатку був такий, що пальця в рот не клади.
Г а н н а. Кажуть, він на фермі непогано працює?
У л я н а. Призвичаївся. Тільки вночі тіпається і мене всякими коров'ячими іменами називає.
О д а р к а. Може, хоч з нього люди будуть.
На подвір'я, ввібравши голову в плечі, навшпиньки
заходить Аристарх.
Дивись-но, Ганно, і твоя любов навшпиньках пробирається...
Г а н н а (встала, зупинила сердитий погляд на Аристархові, який, махаючи руками, обходить стіл стороною). Чого?
А р и с т а р х (вибачаючись). Я на хвилинку... Позичу лаврового листочка — і додому... (Шмигнув до хати).
У л я н а. Ну, тепер, коли наречені в зборі, грянемо пісню. Хай їм у носі поперчить.
Співають.
Вбігає Павлик.
З хати виходить Таран, прихилився до дерева, слухає.
П а в л и к. Тітко Одарко! Там щось у двигуні зіпсувалось, техніка не знайшли, так за вами послали.
О д а р к а (начальственно). Що зіпсувалось?
П а в л и к. Не знаю.
О д а р к а. Дізнайся, а тоді ганяй!
П а в л и к. Єсть! (Вибігає).
О д а р к а (до Тарана). Що ти за огірки подав, плюскаві якісь?..
Т а р а н. Які є, такі й подав! Може, в Свирида миргородські їла, то йди до нього!
О д а р к а. До чого тут Свирид?
Т а р а н. Тобі краще знати!
Г а н н а. Вже хтось наговорив?
У л я н а. Оверко. Той тільки те й робить, що плітки по селу збирає та розносить. Нічого, ось я його до цегли поставлю, зразу втихомириться!
О д а р к а. Правильно! (До Тарана). Ніж ото плітки вислухувать — подумав би краще, що до столу подати... жінці!.. М'яса ні кусочка, наче бідність яка...
Т а р а н. Не різати ж кожного дня курку.
О д а р к а. Ріж півня!..
Т а р а н. Знову півень!..
О д а р к а. Сказано — значить, ріж! (До гостей). Просто спасу від того півня немає, як здурів! Тільки прийдеш додому, відчиниш хвіртку — вже й горланить.
Т а р а н. Не приходь опівночі!
О д а р к а. Тебе забула спитати, коли приходити!
В хліві реве корова.
Чого вона реве?
Т а р а н. Піди запитай! (Бере зі столу порожні тарілки. іде в хату, потім тихенько повертається, слухає).
Жінки помічають його, але не подають виду.
У л я н а. Гострий він у тебе на язик.
О д а р к а. Слова не можна сказати. Ось нехай я трохи більше вип'ю, я йому дам відповідь на всі запитання!
У л я н а (тихо). А ти таки до Свирида залицялась?
О д а р к а. Та якось біля контори пригорнула разок, а тут Оверка принесло. Побачив і поніс по селу. Тепер мій дорікатиме до зелених віників.
Г а н н а (голосно). Всі вони такі!
У л я н а (до Ганни). А ти чого з своїм завелась сьогодні? Теж, мабуть...
Г а н н а. Та ні... Почалося з халатів. Чого й чого по другому халату не справимо свинарям? Свиноферма йому тісною стала, механізація запущена... Як визвірився!..
О д а р к а. І ти змовчала?
Г а н н а. Я тільки хрясь по столу, а він у сльози!
У л я н а. А почули б ви, який гамір у моїй бригаді чоловіки зняли. "Кукурудзу треба механізмами обробляти, — кричать, — як у сусідніх колгоспах!"
О д а р к а. У всіх на язиці та механізація. Доярам — підвісну дорогу давай, електродоїлки...
Г а н н а (розпалено). Розперезались!!!
Т а р а н (не витримав, підходить до столу). Бо таки й правда! Нічого на інтузіазмі виїжджать! Годі спини гнуть! У сусідів он і на фермах, і біля кукурудзи — скрізь мотор...
О д а р к а (скипіла). Не твого чоловічого розуму це діло! Помідорів принеси!
Таран стрепенувся, миттю побіг.
Г а н н а. Бачите? Ти їм добро роби, а вони ще й брикаються!
О д а р к а. Здається, нагнали страху, хай їм грець! (Наливає повні келихи квасу). Прохолоджуйтесь!
З хати на ганок боком виходять Аристарх і Онисько.
Таран виносить миску з помідорами, побачив, що жінки перейшли
на келихи, — оторопів.
Т а р а н. З такою дозою — краще закусюйте! Це вам не шам...
О д а р к а (перебиває). Нічого вчить! Пироги давай!
Будьмо!
Жінки випили все до дна. Чоловіки заплющили очі від страху. Знову вбігає Павлик.
П а в л и к. Тітко Одарко! Кажуть, щось у моторі зіпсувалось...
О д а р к а. А що саме?
П а в л и к. Не знаю.
О д а р к а. То чого ж бігаєш? Узнай!
П а в л и к. Ясно! (Вибігає).
У л я н а. І поспівати не дадуть... (Заспівує).
Жінки, співаючи, ідуть у садок за хату.
Ховаючись од жінок, на подвір'я пробирається Оверко. Він приєднується до чоловіків,
що, похнюпившись, посідали під тином.
О н и с ь к о. Да-а-а! Оце гулятимуть тепер до півночі, а потім мучся з ними ще вдома.
Т а р а н. Яка тобі мука?
О н и с ь к о. Не говори, куме. Прийде додому, так і давай співати. Співай уже сама, біс з тобою! Так ні, і мене заставляє підтягувати.
А р и с т а р х. І що ж — підтягуєш?
О н и с ь к о. Хіба хочеш — мусиш... В Аристарха — ото добро.
А р и с т а р х. Хлопці, хлопці! Бодай нікому не діждати такого добра.
Т а р а н. Та чого ти там бідкаєшся? Тобі ще жить можна...
А р и с т а р х. Ех, "жить можна"!
О н и с ь к о. Я вже думав розвестись зі своєю через ці пісні — так діти...
А р и с т а р х. Отож-то й воно...
Т а р а н. Зв'язали нам руки, куди подінешся?..
Входить Корній з вузликом в руках.
К о р н і й. Здорові були, руководителі!
А р и с т а р х. А ти, Корнію, може, в гості ходив, що з глечиком і вузликом?
К о р н і й. Які там гості... Бігав до своєї преподобної сторожихи.
Т а р а н. Скучив?..
К о р н і й. Сказала, щоб парного молока приніс.
Чоловіки, співчуваючи, хитають головами.
Біг, мало не лопнув і... спізнився, вона вже задрімала, перехотілось, а може, іншого молока процідила.
О в е р к о. А я оце в понятих був. Хвилька ж у сусідстві зі мною живе. А нюх у мене добрий: чую, закваскою в неї пахне, другий день сильніше, третій ще сильніше. Я й дзенькнув у район — мовляв, увечері основний процес відбудеться...
К о р н і й. І я дзвонив.
Т а р а н. І що ж, накрили?
О в е р к о. Ще первачок капав, як застали. А в погребі відер з п'ять готовенької знайшли. Урвалося Хвильчине щастя!
Т а р а н. Слава богу! Так їй і треба. Щоб наших жінок не обпоювала!
К о р н і й. Давайте, хлопці, на радощах по пиріжку з'їмо, бо я ще сьогодні і ріски в роті не мав, а молоко геть-чисто розлилося. (Роздає пироги).
Всі помалу жують. Тихо. Спів жінок. Чоловіки ховаються в хаті.