Вони були разом лише кілька хвилин, бо міс Вудхаус не варто було змушувати чекати; тож Гаррієт підбігла до неї з усміхненим обличчям і в піднесеному настрої, котрий Емма сподівалася дуже швидко остудити.
— Подумати тільки — така несподіванка, що ми його зустріли! Це так дивно! Він сказав, що лише випадково не пішов через Рендоллз. Він і гадки не мав, що ми ходимо цією дорогою. Думав, що в основному ми ходимо через Рендоллз. Він досі не зміг дістати "Лісовий роман". Був такий заклопотаний, коли останнього разу ходив до Кінгстона, що зовсім забув про книгу, але завтра він знову піде туди. Це так дивно, що ми випадково зустрілися! Ну що, міс Вудхаус, він такий, як ви й очікували, чи ні? Якої ви про нього думки? Ви теж вважаєте, що він дуже непоказний?
— Він, безперечно, дуже непоказний — просто винятково непоказний, але це ніщо в порівнянні з цілковитою відсутністю у ньому елегантності та світськості. Я не мала підстав очікувати багато, та й не очікувала багато, але й гадки не мала, що він може бути таким сміховинним, таким повністю позбавленим статечності. Зізнаюся, я уявляла його собі трохи більше схожим на шляхетну людину.
— Авжеж, — засмучено мовила Гаррієт, — далеко йому до шляхетності справжнього джентльмена.
— Як на мене, Гаррієт, то з того часу, як ти стала вхожою в нашу сім'ю, ти неодноразово мала можливість перебувати в товаристві деяких настільки вишуканих і настільки шляхетних джентльменів, що сама мусила побачити ту вражаючу різницю між ними та містером Мартіном. У Гартфілді ти мала змогу зустріти добре освічених і добре вихованих чоловіків. І мені дивно, що, познайомившись із ними, ти знову прагнеш товариства містера Мартіна, не розуміючи, що він — людина набагато нижчого ґатунку, і не дивуючись: як це він міг колись справити на тебе приємне враження взагалі? У тебе ще не виникло такого відчуття? Ти не помітила величезної різниці? Я не сумніваюся, що тебе неприємно вразили його незграбний вигляд та неотесані манери — а також надто гучний голос; коли я тут стояла, то чула, що він зовсім не вміє його контролювати.
— Певна річ, він не схожий на містера Найтлі. Він не має тієї статечності й тієї бездоганної ходи, як у містера Найтлі. Я досить добре бачу різницю. Але ж містер Найтлі просто недосяжний у своїй бездоганності!
— Містер Найтлі такий надзвичайно гарний, що було б просто недоречно порівнювати його з містером Мартіном. Чоловіка, котрому б так пасувало ймення "джентльмен", як йому, не знайдеш і одного на сотню. Але він — не єдиний джентльмен, яких ти останнім часом зустрічала. А що ти скажеш про містера Вестона і містера Елтона? Порівняй містера Мартіна з ким-небудь із них. Порівняй їхню манеру триматися, ходити, говорити, мовчати. Ти неодмінно побачиш різницю.
— О, звичайно! Різниця існує, і велика. Але містер Вестон — уже майже старий дід. Йому, напевне, далеко за сорок.
— Це тільки підвищує цінність його гарних манер. Гаррієт, чим старшою стає людина, тим важливішим є її вміння поводитися належним чином — бо з віком усе більш кричущими стають нестриманість, грубість та незграбність. Що в молодості є минущим і простимим, у зрілому віці видається неприйнятним і бридким. Коли містер Мартін незграбний та неотесаний уже тепер, то яким же він буде у віці містера Вестона?!
— Справді, важко сказати, — серйозно відповіла Гаррієт.
— Сказати важко, та передбачити можна досить точно. Він зробиться абсолютно грубим, вульгарним фермером — цілковито байдужим до манер та зовнішності й заклопотаним лише прибутками та збитками.
— Шкода, якщо він дійсно таким стане.
— Він уже великою мірою зосереджений на своєму бізнесі, й це видно з тієї обставини, що він забув спитати про книжку, яку ти йому рекомендувала. Він надто багато переймався ситуацією на ринку, аби думати про щось інше — саме так і буває в людей, справи яких ідуть угору. Нащо йому книжки? Я не маю ніякого сумніву, що з часом він розбагатіє — але що нам до його невігластва й неотесаності?
— Дивно, що він не згадав про книгу, — тільки й могла відповісти Гаррієт; у її відповіді прозвучала нотка серйозного невдоволення, котре Емма цілком розважливо визнала за потрібне не розвіювати. Тому деякий час вона мовчала, а потім продовжила розмову:
— А в одному відношенні манери містера Елтона є навіть кращими за манери містера Найтлі чи містера Вестона. Вони в нього лагідніші й делікатніші. Мабуть, саме його манери і мають слугувати зразком. Містеру Вестону притаманні відвертість та безпосередність, що межують із безцеремонністю, котрі всім подобаються саме у ньому, оскільки ці його риси присмачені неабиякою доброзичливістю. Але їх не слід копіювати. Як і не слід копіювати простий, самовпевнений і владний стиль містера Найтлі, попри те що саме йому він дуже пасує. Коли якомусь молодикові забагнеться наслідувати його поведінку, то цей молодик зробиться просто нестерпним. Навпаки, я гадаю, що будь-якій молодій людині можна з упевненістю рекомендувати містера Елтона як зразок для наслідування. Містер Елтон — доброзичливий, веселий, чемний і делікатний. Мені здається, що останнім часом він став особливо делікатним. Не знаю, чи задумав він цією підвищеною делікатністю здобути твою чи мою прихильність, але мене просто вразило, що його манери стали лагіднішими, ніж колись. Якщо він і має щось на думці, то це — сподобатися тобі. Хіба я не говорила тобі, що він якось сказав?
І Емма повторила ті слова похвали, які вона колись буквально витягла з містера Елтона і які зараз сповна використала. Гаррієт усміхнулася, зашарівшись, і сказала, що завжди була високої думки про люб'язність містера Елтона.
Містер Елтон і був тією людиною, котрій — за задумом Емми — судилося витіснити молодого фермера з думок Гаррієт. Вона вважала, що це буде прекрасний шлюб; він уявлявся їй таким легкодосяжним, бажаним і природним, що Емма не вбачала для себе якоїсь особливої заслуги в намаганні йому сприяти. Вона боялася, що саме про це всі думатимуть і саме це всі передрікатимуть. Однак навряд чи хтось міг претендувати на таке авторство, бо він спав їй на думку ще тоді, коли Гаррієт уперше з'явилась у Гартфілді. Чим більше вона над ним розмірковувала, тим доцільнішим він їй здавався. Обставини містера Елтона були максимально сприятливими для цього шлюбу: джентльмен, не має родичів низького стану, але походить із родини не настільки знатної, щоб та могла нарікати на сумнівне походження Гаррієт. Він міг забезпечити їй пристойне помешкання і — як гадала Емма — дуже непоганий статок, бо хоча гайберівська парафія й була невеликою, всі знали, що він є власником значної маєтності. Вона була про містера Елтона дуже високої думки і вважала його доброзичливою, розважливою і гідною всілякої поваги молодою людиною, не позбавленою належної кмітливості й розуміння реального життя.