Сполошено забилося серце — хто? Чого?.. А по той бік дверей галасували:
— Ей, молоді! Годі вам любитися, вже гості зійшлися, покривало треба знімати з молодої...
А-а... покривало. Клеопатра полегшено перевела подих.
Загупали вдруге — нахабно, безцеремонно, наче не до царя в спочивальню, а до якогось дядька-селюка. А втім, весільний звичай е звичай і перед ним усі рівні — навіть царі, такою була Македонія. Від повторного гупання Філіпп, урвавши хропіння, схопився й знетямлено затряс закудланою головою — певно, намагався хоч що-небудь збагнути, де він і що з ним? Чорна пов'язка зсунулась, на місці ока зяяла червона яма з рубцями. Клеопатра злякалась тієї очної ямки, що наче підморгувала їй, крикнула. Філіпп від її крику, мабуть, отямився, поправив пов'язку і єдиним оком втупився в Клеопатру, намагаючись згадати, а хто ж вона така — чергова його коханка на одну ніч чи...
— Та чи ж ви скоро вийдете, молоді? — галасували по той бік дверей.— Годі любитися, залиште трохи любові ще й на завтра, а сьогодні пора знімати покривало.
Цар з шумом видихнув із себе смердюче повітря від перегару, глянув єдиним, все ще посоловілим оком на Клеопатру, пошкріб груди й зітхнув наче б винувато:
— Перебра-ав... Похмелитися б... Душа горить...
На тім перша шлюбна ніч цариці Клеопатри й закінчилася. По якомусь часі цар Філіпп, бадьорий (встиг вже похмелитися пивом) і свіжий, ніби й не він хропів усю ніч п'яний як чіп, напахчений, гарно зодягнений, елегантно вивів до гостей свою юну царицю. Був він запобігливо-люб'язний, а на його лиці грала чарівлива посмішка. І Клеопатра тільки подивувалася тій разючій переміні, що сталася з царем. Столи вже гнулися від яств і питва. Гості дружно та гамірно вітали царя з новим щастям, а деякі відчайдухи навіть дозволили собі — весільний звичай є звичай, і перед ним усі рівні — солонуваті жарти й доскіпувалися: а якою ж була перша ніч?
Філіпп доброзичливо посміхався — милий, привабливий, навіть чарівливий. О, як миттєво він умів перевтілюватись і набувати іншого вигляду, такого, який і був потрібний у ту мить. Знову залунали здравиці в честь царя й цариці, знову вино полилося рікою. Того ранку молодій, як і годиться, востаннє наділи шафранове весільне покривало і, відспівавши обрядових пісень, назавжди його зняли. І Клеопатра врочисто піднесла своє весільне вбрання в дарунок цариці богів, повелительці хмар і бур, блискавок і грому, знаменитій дружині батька богів та людей Зевса, незрівнянній богині Гері. А даруючи небожительці покривало, молода, як і водиться, навзамін прохала у неї сімейного щастя, обіцяла стати своєму чоловіку доброю дружиною і господинею дому його і царства славетного його. Потім розпочався найприємніший для кожної молодої ритуал: гості навперебій підносили їй дарунки. Царські гості всі знатні й багаті, тож на дарунки не скупилися, один одного намагалися ними вразити. Дарували все: багату зброю і посуд, одяг, золоті й срібні речі, просто золото. Клеопатра, приймаючи дарунки, розчервонілася, і цар, який на дарунки й уваги не звертав, бо свого мав предосить, з цариці-дружини захопленого погляду не зводив.
Вразив царицю своєю щедрістю і дядько Аттал — його слуги й раби стільки всякого добра наносили в покої Клео-патри, що вона на якусь мить навіть дар мови втратила. Дядько був на вершині слави, тримався тільки біля царя, всіляко підкреслюючи, що віднині він — друга особа в царстві.
