Антіпатр не міг привітати себе з перемогою — бій він виграв, але значних успіхів, на які розраховував, не досягнув. Та втішав себе, що й це добре, адже греки від наступу перейшли до глухої оборони, за якою вже ховалася їхня поразка. Ініціатива тепер належала йому, а з нею і перемога. Так воно невдовзі й сталося. Потерпівши поразку на морі, а згодом і у Фессалії, афіняни у вересні 322 року запросили в Македонії миру. Ініціаторами миру стали Фо-кіон і Демад. Першому тієї осені виповнилося вісімдесят, з них сорок п'ять років він займав посаду стратега і полководця, як свідчили сучасники, був досвідченим, мужнім і справедливим. Що ж стосується Демада, то це був досить відомий оратор, навіть талановитий, але як людина — занадто жадібний, користолюбивий, який багато років вислужувався перед Македонією за плату, легко пристосовувався до будь-яких ситуацій, а простіше — завжди тримав ніс по вітру. Куди він повіє, туди й Демад із своєю, як він казав, "непідкупною принциповістю",
Фокіон як найвищим досягненням пишався бідністю, у якій минуло його життя. Будучи стратегом, він міг легко збагатитись, до всього ж він дружив з покійним царем Філліппом, і коли б брав, то давно б озолотився. Демад, навпаки, скрізь і всюди хизувався багатством, для збільшення якого не зупинявся навіть перед порушенням закону, за мораль і мови не могло бути — моральним Демад вважгв усе, що було вигідно тільки йому.
До переможців було послане посольство. Фокіон, незважаючи на трагізм ситуації, тримався так, наче не Антіпатр, а він переміг. Наполягав на підписанні миру без зміни позицій, що їх займали обидві ворогуючі сторони: Македонці обурювались поведінкою Фокіона, але Антіпатр погодився. Одначе поставив свої вимоги, що складалися з чотирьох пунктів. Перший: Афіни зобов'язувалися видати йому антимакедонських ораторів і діячів, зокрема Гіпе-ріда і неодмінно Демосфена; другий: афіняни повинні відновити так звану конституцію предків, яка фіксувала політичні права в залежності від діадохів; третій: у місто Афіни вводиться македонський гарнізон і розташовується на горбі Муніхій; четвертий: афіняни повинні виплатити македонцям всі витрати на війну...
Ксенократ, відомий політичний діяч, який мав добру славу серед своїх співгромадян, глава Афінської академії, сказав з приводу тих вимог:
— Коли б афіняни вважалися рабами, вимоги Антіпатра, можливо, були б скромними, але для вільних людей вони занадто тяжкі. До того ж це підриває економіку, фактично позбавляє нас незалежності і прищемлює права греків.
— Можливо,— охоче погодився Антіпатр,— але не треба забувати, що програли Афіни, а не Македонія.
Грифель з краплею отрути
Не сьогодні-завтра в Афіни мав увійти македонський гарнізон — і двоє, життя яких було перекреслене мирним договором,— Гіперід та Демосфен — змушені були їх залишити.
Як час покаже, навіки.
Ледве Демосфен і Гіперід, найнявши по візку, поїхали в морський порт Пірей, щоб там сісти на корабель, як Де-мад спішно доніс про те Антіпатру (за солідну винагороду, звичайно) і македонський намісник так же спішно відрядив за втікачами погоню під орудою свого кривавого порученця Архія, відомого під прізвиськом "Мисливець за втікачами".
Гіперіда з двома його прихильниками вивідники Архія наздогнали на острові Егіна. Гіперід розраховував сховатися в місцевому святилищі, але це його не врятувало: македонці витягли Гіперіда з святилища, жорстоко побили його, відрізали йому язик, а потім відрубали голову.
Настала черга Демосфена. Він утік у Калаврію і теж сховався у святилищі, в храмі Посейдона (віра була свята: людину, яка прийшла у храм прохати захисту в бога, ніхто не має права не лише позбавити життя, а й навіть просто покарати її), та навіть боги не врятували Демосфена.
Його особисто вистежив Архій — колишній актор-коме-діант, а тепер шпиг-нишпорка, вірнопідданий всесильного Антіпатра і виконавець його потаємної волі щодо вбивства невгодних наміснику Македонії політичних діячів та борців проти македонського панування в Елладі. Йому Антіпатр особисто наказував:
— Знайти Демосфена. Хоч під землею, а винюхай! Хоч на дні моря, а дістань! А знайшовши — схопи! Винагорода буде щедрішою, ніж за всі твої дотеперішні послуги!
"Той, за ким я розпочав полювання,— перебравши вина, любив похвастати Архій,— вже не сховається од мене на цьому світі!"
Демосфена Антіпатрів кат вистежив швидко і слідом за ним прибув із своїми людьми в Калаварію, де й дізнався, що втікач сховався у храмі Посейдона. Наївний. Тих, за ким Архій полює, не врятують навіть найвсемогутніші боги!
Щоправда, Архій не зважився вбивати Демосфена у храмі — це б вважалося надто великим гріхом — пролити у храмі кров,— а гріхів Архій намагався уникати. Принаймні так він був переконаний. І тому вирішив виманити свою жертву, як він казав, "на свіже повітря" і вже там з нею поквитатися.
Особисто вони — кат і його жертва — були знайомі й раніше, коли Архій ще виступав у театрі. Про нього різне говорили — нездара, донощик, підляк... Порядна людина обходила Архія десятою дорогою. Згодом невдалого актора почали жахатися. Кат. Заробляв грсші на крові безневинних. Душогубець... Полювання за чесними людьми — це було найогиднішим. Але цим Архій пишався. Як і тим, що його всі боялися. Де з'являвся Архій, там вже починало пахнути кров'ю. І Демосфен, побачивши Архія у храмі Посейдона, зрозумів, у чому річ. Вийти з храму непоміченим він уже не зможе, люди Архія напевне ж оточили храм. І Демосфен вирішив: ні в якОму разі не потрапляти живим до рук македонського найманця. Та ще й невідомо, що тоді з ним вчинить кривавий посланець Антіпатра. Може, відвезе його у Македонію на потіху Антіпатру? Ні, краще смерть, аніж ганебний полон!
Архій помацав кинджал, що був захований у складках плаща, але витягти його так і не зважився — щось його ще стримувало. І не тільки те, що пролита у храмі кров вважалася найбільшим святотатством. Щось іще залишалося в душі Архія таке, що не давало йому виконати вирок у храмі, і кат. від того сердився, та перемогти внутрішній голос: "Не смій у храмі!.." так і не зміг. Тож, дратуючись на самого себе, кат намагався виманити свою жертву з храму, плів, що буцімто Демосфену треба щось сказати без свідків та сторонніх вух, а в храмі, звісно, і стіии мають вуха... А ще запевняв, що Демосфену, оскільки царя Александра вже немає, більше вже нічого не загрожує. "А з намісником я обіцяю переговорити. Замовляю слівце, Антіпатр не Александр, він високо цінує оратора Демосфена... Клянусь, що все буде добре..."