Професор зняв окуляри, й беззбройні очиці його кліпали. Він був ще більш схожий не кволу, нещасну мавпку.
— Ці вуса — крикнула здаля Галочка — навіщо ці дурацькі вуса? ...
X
— А як буде з нашою справою, професоре? ... Це промовила Ганна Олексіївна. Вона сиділа на тапчані й обсотувалась димком з цигарки (вона тепер палила часто й від того інколи закашлювалась). Я спочатку не второпав, яка це "наша справа", але я забув: поліття беоґрадських генералів і малоросійських щебетушок давно минуло, навіть для Ганни Олексіївни; вона говорила все ще з петербурзько-паризьким акцентом мовою Заньковецької, але це було мило, як повів з далеких, миргородських дібров. "Як буде з нашою справою?" — Так, мабуть, стривожено питалися полковничихи Апостолихи, Чечелихи, так згодом питалися, підіймаючи чорні, глибокі очі від вишивання подушок капітанші Шершевицькі, Андреєвичихи 2-гі, коли в грудневу хуґу з того боку Дніпра скакали в Хомутець — маєток Муравйових-Апостолів кур'єри з розгромленого Чернігівського полку. І може, й напевно, так тихо питалася кн. Рєпніна, коли в сальон входив невисокий чоловік, з лисіючим чолом, елеґантно одягнений, кобзар Тарас Григорович. Справа, ця сама справа в різних відмінах, з різними відтінями, з відсвітами заграв різних діб: тривожних, суремних, йовіяльних, погожих, сонних, сновидних, буремних. —
— З нашою справою?
Професор знов одягнув окуляри й пригладив непокірного чубка.
— Mais je ne suis pas un prophete, comtesse; він поторкав свої кельтські вуса; єсть деяка фраґментаричність нашого історичного процесу, й це утруднює гіпотези. Вся наша історія — це боротьба фрагментів з цілістю. Романтизму зі скепсисом. Еросу з етосом. Ми залишімо неістотне: расовість, черепи, телюричні сили, містицизм, — це для поетів. Вийдемо з гелленського полісу, так, мої дорогі, це єдина опора нашої державної теорії. Агатирси, гіпербореї, анти — це все милий романтизм, алеж для сьогоднішнього дня, з перспективи віків — це нуль. Що з того, що ми живемо п'ять тисяч років на цих просторах? Так (професор відповідав незримим опонентам), трипільська культура, культурні круги — дуже гарно, але що з того? Який ефект? Займемось краще Боспорським царством, Мітрідатом — ви скажете, яке це має відношення? Колосальне, звичайно, не для етнографічних умиків хуторянина. Поліс — Пантікапея, Тіра, Фанагорія — це зв'язки, ба це осередки нашої державности. Я не спиняюсь докладніше, мої панове, з уваги на недостачу часу (він поглянув на годинник) над елементами, над субстанцією державного світогляду боспорського громадянина, я констатую факт: поліс — це джерело нашої державної й національної ідеї. І що далі ми посуваємось у часі, що більше гнобить нас фраґментарність нашої історії, тим упевненіше глядімо на поліс — зразок державної організації. Дух Геллади, південність — це все вже похідні лінії. Київ, Турів, Галич, Січ — це наподоблення, раз кращі, раз гірші, до первовзору — полісу. З усією симпатією вітаємо боспорських — базилевсів — архонтів Спартака, Мітрідата і інших, ці люди протиставились розбійництву ґотів і прозелітизмові римлян, не менших грабіжників, їм треба поставити величаві пам'ятники над Чорним морем — ви уявляєте собі, яка це краса, в Евпаторії або в Алупці? Хвилі бють, а обеліск Спартака, основника української держави, стоїть з базальтовою монументальною гордістю? ...
— Vraiment, c'est merveilleux, завважила Ганна Олексіївна.
— Продовжуйте; я пестив сетера Пінокйо по гладкій голові, він довірливо поклав її мені на коліна й своїми жовтими очима слідкував за грою барв в професорових окулярах.
— Отже ми встановили: Поліс. Неповторенна демократія. Симбіоза Геллади й лісостепу. Глибока надхненність творення. Соціяльна правда. Passons. В запеклому змагові Арімана з Ормуздом в цьому східньоевропейському й передньоазійському просторі — ідеї хліборобства й ідеї імперіялізму номадів, поліс загибає. Між іншим я не надто наголошую вищість Ормуздових теорій про благодатність гречкосійства. Згадайте панове Верґілія:
Campestres melius Scytae
quorum plastra vagas ritae trahunt domos,
vivunt et rigidi betae
inmetata quibus iugera liberas
fruges et Cererem ferunt
nec cultura placet longior
defunctumque laboribus
aequali recreat sorte vicarius ...
— Перекладіть, крикнула Галочка, тут ніхто не розуміє латини ... Пінокйо підвів вухо, збентежений, мабуть звучанням незнайомої йому досі мови мертвих людей.
— Прошу — професор потер чоло, дуже прошу: "Краще, ніж Рим, живе народ скитів або гетів, що носить з собою на возі свій дім, а їм в необмеженій кількості приносить рілля хліба й овочів, та ріллі тієї не обробляють скити більше, ніж один рік, а сусіда заступає" ...
— Досить, зрозуміло, — Галочка підійшла до професора й легенько потягла його за вус, наче щоб упевнитись, чи він не приклеєний; отже, що зі скитами? ...
— Галочко, не збивай професора, він зосереджується ... il doit se concentrer ...
— Скінчімо зі скитами, взагалі з номадами. Скити могли б відіграти колосальну ролю в історії всесвіту, коли б мали ідею полісу. Цей жахливий, величний динамізм, ви лише згадайте які простори були в їхній орбіті! І ніякої політичної концепції. Оновлення скитського імперіялізму без Гелленської гармонійної ідеї державного життя, скажімо, ну — але це ідеал безплатонівської ідеї — неможливе. Але поза тим — я скит, мої панове? ...
— Ви романтик, професоре, сказав я, хоч удаєте скептика.
Професор ображено втупився в мене й поворушив вусами, Він нагадував тепер павука в окулярах.
— Буду скорочуватись. Дискусію про скитську концепцію залишимо на інший раз ...
— Il faudra d'ailleurs finir aves ces Scyths-la, кинула нетерпляче Ганна Олексіївна. Професор кивнув головою.
— Справедливо, comtesse. Я за те, щоб не акцентувати таких архаїчних зв'язків. Це в дечому навіть компромітує й врешті, особливо для окциденту, звучить не серйозно. З політично-тактичних міркувань я робив би ставку на молодість нашої спільноти, незвичайну молодість.
— Абсолютно невірно, крикнула Галочка, що сіла знов за фортепіяно; це опортунізм! Ліквідаторство. Принаймні — тисяча років за нами!...