Пауза.
Г а м м. Я сьогодні, мабуть, не в кращій формі, але, чесно кажучи...
Клов. Ти мені свищеш. Я не приходжу. Будильник дзвонить. Я — далеко. Він не дзвонить. Я помер.
Пауза.
Гамм. А він працює? (Пауза. Роздратовано). Будильник твій працює?
Клов. А чому б йому не працювати? Гамм. Від перевтоми.
Клов. Але ж він майже ніколи не працював. Гамм (сердито). Ну тоді від недовтоми! Клов. Піду подивлюся. (Виходить).
Гамм дістає носовик, не розгортаючи його, витирає обличчя, знову кладе до кишені. За лаштунками дзеленчить будильник. З'являється К л о в з будильником. Підносить його до Гаммового вуха, вмикає дзвінок. Вони слухають, доки будильник не додзве-
нить до кінця. Пауза.
Мертвий, і той прокинеться. Чув? Гамм. Щось не дуже. Клов. А кінець який!
Гамм. Мені середина більше подобається. (Пауза). Чи не час мені гамівні ліки приймати?
Клов. Ні. (Йде до дверей, повертається). Піду я від тебе.
Гамм. На часі мені вже історію розповідати. Хочеш послухати мою історію?
К л о в. Ні.
Гамм. Спитай мого батька, чи слухатиме він мою історію.
Клов іде до баків, здіймає кришку того з них, де сидить Нагг, перехиляється, зазирає всередину. Пауза. Він розпрямляється.
Клов. Він спить. Гамм. То збуди його.
Клов нахиляється, заводить будильник і будить ним Harra. Той щось бурмоче.
Клов розпрямляється.
Клов. Він не хоче слухати твоєї історії. Гамм. А я йому цукерку дам.
Клов нахиляється. Нагг щось бурмоче. Клов розпрямляється.
Клов. Він драже хоче. Гамм. Буде в нього драже.
Клов нахиляється. Знову чути якесь бурмотання. Клов розпрямляється.
Клов. Він згоден, (/де до дверей).
З'являється рука Harra, яка хапається за край бака. Відтак — голова.
(Клов підійшов до дверей, але повертається). Ти віриш у потойбічне життя?
Гамм. А я все життя там прожив.
Клов виходить і зачиняє за собою двері.
Ага! Мовчиш? Щоб знав! Нагг. Я тебе слухаю.
Гамм. Мерзотнику! Нащо ти мене породив? Нагг. Звідки ж я знав. Гамм. Що? Чого ти не знав?
Нагг. Що це будеш саме ти. (Пауза). Ти ж даси мені цукерочку?
Гамм. Після того, як ти все прослухаєш.
Нагг. Поклянися.
Гамм. Клянуся.
Нагг. Чим?
Гамм. Честю.
Пауза. Вони регочуть.
Нагг. Дві цукерочки? Гамм. Одну.
Нагг. Одну для мене і одненьку для...
Гамм. Одну. І замовкни! (Пауза). На чому я зупинився? (Пауза. Похмуро). Це — кінець, ми дійшли до кінця. (Пауза). Ще трохи — і кінець. (Пауза). І ніхто ніякого голосу не почує. (Пауза). Щось в голові мені крапає й крапає од самого народження.
Нагг намагається стримати свій веселий сміх.
