Фабрика Абсолюту

Страница 19 из 40

Карел Чапек

Господи, таж я так само покинув Кузенду з Брихом на влтавській землечерпалці! Я б залюбки пробув з ними ще багато-багато вечорів, бо я люблю Влтаву і взагалі текучу воду, а особливо вечори й ночі над водою, і безмірно прихилився серцем до пана Кузенди й пана Бриха; що ж до пана Гудеца, поштаря, лісника та парочки зі Штеховиць, то я вірю, що й вони варті того, щоб познайомитися з ними ближче, — так само, як кожен, як кожен з вас, як кожна жива людина. Але тим часом я мушу поспішати далі, і мені заледве лишається хвилинка, щоб махнути їм услід капелюхом. Прощавайте, пане Кузендо, на добраніч вам, пане Брих, дякую вам за той єдиний вечір на землечерпалці. І з вами я мушу розлучитися, пане докторе Благоуш. Я б охоче прожив з вами багато років і змалював усе ваше життя, бо хіба й життя приват-доцента не може бути на свій лад цікавим і багатим? Ну, хоч передайте вітання вашій господині.

Все, що існує на світі, варте уваги.

Тому я й хотів би проводжати кожен новий карбюратор на його шляху; я, а зі мною ви й познайомились би з усе новими й новими людьми, а це справа, завжди варта заходу: хоч би крізь шпаринку заглянути в їхнє життя, збагнути їхнє серце, спостерігати, як народжується в кожному з них віра й благодать, пробути чимдовше біля нових чудес людської святості — ото було б діло для мене! Уявіть собі жебрака, голову правління акційного товариства, директора банку, машиніста, офіціанта, рабина, майора, репортера економічної рубрики, коміка з кабаре, взагалі всі види людських професій. Уявіть собі скнару, ласолюбця, розтелепу, скептика, тишка, кар'єриста, — всілякі різновиди людських характерів; отож скільки різних, безмежно розмаїтих, незвичайних і дивовижних прикладів та виявів релігійної благодаті (або, коли хочете, отруєння Абсолютом) можна було б спіткати, і як цікаво було б розглянути кожен з них! Скільки існує ступенів віри — від звичайної побожної людини до фанатика, від покутника до чудотворця, від неофіта до полум'яного апостола! Осягти все це! Всьому подати руку! Та марна річ: це ніколи не буде зроблене, і літописець, що зрікся честі по-науковому продистилювати весь цей історичний матеріал, з тугою відвертається від окремих подій, які йому не судилося змалювати.

Якби я міг ще трошечки затриматись біля святої Елен! Якби я не мусив зрадливо покинути Марека, що лікує свої нерви в Шпіндельмюле! Якби я міг відкрити, що робиться в невтомному мозку промислового стратега — пана Бонді! Нічого не вдієш: тепер уже Абсолют затопив світ і став масовим явищем, і літописець, із жалем оглядаючись назад, мусить наважитись і приступити до підсумкового опису соціальних і політичних процесів, що неминуче настали.

Що ж — вступімо в нове коло фактів.

РОЗДІЛ XIV

Земля достатку

Літописцеві (а напевне, й багатьом із вас) не раз бувало так, що, коли він — хай там уже з яких причин — дивився на нічний небосхил та на зорі й усвідомлював у німому подиві їхню неймовірну численність і не менш неймовірну віддаленість та величину, й казав собі, що кожна ця світла крапка — то цілий велетенський вогненний світ або ціла жива планетна система і що таких крапок, можливо, цілі... ну, скажімо, більйони; або коли він дивився з високої гори (зі мною так було в Татрах) на розпростертий перед ним краєвид і бачив унизу луки, ліси, гори, а. перед носом густий ліс та траву, все те без міри буйне, сплутане, жадібне до життя і страхітливо багате ним, а в траві бачив безліч квітів, жучків, метеликів, і всю цю божевільну щедрість подумки множив на обшири, що стелились перед ним аж бозна-куди, а до тих обширів додавав мільйони інших обширів, не менш буйних і багатих, які становлять поверхню нашої Землі, — тоді літописцеві не раз бувало, що він у таку хвилину згадував про творця й казав собі:

"Коли все це хтось зробив чи створив, то треба сказати відверто: це жахливе марнотратство. Щоб комусь проявити себе Творцем, зовсім не обов'язково було тво: рити всього таку несамовиту силу. Надмір — це хаос, а хаос чимсь схожий на безтямність чи сп'яніння. Так, людський розум торопіє від надмірності цього творчого акту. Всього створеного просто забагато. Божевільне безмежжя, якого не можна осягти думкою. Звичайно, той, хто від свого народження безмежний, той в усьому звик до великих масштабів і не має відповідного мірила (бо кожне мірило має своєю умовою скінченність) або, скоріше, не має взагалі ніякого мірила".

Будь ласка, не сприймайте цих слів за блюзнірство. Я тільки хочу виразити несумірність між людським розумом і космічною щедрістю. Ця безцільна, буйна, просто-таки гарячкова зайвина всього сущого являється, тверезому окові скоріше як нестриманість, ніж як свідоме й методичне творення. Оце й усе, що я хотів з усією скромністю сказати, перше ніж ми вернемось до суті справи.

Вам уже відомо, що цілковите спалювання, винайдене інженером Мареком, майже довело присутність Абсолюту в будь-якій матерії. Можна уявити собі приміром так (звичайно, це тільки гіпотеза), що перед створенням усього існував лише Абсолют як Безмежна Вільна Енергія. Ця Вільна Енергія з якихось важливих фізичних чи моральних причин заходилася творити; воца. стала Робочою Енергією і в точній відповідності з законом інверсії перейшла в стан Безмежної Зв'язаної Енергії; вона ніби загубилась у результатах своєї праці, тобто в створеній матерії, в якій і перебувала ніби заворожена в латентній формі. Це важко зрозуміти, та що я вдію...

І ось тепер, шляхом цілковитого спалювання матерії в атомному двигуні Марека, як здається, ця Зв'язана Енергія була звільнена, позбавлена матеріальних пут, що. Її зв'язували; вона стала Вільною Енергією, або ж активним Абсолютом — так само вільним, як перед створенням світу.

Якби раптом.одночасно спалити до кінця весь космос, то міг би повторитися первісний.творчий акті це був би безперечний кінець світу, абсолютна ліквідація, яка бі дала змогу заснувати нову всесвітню фірму "Космос-2". Проте, як ви знаєте, в Марекових карбюраторах матеріальний світ спалювався тільки кілограмами. Абсолют, вивільнюваний отак потрошечку, або ж не почував себе досить сильним, щоб знову зразу взятися творити, або, може, не хотів повторюватись; одне слово, він чомусь вирішив виявити себе двома способами: одним — традиційним, а другим — явно новітнім.