Емілі в пошуках веселки

Страница 40 из 66

Люси Мод Монтгомери

Однак найгірше Мурреям було після випадку з японським принцом.

Троюрідна сестра Емілі Луїза Муррей, яка двадцять років провела в Японії, приїхала додому в Гусячий Став, щоб навідати рідню. Разом із нею приїхав молодий японський принц. Він був сином друга її чоловіка. Власними зусиллями вона навернула його у християнство, а він, довідавшись, куди вона їде, зажадав побачити Канаду. Його приїзд здійняв страшенну метушню не лише в родині Мурреїв, а й серед усіх мешканців Гусячого Ставу. Однак це ще були квіточки в порівнянні з їхнім станом, коли вони дізналися, що принц вочевидь безнадійно закохався в Емілію Берд Стар з Місячного Серпа.

Емілі він сподобався, вона ним зацікавилась і навіть пожаліла його, коли він зізнався, що приголомшений таким сильним впливом релігії на всіх мешканців Гусячого Ставу і Чорноводдя. У такій обстановці жоден японський принц, навіть навернений у християнство, не зможе почуватись як удома. Тож, вона говорила з ним дуже м'яко — як виявилось, він прекрасно володів англійською — і гуляла з ним у саду, коли місяць був уповні. І майже щовечора у вітальні Місячного Серпа можна було побачити його незбагненне обличчя з вузькими очима та зачесаним назад чорним волоссям, гладеньким немов сатин.

І все було добре, доки він не подарував Емілі прегарну маленьку статуетку жабки, вирізану з агату. Тоді Мурреї забили тривогу. Кузина Луїза заговорила про це першою. Вона була вся в сльозах. Вона знала, що означала та жабка. Агатові жабки були реліквіями в родині принца. Їх завжди дарували на весілля або на заручини. Невже Емілі заручиться… з ним? Тітка Рут, яка мала такий вигляд як завжди — ніби всі навколо подуріли — приїхала до Місячного Серпа і влаштувала сцену. Це настільки роздратувало Емілі, що вона відмовилася відповідати на будь-які питання. Вона вже починала злитися через те, що всі її родичі протягом усього літа ховали її від залицяльників, які були геть не в її смаку і не мали жодного шансу отримати її руку і серце.

– Існують деякі речі, які тобі знати необов'якзово, — нешанобливо сказала вона тітці Рут.

Натомість спантеличені Мурреї розпачливо вирішили, що вона має намір стати японською принцесою. А якщо вона так вирішила… що ж, вони знали, що трапляється, коли Емілі візьме собі щось у голову. Це було щось неминуче — як похід до церкви, але значно, значно страшніше. Той факт, що він був принцом, ніяк не звеличував його в очах Мурреїв. Вони мріяли видати її за когось менш японистого. Однак вона, звісно ж, була темпераментною.

– Її завжди на щось підбиває істота всередині неї, якій репутація просто байдужа, — сказала тітка Рут. — Але це перевищує всі мої страхи. Язичник… пог…

— О, він не такий, Рут, — траурним тоном заперечила тітка Лаура. — Він же навернений… кузина Луїза каже, що певна в його щирості, просто…

— Кажу тобі, він поганин! — повторила тітка Рут. — Кузина Луїза ніколи й нікого не змогла б навернути. А чому — бо вона й сама не схожа на надто переконану. А її чоловік модерніст, якщо він взагалі кимось є. Не кажи нічого! Жовтошкірий язичник! Він і ті його агатові жаби!

— Здається, їй подобаються незвичайні чоловіки, — озвалася тітка Елізабет, згадуючи вазу з гірського кришталю.

Дядько Воллес сказав, що це нерозумно. Ендрю сказав, що вона мала б обрати бодай білошкірого. Кузина Луїза, відчуваючи, що рідня вважає в усьому винною її, слізно присягалася, що він має чудові манери, особливо якщо ближче з ним познайомитися.

– І всі ще думали, що вона побереться з превелебним Джеймсом Воллесом, — сказала тітка Елізабет.

Вони пережили п'ять тижнів колотнечі, і принц зрештою повернувся до Японії. Як пояснила кузина Луїза, його покликала родина: вони влаштовували йому весілля з принцесою з самурайського роду. Він, звісно, мав підкоритись. Але агатова жабка залишилася в Емілі, й ніхто так і не довідався, що він їй сказав однієї місячної ночі в саду. Увійшовши після цього в дім, Емілі була трохи заблідою, дивною і відчуженою, та ще якось непоштиво усміхнулася своїм тіткам і кузині Луїзі.

— Тож, я не стану японською принцесою, — сказала вона, витираючи уявні сльози.

— Емілі, боюся, ти лише загравала з сердешним хлопчиною, — присоромила її кузина Луїза. — Він через тебе дуже нещасний.

— Я з ним не загравала. Ми розмовляли здебільшого про літературу й історію. Він ніколи мене й не згадає.

— Я знаю, як змінилось його обличчя, коли він прочитав того листа, — парирувала кузина Луїза. — І я знаю, що означають агатові жабки.

Місячний Серп видихнув з полегкістю та вдячністю й повернувся до повсякденної рутини. Старі лагідні очі тітки Лаури більше не дивилися так стурбовано, та тітка Елізабет з жалем згадувала превелебного Джеймса Воллеса. Це було нервове літо. Чорноводдя шепотілося про те, що Емілі Стар була "розчарована", однак передбачали, що в подальшому вона буде вдячна долі за це. Не можна довіряти тим іноземцям. Особливо якщо вони принци.

Розділ 18

Загублений діамант і "Трояндова мораль"

В останній тиждень жовтня був день, коли трапилося багато всього. Кузен Джиммі тоді почав орати поле на пагорбі, Емілі знайшла легендарний загублений діамант Мурреїв[28], а тітка Елізабет впала зі сходів у льоху і зламала ногу.

Емілі стояла на парадних сходах Місячного Серпа з піщанику, огорнута бурштиновим теплом осіннього дня, і дивилася навколо, жадібно ловлячи очима м'яку красу затухаючого року. Більшість дерев уже стояли голі, але одна берізка, досі в золотому строї, щулилася поміж молодих ялинок. Цю берізку Емілі називала Данаєю[29], вона стояла в самій тіні. Та ще осокори в провулку були подібні до рядку розкішних золотих свіч. Трохи далі простягалося сухе вже поле на пагорбі, обвите трьома яскравими червоними стрічками. Це були "хребти", які саме орав кузен Джиммі. Емілі писала весь день і зараз почувалася втомленою. Вона пройшла садом до невеличкої заплетеної виноградом альтанки і мрійливо торкнулась її, водночас міркуючи, де посадити нові цибулини тюльпанів. Певно, тут, у вологому багатому ґрунті, де відбилися кроки кузена Джиммі. Навесні це місце вже нагадуватиме бенкетний стіл із яскравими філіжанками. Несподівано черевичок Емілі глибоко занурився в сиру землю, а після цього відчутно поважчав. Вона поволі пройшла до кам'яної лавки і, присівши, хутенько зчистила гілочкою землю з підбора. Щось упало разом із багнюкою на траву і заблищало в ній, подібно до крапельки роси. Емілі тихо скрикнула й підняла річ. У її руці лежав Загублений діамант, який було втрачено ще шістдесят років тому, коли її двоюрідна бабуся Міріам Муррей пішла до альтанки.