І все в одну точку. (Пауза). Судина кровоносна, мабуть, розірвалася. (Пауза). Якась маленька артерія. (Пауза. Жвавіше). Ну, годі про це. Так на чому я зупинився? (Пауза. Тоном оповідача). І от він плазом, то на череві, то рачки, все сунув і сунув до мене. Блідий, геть виснажений і, здавалося... (Пауза. Звичним голосом). Ні, я вже про це розповідав. (Пауза. Тоном оповідача). Запала довга мовчанка. (Звичним голосом). Чудова фраза! (Тоном оповідача). Не змигнувши оком, я набив люльку — пінкову люльку, запалив ЇТ... ну, скажі-мо, шведським сірником, затягнувся кілька разів. А-а-а! (Пауза). Ну, то я вас слухаю. (Пауза). Того дня, пам'ятаю, було надзвичайно холодно. Термометр показував нуль. Але позаяк то був свят-вечір, то
О цьому не було нічого... нічого надзвичайного. Зима як зима, все як
І мусить бути. (Пауза). Ну то яка ж лиха година вас сюди занесла? Він підвів на мене своє зарюмсане і аж чорне від бруду обличчя. (Пауза. Звичним голосом). І це згодиться. (Тоном оповідача). Не дивіться на мене так, о, не дивіться! Він опустив очі і щось замугикав, не інакше, як вибачення просив. (Пауза). Але я дуже заклопотаний, то те, то се, ви ж розумієте —свято. (Пауза. З притиском). І все ж поясніть мені, чим зумовлене подібне втручання? (Пауза). Того дня, пам'ятаю, сяяло яскраве сонце. Геліометр показував п'ятдесят. Але воно вже, сонце, заходило за... словом, туди, де мерці. (Звичним голосом). Як сказано, ге? (Голосом оповідача). Ну то, власне, викладайте ваше прохання, чи пак заяву, бо я маю безліч нагальних справ. (Звичним голосом). Який стиль! Так от. (Тоном оповідача). І тут він нарешті зважився. Йдеться про мою дитину, сказав він. Воно ще таке маленьке, гай-гай, от що прикро. Хлопчик, сказав він так, наче стать дитини щось могла змінити. Звідки він? Із якоїсь глухої закутини. Він вказав назву. Півдня добирався верхи, якщо не більше. Тобто ви стверджуєте, ніби там іще хтось мешкає? Ні, ні, боронь боже, ні душі, крім нього та дитини, якщо це не витвір його фантазії. Але гаразд. Я поцікавився умовами життя у Кові, по той бік затоки. Повне знелюднення. Добре. І ви гадаєте, що я повірю, ніби ви оце взяли й залишили свою маленьку, нехай голодну, але ще живу, дитину напризволяще? Ну це вже даруйте... (Пауза). Того дня, пам'ятаю, дув скажений вітер. Анемоскоп показував сто. Вітрюган виривав із землі мертві смереки й жбурляв їх у далечінь. (Звичним голосом). Тут трошки слабкувато. (Тоном оповідача). Ну добре, кажіть, чого вам від мене треба, бо я маю йти прикрашати ялинку. (Пауза). Так от я нарешті збагнув, що він просить, аби я йому дав хліба для його дитини. Хліба! Тобто типовий жебрак. Хліба? Але ж я не маю хліба. Я такого не їм. Гаразд. Тоді, може, трохи зерна? (Пауза. Звичним голосом). Оце гарний пасаж. (Тоном оповідача). Що ж, зерно в мене є, у коморах. Але поверніть своїм розумом, зважте. Даю я вам певну кількість зерна, кілограм чи там півтора, ви його приносите своїй дитині і варите їй — якщо вона ще не померла — горнятко смачної кашки.
Нагг пожвавлюється.
Ні, півтора горнятка смачної, поживної кашки. Це добре. Припустимо, в нього на щічках знову заграє рум'янець. А далі як? (Пауза). Тут мені терпець урвався. Ви поверніть своїм розумом, поверніть, ви ж не на небі, а на землі живете, хіба ж тут чим можна зарадити! (Пауза). Того дня, пам'ятаю, була виняткова посуха. Гідрометр показував
нуль. Для мого ревматизму сприятливішої години годі й шукати. (Пауза. Пристрасно). Ну на що ви, взагалі, сподіваєтесь? Що навесні земля знову прокинеться? Що моря й річки знову наповняться рибою? Що з неба знову посиплеться манна прямо в роти таким йолопам, як оце ви? (Пауза). Але зрештою я заспокоївся, опанував себе і запитав, скільки часу він добирався до мене. Три доби. А в якому стані він залишив дитину? Дитина міцно спала. (З притиском). Але яким, яким саме сном? (Пауза). Коротше кажучи, я йому запропонував піти до мене на службу. Він мене чимось зворушив. Крім того, мені вже тоді здавалося, що надовго мене не вистачить. (Сміється. Пауза). Ну? (Пауза). То як? (Пауза). А якщо самі не будете наражатися на небезпеку, то зможете вмерти своєю смертю, тихо й спокійно. (Пауза). Ну то як? (Пауза). І от нарешті він запитав, чи не зможу я взяти й дитину його, якщо вона ще не померла. (Пауза). О, я чекав на цю мить. (Пауза). Чи зможу я взяти його дитину. (Пауза). Я все ще бачу його: стоїть навколішки, долонями припав до землі, прикипів до мене своїми шаленими очиськами — попри все, що я допіру йому втовкмачував. (Пауза. Звичним голосом). Годі на сьогодні. (Пауза). Тут іще небагато розповідати лишилося. (Пауза). Якщо я нових дійових осіб не введу. (Пауза). Але ж де їх дістати? (Пауза). Де їх шукати? (Пауза. Він свистить).