Прибувши в Афіни, новий начальник окупаційного гарнізону почав опиратися на авторитет Фокіона. Але й від того нічого не виграв, а тільки програв — авторитет Фокіона як прихильника Македонії став стрімко падати. Більше того, Фокіона відкрито звинувачували в прислужництві Македонії та зраді своєму народові й державі. Начальник македонського гарнізону спробував було стати на захист Фокіона, але своїм втручанням тільки прискорив події: Фокіона та його прихильників викликали в Народне Зібрання і звинуватили їх у тому, що вони своїми діями і вчинками сприяли закабалению батьківщини, а також у "знищенні демократії і законів". В лице Фокіону та його спільникам було гнівно кинуте найтяжче звинувачення: викрадачі волі!
Фокіон захищався, доводячи, що це не суд, а свавілля, що перед ним не судді, а вороги.
У відповідь чулися обурливі вигуки:
— Смерть йому і його прибічникам!
Фокіон умовляв, щоб його вислухали, визнавав себе винуватим у беззаконнях, але запевняв, що його друзі не завдали Афінам шкоди і тому мусять бути виправданими. Але народ вигукував своє:
— Як твої друзі, вони теж заслуговують смерті! Друзі наших ворогів теж наші вороги!
І Фокіон зрозумів, що все, і враз наче зів'яв, зменшився ростом і постарів в одну мить. Так і не зумівши захиститись, почав раптом вимагати, щоб смертний вирок було винесено лише йому одному, а його друзі, мовляв, невинні.
Засідання Народного Зібрання було бурхливим. Дехто, щоправда, намагався захистити Фокіона, але таких виявилась меншість. Більшість проголосувала за винесення викрадачам волі смертної кари.
Від останнього слова Фокіон відмовився.
Після невеликої паузи було зачитано декрет, в силу якого зібрання повинне було висловитись підняттям рук з приводу вини Фокіона та його спільників і, якщо їх буде визнано винними у співробітництві із поневолювачами рідної країни, проголосувати за негайну страту. Декрет було прийнято одноголосно.
Крім Фокіона, вирок поширювався і на чотирьох його друзів. Ще кільком прибічникам Македонії, що перебували поза межами Афін, смертний вирок було винесено заочно.
Засудженим тут же, на Народному Зібранні, піднесли кожному по чашці цикути. У прощанні з рідними їм було відмовлено, і засуджені випили трунок.
Відповідно до закону про зрадників трупи страчених були кинуті без поховання — за межами Афін.
Це сталося у квітні 318 року.
...Звістка про смерть Антіпатра стала найрадіснішою звісткою і для македонської цариці Еврідіки. Аррідею було все одно, він, як завжди, тихо й безневинно сам до себе посміхався. А для Еврідіки той день став святом, вона нарешті вирвалася з-під опіки намісника. Всесильного наглядача царської сім'ї більше не було. І Еврідіка для своїх наближених влаштувала бенкет, який пройшов гамірно, радісно і весело. Тепер Еврідіка вважала, що руки у неї розв'язані і тільки нині вона по-справжньому почне царювати. Тепер головним було — підняти авторитет Аррідея, завоювати авторитет та повагу собі і заходитися наводити порядок у Македонії.
Але не так сталося, як гадалося і сподівалося. Надії на самостійне царювання не збулися: новим регентом при Ар-рідеї військо вибрало Полісперхонта. Не порадившись навіть з царицею, новий регент першим своїм декретом запросив на царство Олімпіаду, і та приїхала в Пеллу восени 317 року разом з невісткою Роксаною та онуком, маленьким Александром. Війська урочисто зустріли в Македонії матір свого знаменитого імператора, і Олімпіада відчувала себе на недосяжній височині. Але від однієї лише згадки, що в македонській столиці є ще одна цариця — Еврідіка,— Олімпіада темніла на виду. Була занадто честолюбивою, щоб ділитися владою з якоюсь там онукою Філіппа від незаконної дружини. Еврідіка теж виявилася занадто честолюбивою, щоб уступати матері її дядька бодай половину влади.
Швидко і стрімко почав назрівати конфлікт, що не міг привести до добра: Олімпіада заявляла, що царство належить тільки їй, а Еврідіка — що тільки їй. Стало ясно: дві цариці в однім царстві, як і два коти в одному мішку, не вживуться. Обидві цариці посилили охорону своїх палаців і, не криючись, почали готуватися до війни.
Три стріли трьох фракійців
А тим часом політична ситуація в Елладі різко погіршилась. Після страти в Афінах македонських прибічників Фо-кіона та його спільників демократи відсвяткували перемогу. Політична боротьба двох угруповань закінчилася на користь демократичних сил — прихильники Македонії нарешті потерпіли повний крах. Хвиля повстань пронеслася Елладою — то там, то там повставали міста, і македонські полководці, облишивши затяжну війну між собою, ледве встигали придушувати повсталих. І хоч антимакедонська боротьба досягла широкого розмаху, але в греків не було єдності й згуртованості. Міста виступали поодинці, здебільшого не підтримуючи одне одного, і це було на руку македонцям. Греки не могли перемогти, хоча й добряче шкодили полководцям покійного імператора. А тут ще почали повставати фракійці й гети. Першим навіть вдалося створити антимакедонський фронт. Найзагрозливішим для македонців стало повстання мешканців Мегаполя і Спарти. Мегапольці об'єднали всі прошарки грецького населення і почали готуватися до відсічі — зміцнили оборонні стіни, закликали до зброї рабів та іноземців, котрі перебували в місті, всі добре озброїлись.
Регент Полісперхонт підійшов до бунтівного міста з великим військом та слонами і з ходу кинувся на штурм: Йому вдалося пробити тараном пролом у стіні, але захопити місто він не зміг. Доки одні відчайдушно відбивали атаки, інші встановлювали палісади в проломі і всі разом відкинули нападників. Розлючений Полісперхонт велів підтягнути до стін дерев'яну башту, повну воїнів, але праш-ники та лучники їх перебили.
Бій, у якому македонці зазнавали значних втрат, клекотів до вечора. Не домігшись успіху, Полісперхонт велів на ніч відвести війська у табір. Вранці він знову розпочав штурм пролому і пустив туди слонів. Але мегапольці, передбачивши це, за ніч накидали всюди дощок із цвяхами, засипавши їх землею. Коли погоничі кинули на штурм слонів, тварини попробивали ноги, почали шкутильгати і падати. З флангів на них напали лучники і списоносці, спрямовуючи слонів на штурм пролому. Але тварини з пробитими ногами й боками, у яких стирчали стріли й списи, роз'ярівши від болю, кинулись на македонців і багатьох потоптали на смерть.