Гості їли й пили, віншували царя з царицею. Філіпп і цього разу пив багато, але Клеопатру застеріг:
— Не хвилюйся, сьогодні я буду зовсім інший.
І Клеопатра в передчутті того, що мало нарешті статися цієї ночі, лякалась і ще дужче квітла й солодко-мрійливо посміхалася. Все пливло перед нею як у рожевому тумані, було млосно і солодко, молода кров нетерпляче вирувала, і тіло від того було гарячим і зовсім не цнотливим, як раніше. Філіпп час од часу непомітно для гостей клав свою руку їй на стегно — рука була тверда, важка і гаряча...
Співали й танцювали гнучкотілі, звабливі рабині, і гості ласо їли їх очима, розмови за столами велися вільні, іноді грубуваті і не зовсім пристойні, але такі розмови Філіпп любив. І на кожний солоний дотеп він сміявся чи не гучніше, ніж інші,— прісного цар не терпів, навіть жартів.
Підвечір Клеопатра пережила кілька неприємних хвилин. Несподівано із бенкетної зали викликали дядька Ат-тала, і Клеопатра відчула: щось трапилось. Дядько повернувся швидко, стурбовано-похмурим, протверезілим. Підійшов до царя, нахилився до його вуха. Клеопатра теж протверезіла — від любовного хмелю,— вся насторожилась, завмерла.
— Біда, царю...— шепнув Аттал, і білизна повільно заливала його завжди червоне лице.— Зрада...
Жодна риска не ворухнулась на лиці царя. Все так же зберігаючи чергову свою чарівну посмішку, він самими лише губами запитав:
— Хто?.. Що?..
— Цариця Олімпіада і синок її Александр... — Аттал ще щось шепнув, але Клеопатра не вчула.
Цар з посмішкою глянув на свого тестя.
— Ти надто багато випив, Аттале!
— Але твоя колишня жона, забравши всіх своїх людей, спішно залишила Пеллу. Виїхав із столиці й царевич Александр.
— Ти називаєш це зрадою? — Цар уже сміявся від душі.— Та це ж добра вістка, що епірська відьма покинула столицю. Я не знав, як її позбутися, аж тут вона сама... Хай Олімпіада їде куди захоче. А з сином я розберуся потім. І годі про це, сьогодні у мене буде перша шлюбна ніч з молодою жоною, і я хочу бути в доброму настрої.
Втеча в Епір
Звідтоді як у 351 році Олімпіада на чолі македонського війська, яке вів Євмен, захопила Епір і позбавила свого дядька Аріббу влади, царем Епіру вважався її брат Александр— сама Олімпіада теж мала титул цариці Епіру. Дядько Арібба, доки підростав малолітній цар, лише керував Епіром від його імені та імені Олімпіади. Минуло дев'ять років, Александр підріс, і в 342 році сестра відвезла його в Епір і посадила на царський трон, а дядька Аріббу вигнала геть — за непотрібністю. Залишаючись в Македонії, Олімпіада через свого брата фактично керувала Епіром всі ці роки, і без згоди своєї всемогутньої сестри Александр не міг і кроку ступити. Про непокору не могло бути й мови — Олімпіада свавільна і в гніві нікого не милує, навіть рідну їй кров. Щоправда, в Епір доходили глухі чутки, що в Олімпіади щось там не ладиться з Філіппом, що вони буцімто розлучені, але попри все Олімпіада залишалася македонською царицею. Може, Філіпп тому й не розлучався з Олімпіадою, щоб іменем своєї дружи-ни-цариці і далі утримувати в своїх руках Епір. І Александр вирішив триматися обачно, стояти осторонь сестриних чвар з чоловіком, бо інакше Епір може втратити і ту видимість незалежності, яку ще мав. Та, зрештою, розбрат у царському сімействі — це суто їхня сімейна справа, хай самі й дають собі раду. І, коли сестра з'явилася в Епірі, брат-цар вдав, що так воно і має бути.