К а т е р и н а. Ой помру! (Чмихнула). Стрічатись!.. Та я тебе бачу кожного дня ось уже вісімнадцять років.
Г р и ц ь к о. Я маю на увазі той день, коли вперше відчув, що... (Раптом). Загину без тебе! Пам'ятаєш, після випуску ми всім класом пішли на берег Вербички, і там я дістав тобі лілії? Ти ще кричала: "Грицю! Не пливи — там прірва, глибоко! Вернись, рудий бісе, потонеш!" А я таки дістав, хоч плавав поганенько, бо чув, як ти дівчатам говорила, що любиш лілії над усі квіти. Не пам'ятаєш?
К а т е р и н а (зітхає). Пам'ятаю. Але де тебе сьогодні носило? Я так чекала.. Може, прийдеш...
Г р и ц ь к о. Я приніс тобі... Ось!.. (Подає Катерині пучок білих лілій).
К а т е р и н а (вражена, бере лілії. Не вірячи очам). Звідки?
Г р и ц ь к о. На Вербичці нарвав.
К а т е р и н а. На Вербичці? Так далеко? (Пригортає лілії до грудей, поривчасто цілує Грицька). Спасибі.
Г р и ц ь к о (йому перехопило подих). Катю! Хіба дванадцять кілометрів так далеко? Катю! Поцілуй ще раз — і я до світанку позбираю лілії вздовж усієї річки!..
К а т е р и н а (схиляє голову до квітів). Помовч! (Пауза).
Гриць цілує її.
(Хилиться йому на груди). Білі лілії... Я так давно не милувалася ними при місяці! (Пауза). Поглянь, Грицю, вони аж посміхаються до нас...
Гриць ствердно хитає головою. Вони завмерли в довгому поцілунку.
За тином почувся Таранів стогін.
Ходімо!.. Пора!
Г р и ц ь к о. Катю! Ну, чого ти поспішаєш! Ходімо в поле... В полі тихо так та гарно: пахнуть хліба, співає перепел, а небо... Ходімо!..
К а т е р и н а. Руда моя бухгалтерія, вже другі півні давно відспівали...
Г р и ц ь к о. Пройдемо росою аж до Заячого лісу. Люди ранком побачать стежки і скажуть: "Тут ходили закоханії" Навіть у старих залоскоче серце згадкою про юність.
К а т е р и н а. І чого ти пішов у конторники?!
Г р и ц ь к о. Кепкує! А може, під оцією рудою чуприною така фантазія палахкотить, що й письменникам не снилася...
К а т е р и н а. Милий мій Грицю! Добре тобі після конторської задухи та в поле ринути, а мені в п'ять годин треба на фермі бути. За день так накрутишся, що ждеш того вечора, як свята. Кидай бухгалтерію та йди до нас, тоді не такої заспіваєш. Кинеш?
Г р и ц ь к о. І кину.
К а т е р и н а. І перейдеш?
Г р и ц ь к о. І перейду.
К а т е р и н а. Слово?
Г р и ц ь к о. Слово. Ферми механізуємо, електродоїлки встановимо.
К а т е р и н а. В людей давно вже є, а в нас, може, тільки при комунізмі встановлять. Он твій дядько Таран третій рік обіцяє. Я б такого і дня не тримала завідуючим механізацією...
Г р и ц ь к о. Тихше, ми ж біля його хати!
К а т е р и н а. Не почує. Це барило, мабуть, насмокталося та спить, а може, десь швендяє — чарку шукає.
Г р и ц ь к о. Та кинь про нього... Підемо в поле...
К а т е р и н а. Ні, я — додому. Відпочити треба, та й мати сердяться, коли я пізно приходжу.
Повільно пішли вулицею.
Таран і Онисько вилазять із схованки, дивляться їм услід.
Т а р а н. Ти не впізнав, чия то мудра така?
О н и с ь к о. Катерина Чипчина.
