"ЕНДШПІЛЬ"
Абсурдна п'єса
Переклав з французької Володимир Діброва
Перекладено за видання м: В е с k е t t Samuel. Fin de partie. Les 'Editions de Minvit. Paris, 1957.
"Ендшпіль" було вперше поставлено французькою мовою 1 квітня 1957 року в театрі "Ройал Корт Сіатре" в Лондоні режисером Роже Бленом.
Ролі виконували: Н а г г — Жорж Аде Н е л л — Крістін Тсінгос Гамм — Роже Блен К л о в — Жан Мартен
Того ж місяця трупа Роже Блена повторила виставу в паризькому театрі "Студіо де Шанз Елізе". Роль Нелл виконувала Жермен де Франс.
Приміщення без меблів. Тьмяне освітлення.
На стіні, досить високо, з правого та лівого боків — два віконця, запнені фіранками.
Праворуч — двері. Біля дверей висить картина, обличчям до стіни. Ліворуч, впритул один до одного, стоять два баки для сміття, накриті ганчіркою. Посередині кону, у фотелі на коліщатках сидить Гамм, теж накритий старим
рядном.
Біля фотеля стоїть нерухомий К л о в, пильно дивиться на Гамма. Клов має буряково-червоне обличчя.
Клов підходить до лівого вікна. Напружена хистка хода. Підводить голову, дивиться на ліве вікно. Обертає голову, дивиться на праве вікно. Підходить до правого вікна. Підводить голову, дивиться на праве вікно. Обертає голову, дивиться на ліве вікно. Йде геть із кону, але одразу вертається з маленькою драбиною у руці, встановлює її під лівим вікном, підводиться на сходинки, розсовує фіранки. Спускається долі, робить шість кроків у бік правого вікна, вертається до драбини, бере її і встановлює під лівим вікном, піднімається до вікна, дивиться в нього. Короткий смішок. Спускається, робить крок у бік правого вікна, вертається, щоб узяти драбину, встановлює її під правим вікном, піднімається, дивиться у вікно. Короткий смішок. Спускається долі, йде до сміттєвих баків, вертається, щоб узяти драбину, але передумує, ставить її на місце, йде до баків, знімає з них ганчірку, ретельно складає її, вішає собі на руку. Піднімає кришку одного з баків, перехня блюється, зазирає всередину. Короткий смішок. Опускає кришку. Те саме повторюється і з другим баком. Потім іде до Г а м м а, знімає з нього рядно, ретельно складає його, вішає собі на руку. Гамм, у хатньому халаті, фетровій шапочці на голові, з великим закривавленим носовиком на обличчі, свистком, що прив'язаний до мотузки й висить на шиї, з ковдрою поверх колін і в грубезних вовняних шкарпетках, здається, спить. Клов дивиться на нього. Короткий смішок. Іде до дверей, зупиняється, обертається до глядачів.
Клов (нерухомий погляд, монотонно). Скінчилося, скінчилося, ось-ось закінчиться, ще трохи, мабуть, і скінчиться. (Пауза). Зернина до зернини, поодинці, помалу, аж поки одного чудового дня — гульк! — а їх уже ціла купа, маленька купка, неймовірна купка.
(Пауза). Ну скільки мені ще каратися? (Пауза). Піду на кухню, вона в мене три метри на три метри на три метри, і буду чекати, доки він до мене не свисне. (Пауза). Що ж, гарні розміри, обіпруся на стіл, буду дивитися на стіну й чекати, доки він до мене не свисне.
Якийсь час він стоїть нерухомо, потім виходить. Одразу ж вертається, забирає драбину, виходить із нею. Пауза. Гамм ворушиться. Видно, як він позіхає під носовиком. Знімає носовик з обличчя. Обличчя червоно-бурякового кольору. Чорні
окуляри.
Гамм. А (позіхає) тепер (пауза) мій хід. (Випростує руку з носовиком, розглядає його.) Стара хустка! (Скидає окуляри, протирає очі, обличчя, окуляри, знову їх одягає, ретельно складає носовик і обережно вкладає його у нагрудну кишеню халата. Прочищає горло, притискає кінчики пальців однієї' руки до іншої). Чи могло (позіхає) когось спіткати більше... більше лихо, ніж оце мене? Безумовно. Давно колись. Але отак, щоб сьогодні? (Пауза). Мого батька? (Пауза). Мою матір? (Пауза). Мого... собаку? (Пауза). О, як я хочу, щоби вони страждали так тяжко, як тільки здатні страждати подібні істоти. Але ж тоді виходить, що їхні страждання дорівнюють моїм? Безумовно. (Пауза). Ні, як не крути, а все є а— (позіхає)-бсолютним, (велично) чим більшою є людина, тим більше в ній повноти. (Пауза. Насуплено). І порожнечі. (Пирхає носом). Клов! (Пауза). Сам я тут, значить, нема його. (Пауза). Як і сни! А що за ліси! (Пауза). Годі, час кінчати з цим, і у цьому сховищі теж. (Пауза). І разом з тим я вагаюся, все не наважуюся... скінчити. Так, це ж треба! На часі вже з цим кінчати, а я ніяк не наважуюся (позіхає) скінчити. (Позіхає). Ет, розбазікався, краще б ото лягав спати. (Дмухає у свисток).
Одразу ж з'являється Клов. Підходить до фотеля, зупиняється.
Ти все повітря мені засмердів. (Пауза). Збери мене, я ляжу спати. Клов. Але ж я щойно підняв тебе. Гамм. Ну то й що?
Клов. А те, що я не можу кожні п'ять хвилин то вкладати тебе у ліжко, то піднімати звідти. Мені й так роботи вистачає.
Пауза.
Гамм. Ти коли-небудь бачив мої очі? Клов. Ні.
Гамм. І тобі ніколи не кортіло, поки я сплю, зняти з мене окуляри і подивитися на них?
Клов. Щоб підняти тобі повіки? (Пауза). Ні.
Гамм. Так от цими днями я тобі їх покажу. (Пауза). Здається, вони в мене геть білі. (Пауза). Котра там година?
Клов. Та сама, що й завжди.
Гамм (робить жест у бік правого вікна). А ти дивився?
Клов. Так.
Гамм. Ну і що там?
Клов. Нічого.
Гамм. Треба, щоб дощ пішов. Клов. Дощу не буде.
Пауза. І
Гамм. Ну а взагалі, як воно тобі, нормально? '
К л о в. Не скаржуся. 1
Гамм. І почуваєшся теж непогано?
К лов (роздратовано). Я ж сказав тобі: не скаржуся.
Гамм. А мені чогось трохи ніяково. (Пауза). Клов.
К л о в. Ну.
Гамм. Тобі не набридло? Клов. Набридло. (Пауза). Що саме? Гамм. Ну вся ця... усе це... сам розумієш. Клов. Звичайно. З самого початку. (Пауза). А тобі ні? Гамм (з сумом). Виходить, немає ніяких причин, щоби щось мінялося.
Клов. Усе це може скінчитися. (Пауза). Усе життя ті самі питання й ті самі відповіді.
Гамм. Збери мене. (Клов не рухається). Йди принеси ковдру. (Клов не рухається). Клов!
Клов. Так.
Гамм. Я тебе більше не годуватиму. Клов. Разом помремо.
Гамм. Я тобі видаватиму рівно стільки, щоб ти ледве животів. Будеш весь час у мене ходити голодний.
Клов. Тоді, значить, не помремо. (Пауза). Піду пошукаю ковдру. (Іде до дверей).