Оратор обходив стрій фівино-афінських військ, підбадьорював гоплітів та вершників, веселив їх, розважав, гомонів щиро й просто, посміхався, І на обличчях воїнів теж теплилися лосмішки. І невдовзі Демосфен так захопив гоплітів, що ті попрохали, аби він написав на щиті: "З добрим щастям" на знак перемоги.
Демосфена супроводжував стратег Стратокл.
— Я не полководець і то бачу, що ми не зовсім вдало вибрали позицію,— говорив йому Демосфен м'яко і тактовно, аби Стратокл не сприйняв те як втручання у йото справи.— Перед нами занадто рівна місцина. Така рівна, хоч котись. Македонській фаланзі, а вона для нас дуже й дуже небезпечна, це на руку, бо допомагає фалангістам витримувати стрій, а значить, і свою ударну силу. Треба було вибирати таку позицію, щоб попереду наших військ була нерівність, щоб на ній розсипався стрій фалангістів — тільки тоді з ними можна успішно боротися.
Стратокл, як завжди, був упевнений у собі.
— Ми розженемо фалангу і на рівному!
Така хвальковитість не сподобалась Демосфену, але він промовчав, аби перед битвою не псувати настрій ні собі, ні стратегу, ні гоплітам, нерви яких і так вже були на межі.
Піднявшись на підгірок, Демосфен ще раз оглянув союзні війська. Як і задумувалось, фівинці зайняли праве крило, афіняни ліве, союзні міста — центр. За своїх Демосфен був спокійний, а ось за інших хвилювався, особливо за беотійців. Чи витримають? За фівинців же був спокійний. Але фівинці якраз першими і не витримали. Бій розпочався раптово, хоч обидві сторони й готувалися до нього з самого ранку. Довго не можна було збагнути, на чиєму боці перевага. Згодом стало ясно, що першим успіху домігся вісімнадцятирічний македонський царевич Александр. Його кіннота несподівано нанесла нищівний удар по "священному" загону фівинців, і ті, розпорошені й розгублені, з поріділими рядами, почали задкувати. Справу на якийсь час порятував правий край грецького війська, де стояли афіняни. Вони дружним та завзятим натиском прорвали стрій македонців, що перебували під командою самого царя, і почали тіснити противника, тим самим зводячи нанівець досягнений успіх Александра.
— Вперед'. Вперед! За мною! — вигукував афінський полководець Лісікл і сам вихопився наперед.— Перемога вже наша! Ще один натиск! Ще один... Будемо гнати македонців. У саму Македонію! За мною!
Здавалось, що так воно й буде. Тим більше що македонці завагалися й почали потроху відступати.
Окрилені першим успіхом, афіняни погналися за противником і незчулися, як розладнали свої ряди.
— Це — початок їхнього кінця,— спостерігаючи з узвишшя, задоволено вигукнув цар Філіпп.— Афіняни не вміють перемагати. Вони біжать як стадо овець. А македонський вовк завжди перегризе горло грецькій вівці!
І велів пустити на афінян кінноту, а фаланзі негайно перегрупуватися і перейти в наступ. Тим часом лівий фланг греків на чолі із стратегом Стратоклом надто вихопився вперед і відірвався від свого центра. Ще раніше вихопився і теж відірвався від свого центра стратег Лісікл. На обох флангах греків з'явилися щілини, у які почали проникати македонці і зсередини розладнувати ряди противника.
Македонці ще завзятіше натиснули, відчувши, що ось-ось перемога схилиться на їхній бік. Потім ще і грецький центр, де були в основному союзні війська, не витримавши удару гетайрів царевича Александра, кидаючи зброю, побіг з поля бою. Це було несподівано. І — ганебно. Кіннотники царевича гналися за втікаючими зі свистом та улюлюканням, як на заячих ловах. Кого доганяли, знищували на місці... За центром побігло й ліве крило. Катастрофа чорними крилами накрила афінське військо. Тисячі афінян або полягли на полі бою, або потрапили в полон. За афінянами відходив і Демосфен із невеликим загоном гоплітів, що з останніх сил намагалися зберегти витримку і не кинутись наосліп. Та, коли македонці надто натисли й виникла загроза оточення, Демосфен із своїми гоплітами побіг — тим і врятувалися од полону чи й смерті. Згодом прихильники Македонії звинуватять оратора в боягузтві, але Афіни стануть на його захист — Демосфен і далі користуватиметься в місті довір'ям і повагою.
— Коли б Демосфен не побіг, то він або загинув би, або потрапив би у полон,— казали афіняни.— І в тому випадку погано, і в тому, бо Демосфен потрібний нам живий.
Найдовше трималися фівинські піхотинці. Спершу трохи відступивши під натиском македонців, вони швидко отямились і вирішили стояти на смерть. Так воно й сталося. Оточені з усіх боків, відрізані від головних сил, вони були майже всі знищені... Згодом фівинці на полі бою біля Херонеї поставлять пам'ятник — поранений лев величезних розмірів — на знак мужності й відваги, проявлених їхніми воїнами в тій нещасливій і трагічній для греків битві біля Херонеї.
Залишки розбитого грецького війська відходили до Ле-бадеї, і македонці їх не переслідували.
— З них досить того, що вони отримали,— ухвалив Філіпп.— А ганятися за втікаючими — замало честі!
Коли запилений і закривавлений Демосфен з чорним лицем оглянувся назад — на недавньому полі бою біля Херонеї вже горіли вогнища — то переможці спалювали тіла загиблих. Криваві багаття виростали в багатьох місцях, і чорні дими німо й зловісно вставали до неба...
— І все одно це не кінець,— прохрипів Демосфен, випльовуючи згусток крові.— Ми програли всього лише одну битву. І Філіпп виграв всього лише одну битву — не більше.
Корінфський конгрес
Страшна звістка про нищівну поразку союзних військ під Херонеєю сколихнула Афіни від малого до великого. Коли гонець, загнавши не одного коня, з'явився на агорі, місто вже все знало. Голосили жінки, плакали діти. Народ, хоч його ніхто й не згукував, у відчаї збігався на агору. Жінки з дітьми на руках кричали:
— А мій живий?..
— А мій... мій... мій...
Прихильники македонського царя поховалися, щоб їх, бува, під гарячу руку не повбивали співгромадяни. Пронеслися чутки, що Філіпп, наступаючи на п'яти розбитим афінським військам, рухається прямцем на Афіни з наміром їх захопити, а всіх мешканців ненависного йому міста обернути на рабів. Війська, здатного протистояти македонцю, афіняни не мали. Тож було спішно скликано Народні Збори. Стратегам доручили оборону та захист міста — будь-якими засобами, якими ті визнають за краще скористатися.