Т а р а н. Я їй покажу — "барило". Бач, переробилася — електродоїлку їй подавай! Грамотна! "При комунізмі встановлять..." Ониську, я так вважаю. Оце кажуть, поступово переходимо до комунізму. Поступово — значить, не всі разом? Спочатку чоловіки, а потім жінки. І то не всі, а поодинці пускати будемо.
О н и с ь к о. Якби нас на воротях поставили, через які в комунізм проходитимуть, ми б маху не дали — не пустили б жодної.
Т а р а н. Не знаєш ти моєї Одарки. Попід носом, а проскочить!..
О н и с ь к о. Клята вона в тебе.
Т а р а н. Клята, проклятющаі Поїдом їсть, навіть якщо вип'єш інколи. А ми ж без причини не п'ємо? Ні! От сьогодні випили. Чому?
О н и с ь к о. А чому?
Т а р а н. А чому? Трактора відремонтували! То не працював, а тепер працюватиме. На радощах і випили. Не свої шкурні інтереси нас хвилюють, а державні! А жінки цього не розуміють!
О н и с ь к о. Відсталий елемент — що з них візьмеш? Ще якусь бенерю несе. Може, знову той... (Жест).
Т а р а н. Не хочу. На щось колюче сів, коли оті цілувались... Бач, яка жінка в мене, нема того, щоб під тином прибрати.
Входить Корній, широкоплечий, здоровенний дядюга.В руках величезний дрючок, під пахвою згорнутий лантух. Говорить крізь зуби, ходить трохи нагнувшись, наче когось підстерігає.
Корній!
О н и с ь к о. Заховаймось!
К о р н і й. Хто тут, признавайсь! Що я вам, мальчик?!
О н и с ь к о. Ти що?
К о р н і й. Доброї ночі...
Т а р а н. Здоров! На варту йдеш?
К о р н і й. А куди ж — на вечорниці?!
О н и с ь к о. Може, там від комори тільки дух лишився, а ти сунеш так пізно.
К о р н і й. Чужі не прийдуть, а свої багато не візьмуть!
Т а р а н. Воно так. Ти теж, бачу, мішечка прихватив?
К о р н і й (спідлоба блимнув очима). Твої трактори в мішок не повкидаю, не бійся! Бувайте!.. (Пішов нагнувшись).
О н и с ь к о. Корній — страшенної сили чоловік. Позаминулого року спав під скиртою. Мабуть, теж сторожував. Коли це підійшов бичок-бузівок і наступив йому на спину. Корній як схопиться, як свисне бузівка у вухо, так бідолашна скотина і впала з усіх чотирьох.
Т а р а н. Ото сила!
О н и с ь к о. Ледве відходили. І досі в бика контузія. То ні з того ні з сього почне головою мотати, ніби його гедзі кусають, то стане серед дороги і реве мов навіжений. А побаче Корнія — в ліс тікає, сердега.
Т а р а н. І не дивно, що в Корнія здоров'я, — шостий рік сторожує. Вночі на роботі спить, а вдень — дома. Правда, й заробітки такі...
О н и с ь к о. В нього жінка ланкова. Щороку трудоднів по шістсот виганя.
Т а р а н. Коли жінка хороша — можна бути при здоров'ї! (Позіхає). Бувай!.. В сон кидає...
О н и с ь к о. А мо', заспіваємо? На пісню тягне.
Т а р а н. Мені ще дома доведеться співати, бодай не діждати ворогові такої пісні.
О н и с ь к о. Бувай. Жаль мені тебе, до сліз жаль! Але сам винуватий — ліберал!.. (Виходить).
Т а р а н. Тьху! І видере ж таке противне слово — "ліберал"! Чортзна-що! (Відчиняє хвіртку).
В цей час чути голосне: "Ку-ку-рі-куі"
А здох би ти, проклятющий, розкричався!..
З хати виходить Одарка, легко одягнена, коса впала на плече.
О д а р к а. Знову лементуєш серед ночі?