Містер Вестон повідав їй про розклад запланованих в Енскумі зустрічей, завдяки якому його син отримав у своє розпорядження цілих два тижні, а також про маршрут і спосіб його пересування; Емма слухала, поздоровляла їх і раділа сама.
— Незабаром я привезу його до Гартфілда, — сказав він на завершення. Їй здалося, що, коли він промовляв, дружина тихенько торкнулася його руки.
— Нам уже час їхати, містере Вестон, — сказала вона. — Ми затримуємо дівчат.
— Авжеж, їдьмо. — І знову, звертаючись до Емми: — Не думайте тільки, що він такий уже бездоганний молодик, бо ви чули, звичайно ж, лише мою власну думку про нього; цілком можливо, що нічого незвичайного в ньому немає. — Але в цей момент його іскристі очі промовляли зовсім інше.
Емма з невинним виглядом, наче сказане її мало обходить, відповіла щось ні до чого не зобов'язуюче.
— Згадайте про мене, моя люба Еммо, завтра десь о четвертій годині, — таке було прощальне напучення місіс Вестон, мовлене з певним занепокоєнням і призначене лише для неї.
— О четвертій?! Ручаюся, що він буде тут о третій, — швидко поправив її містер Вестон; на тому ця приємна зустріч і закінчилася. Настрій Емми піднявся, і вона почувалася майже щасливою; все відразу набуло іншого вигляду, навіть Джеймс зі своїми кіньми вже не видавався таким неповоротким, як раніше. Коли Емма побачила огорожу, їй захотілося, щоб скоріш розпустилася бузина, а коли вона поглянула на Гаррієт, то навіть у її ніжній посмішці відчула подих весни.
Але запитання її пролунало не надто оптимістично:
— Цікаво, а містер Френк Черчілль, крім Оксфорда, буде їхати і через Бат, чи ні?
Але знання географії та урівноваженість не приходять одразу самі по собі, і Емма схильна була сподіватися, що з часом Гаррієт матиме і перше, і друге.
Настав ранок довгоочікуваного дня, і вірна учениця місіс Вестон ні о десятій, ні об одинадцятій, ні о дванадцятій годині не забувала, що мусить згадати про неї о четвертій.
— Моя люба, дбайлива подруго, — подумки зверталася до неї Емма, спускаючись східцями зі своєї кімнати, — ти завжди занепокоєна чужим комфортом більше, ніж власним! Уявляю, як ти клопочешся зараз, укотре заходячи до кімнати Френка, аби переконатися, що все гаразд. — Коли вона прямувала через передпокій, годинник пробив дванадцять. — Зараз дванадцята; через чотири години я неодмінно згадаю про тебе. Цілком можливо, що завтра в цей час або трохи згодом вони всі з'являться тут. Не сумніваюся, що незабаром сюди приїдуть Вестони разом із Френком.
Емма відчинила двері світлиці й побачила двох джентльменів, що сиділи з її батьком, — містера Вестона і його сина. Вони щойно прибули, і коли вона ввійшла, щоб познайомитися та отримати свою частку приємного здивування і задоволення, то містер Вестон тільки-но встиг розповісти, що Френк приїхав на день раніше, а її батько якраз розсипався у ґречних до надзвичайності привітаннях і поздоровленнях.
Тож перед нею був справжнісінький Френк Черчілль, про якого говорили так довго і який викликав такий великий інтерес; його познайомили з нею, і вона подумала, що не перехвалили: це дійсно був дуже симпатичний молодий чоловік; зріст, зовнішній вигляд, манери — все в ньому було бездоганним, а в рисах — та ж одухотвореність і жвавість, що і в батька; видно було, що людина він тямуща і прониклива. Емма відразу ж відчула, що він їй сподобається; в його поведінці відчувалася чемна невимушеність і готовність до розмови, які переконали її, що він приїхав, сподіваючись зав'язати з нею знайомство, і що це знайомство незабаром неодмінно відбудеться.
Він дістався до Рендоллза минулого вечора. Її порадувало те нетерпіння приїхати, котре спонукало його змінити початковий план і виїхати раніше, рухаючись швидше, щоб виграти півдня.
— А я казав вам учора, — радісно вигукнув містер Вестон, — учора я всім вам казав, що він буде тут раніше вказаного часу. Я пригадав, як сам чинив у подібних ситуаціях. У подорож не вирушають повільно, мов слимак; людина не може не відчувати бажання виїхати швидше, ніж заплановано; а те задоволення, яке відчуваєш, заявившись зненацька до друзів ще до того, як вони почнуть тебе виглядати, віддячує сторицею за потрібні для цього незначні додаткові зусилля.
— Навіщо ж відмовляти собі в задоволенні, якщо є така можливість! — сказав молодий чоловік. — Щоправда, домівок, де я міг би зробити такий приємний сюрприз, не так багато, але я знав, що, ідучи додому, можу собі це дозволити.
Зачувши слово "додому", батько поглянув на нього з особливим задоволенням. Емма відразу переконалася, що Френк знає, як привертати до себе людей; це переконання ще більше посилилося згодом. Рендоллз сподобався йому надзвичайно, він сказав, що будинок спланований дуже гарно, і навіть відмовився погодитися, що він надто маленький. Френк захоплювався місцевістю, прогулянкою до Гайбері, самим Гайбері, а ще більше — Гартфілдом, заявивши, що завжди відчував до цих місць той інтерес, який можуть викликати лише рідні місця, і що йому завжди дуже хотілося їх відвідати. Те, що він не сподобився на такі теплі почуття раніше, викликало в Емми закономірні підозри, але навіть якщо це була неправда, то приємна, до того ж приємно подана. В його поведінці не було нічого напускного чи неприродного. Він і справді виглядав і говорив так, наче перебував у стані неабиякого радісного піднесення. На початку знайомства вони говорили здебільшого на прийняті в подібних випадках теми. З боку Френка лунали розпитування: "Вона їздить верхи? Чи придатні околиці для верхових прогулянок? А для піших? Тут багато мешканців? Напевне, у Гайбері достатньо людей, здатних скласти приємну компанію? Він бачив декілька дуже гарних будинків у самому Гайбері і навколо нього. А бали? Тут бувають бали? Місцеве світське товариство цікавиться музикою?"
Задовольнивши свій інтерес із усіх питань — а це належним чином посприяло подальшому розвитку їхнього знайомства — Френк вибрав момент, коли їхні батьки були зайняті розмовою між собою, і заговорив про свою мачуху, відгукуючись про неї з такою щирою похвалою, таким ніжним захопленням, такою вдячністю за щастя, яке вона принесла його батькові, за її дуже люб'язний прийом його самого, що це стало ще одним доказом Френкової здатності подобатися людям — і його безсумнівної переконаності в потребі сподобатися їй. У своїх похвалах він жодним словом не перебільшив тих чеснот місіс Вестон, котрі, як знала Емма, їй приписували цілком заслужено; але не викликало сумнівів, що в цьому був дуже необізнаним. Він розумів, що саме буде сприйматися доброзичливо і що саме потрібно говорити; стосовно ж майже всього іншого подібної впевненості не мав. "Одруження мого батька, — сказав Френк, — було кроком дуже мудрим, кожен доброзичливець має радіти з цього; а родина, завдяки якій він отримав таке щастя, мусить завжди вважатися такою, що перед нею він має найвищий моральний обов'язок".