Еліксир довголіття

Страница 8 из 8

Оноре де Бальзак

* "Те Deum laudamus" ("Тебе, Боже, хвалимо") — католицька молитва.

Скільки було високого почуття в цих словах! Чистим і ніжним голосам жінок, що молилися в екстазі, вторували густі й могутні голоси чоловіків, і навіть орган не міг перекрити цього тисячоголосого співу, хоч як потужно гули його труби. І тільки дзвінкі ноти, що їх виводив хор хлопчиків, та розлоге гудіння перших басів, збуджуючи в кожному найщасливіші спогади про дитинство і захват перед силою людського почуття, вирізнялися посеред чудового розмаїття голосів, злитих у єдиному палкому пориві:

— Те Deum laudamus!

І полився з глибини собору, де чорніли вкляклі жіночі та чоловічі постаті, спів, подібний до світла, що зненацька спалахує в темряві ночі, і мовби перекоти грому розкололи навколишню тишу. Голоси полинули у високість мовби на хмарах ладану, що голубим прозорим серпанком огорнули фантастичні дивовижі мавританської архітектури собору. Всюди було багатство яскравих барв, пахощі, світло і мелодійні звуки.

В ту мить, коли ця могутня музика любові й подяки піднеслася до престолу, Дон Жуан, надто ввічливий, щоб не подякувати за увагу, надто розумний, щоб не відчути, як з нього глумляться, вибухнув у відповідь моторошним реготом і з нахабною безцеремонністю перевернувся на бік у своїй пишній раці. Бо диявол уселив йому острах, що його хочуть видати за звичайнісіньку людину, за одного із святих угодників, за якого-небудь Боніфація або Панталеоне, і, щоб порушити божественну мелодію любові, він моторошно завив, і до того виття приєдналася тисяча голосів із пекла.

Земля благословляла, небо проклинало.

Церква здригнулася на своєму стародавньому підмурку.

— Те Deum laudamus! — волав натовп богомольців.

— Котіться ви до чортів, тварюки! Усе вам Бог та Бог! Паскудне ви поріддя, тупе бидло, йолопи безмозкі разом з вашим немічним стариганом Богом!

І з горла у святого вихопився цілий потік лайки — так вивергається з кратера розжарена лава, коли вибухає Везувій.

— Deus Sabaoth!.. Sabaoth!* — вигукнули християни.

* Бог Саваоф!.. Саваоф! (Латин.)

— Ви ображаєте велич пекла! — відповів Дон Жуан, заскреготівши зубами.

І його жива рука піднялась над ракою, пригрозивши богомольцям жестом, у якому був розпач і глум.

— Святий нас благословляє! — сказали старі жінки, діти та юні наречені — тобто люди найлегковірніші.

Отак ми часто помиляємося, коли поклоняємось кому-небудь. Людина видатна глузує з тих, хто її вихваляє, а іноді вихваляє тих, з кого вона в душі глузує.

— Sancte Iohannes, ora pro nobis!** — заспівав абат, простершись ницьма перед престолом.

** Святий Іоанне, молися за нас! (Латин.)

— Дурень! — пролунало йому у відповідь.

— Що там відбувається? — вигукнув помічник пріора, помітивши в раці якесь вовтузіння.

— Святий біснується,— відповів абат.

І тут жива голова одним посмиком відірвалася від мертвого тіла й упала на жовту лисину простертого ницьма священнослужителя.

— Згадай про донью Ельвіру! — крикнула голова і вгородила зуби в абатову голову.

Абат жахливо зойкнув, урвавши церемонію. Збіглися священики й оточили свого пріора.

— Ну що, бовдуре, існує Бог чи не існує? — пролунав голос у ту саму хвилину, коли абат, укушений у мозок, випускав дух.

Париж, жовтень 1830 р.

====================

Примітки

склав Дмитро Наливайко

Це оповідання є одним з найранніших творів у "Філософських етюдах" і загалом у "Людській комедії". Вперше воно було опубліковане в 1830 р. в журналі "Ревю де Парі". Згодом ввійшло до першого видання "Філософських романів і оповідань" (1831). У 1846 р. Бальзак включив його до XV тому "Людської комедії" і до II тому "Філософських етюдів".

Оповідання написане на "вічний сюжет" про Дон Жуана, але ця тема була оригінально розроблена. В образі головного героя Хуана Бельвідеро маємо незвичайне поєднання Дон Жуана і скнари, а донжуанізм тлумачиться автором як безмежний і корисливий егоїзм. Демонізм дона Хуана зовсім втрачає відтінок надприродності й проявляється лише в тому, що "він нічого не сприймав серйозно. Його життям було знущання з людей, речей, ідей і порядків". На відміну від легендарного Дон Жуана, бальзаківського героя не спіткала небесна кара за всі його гріхи,— навпаки, після смерті він був проголошений святим і зайняв у храмі місце Христа. В оповіданні виразно проявляється антиклерикальна тенденція, пов'язана з просвітницькою традицією.

За своєю поетикою оповідання особливо близьке до романтичної літератури, зокрема до "готичного роману" і до творів Гофмана, яким Бальзак захоплювався і який справив на нього значний вплив. І назва твору, і характер розробки основного мотиву певною мірою перегукуються з романом Гофмана "Еліксири сатани".

1. Валтасар — Вавілонський цар, біблійний персонаж. Слова Мене-Текел-Фарес, накреслені вогненою рукою на стіні під час бенкету, спророкували падіння Вавілону.

2. ...як це чудово зображено, у сцені з паном Діманшем.— Мається на увазі сцена із комедії Мольєра "Дон Жуан", у якій головний її герой спритно улещує свого кредитора.

3. Матьюренівський Мельмот — герой роману "Мелоьмот-блукач" англійського письменника-романтика Чарлза Матьюрена (1780-1824). Твір написано в традиції "готичного роману".