Свєтловидов любив професора Громова. Від нього завжди йдеш із запасом найкращих почуттів і думок. І довго потім згадуєш добродушний, по-дитячому заливистий сміх, журливо-веселий погляд і потішні хмарки диму, які вилітали з довгої професорової люльки.
Кібернетики й фізіологи іноді сперечалися через Громова.
І ті, й ті вважали професора фахівцем у своїй галузі. Та ці незгоди були несуттєві. Громов охоче віддавався обом наукам, які, до речі, були тісно пов'язані між собою. Статті й виступи професора про головний мозок з'ясували деякі і загадки людського мислення; фізіологи й лікарі-психіатри зацікавлено обговорювали й перевіряли його гіпотез. А кібернетики втілювали його ідеї в оригінальних схемах електронних машин..
Усі знали, що сам Гель Іванович захоплюється на дозвіллі іграшками-автоматами: він склав папугу, здатного розмовляти; собачу голову, що вміла співати; мавпу, яка показувала фокуси. Одні вважали їх просто потішними, інші казаи, що в іграшках закладені дуже цікаві схеми слуху, рухових центрів, мови майбутніх кібернетичних автоматів, які ще здивують людство. А людство поки що нічого не знало про геніальні іграшки, замкнені В професорській лабораторії.
Свєтловидов згадав, як років десять тому він, тоді ще молодий інженер, приїхав у місто сибірських учених — Синьогорськ і, виконуючи звичайне командировочне завдання, кілька днів мріяв зустрітися із знаменитим Громовим. Нарешті він зателефонував йому й напросився в гості. Від готелю до Обчислювального центру Свєтловидов ішов пішки. Мрячила дрібна, нудна мжичка, на вулицях не БУЛО ЖОДНОЇ душі. І ось недалеко від корпусів центру Олександр Сергійович побачив дивного перехожого. У розстебнутому плащі, без капелюха, не зважаючи на дощ, крокував він навколо ліхтаря і щось швидко записував на клаптику паперу. Свєтловидов упізнав Громова.
— Ви прибули в дуже слушний момент, — сказав, професор, беручи під руку інженера. — Ходімо!
— Але ж ви застудитесь, Гелю Івановичу! — вигукнув Свєтловидов. — Така погода, а ви без головного убору.
— Нічого не станеться, — лагідно посміхнувся Громов. — Я вийшов зустрічати вас і захопився однією думкою.
А коли голова гаряча, їй не страшна ніяка вогкість. Вони прийшли в невелику кімнату, заставлену приладами, й одразу ж узялися за діло. Власне, дослід скидався на захоплюючу гру. В сусідньому залі, як пояснив професор, знаходилися два об'єкти — Ікс та Ігрек. Один з них був старий помічник Громова, на прізвище Пумпонов. Другий об'єкт — електронно-обчислювальна машина.
Професор посадив Свєтловидова за стіл з двома телеграфними апаратами. Над ними висіли аркушики з літерами "X" і "Y": кожний з двох невидимих для Свєтловидова гравців користувався своїм апаратом. Правила гри були зовсім прості: гість міг ставити Іксові й Ігрекові будь-які запитання і протягом півгодини відгадувати, хто з тих, що відповідають, — машина і хто — людина.
Свєтловидов і зараз пам'ятає свої запитання й відповіді Ікса й Ігрека.
Спочатку він запитав, кому скільки років.
Ікс протелеграфував:
— Вісімсот.
У відповіді Ігрека було менше вигадки:
— П'ятдесят.
Потім Олександр Сергійович поставив ще два розвідувальних запитання:
— Чи давно знаєте ви професора? Як ви до нього ставитеся?
Ікс відстукав на телеграфній стрічці:
— Триста п'ятдесят років. Побоююсь.
Ігрек відповідав інакше:
— Усе життя. Обожнюю.
Сідаючи до телеграфних ключів, Свєтловидов досить легко уявив собі тактику невидимих гравців. Людина не може удавати із себе машину, її одразу ж викаже повільність обчислювання. Отже, машина у своїх відповідях має хитрувати, обманювати, прикидатися людиною. А людині (Пумпонову) нічого не лишалось, як говорити тільки правду. Як з'ясувалося потім, ця логічна система виявилася правильною. І все-таки Ікс та Ігрек спантеличили Свєтловидова.
Після перших відповідей він подумав: "Іксу вісімсот років. Фантазія. Мабуть, це машина".
Але квапитися з відповіддю Свєтловидов не хотів. Він вирішив перевірити їх у лічбі.
Він поставив Іксові просту задачу:
— Додайте 928 714 до 47 218.
Ікс думав тридцять секунд і підсумував:
— 975 932.
Свєтловидов — Ігрекові:
— Додайте 723 022 до 252 910.
Через півхвилини запрацював телеграфний апарат Ігрека:
— 975 932.
"Еге, — сказав собі інженер, — і той і другий думали півхвилини. Хтось хитрує!"
І він засипав Ігрека цілою серією запитань:
— Прочитайте початок першої глави "Євгенія Онєгіна" Пушкіна.
— "Мой дядя самих честных правил..." — негайно обізвався Ігрек.
— Чи не гадаєте ви, — запитав Свєтловидов, — що звучало б точніше так: "Мой дядя самих честных качеств"?
— Це порушило 6 риму, зіпсувало б вірш, — досить логічно зазначив Ігрек.
— А якщо сказати так: "Мой дядя самих скверных правил"? Як ви пам'ятаєте, Онєгін не ідеалізував свого дядька. І з римою тоді все гаразд.
Відповідь Ігрека була убивча:
— Навіщо ображати дядька? Сподіваюсь, ви це не серйозно?
Утерши піт з чола, Олександр Сергійович взявся за Ікса. Він так і не визначив, хто такий Ігрек. Чи могла машина бути таким дотепним співрозмовником? Звичайно, могла, раз її навчав професор. Щодо помічника Пумпонова, то з його вдачею і спроможністю розуму Свєтловидов ще не був знайомий.
Отже, черга за Іксом. Чи вдасться розгадати, хто він?
— Ви граєте в шахи? — запитав інженер.
Ікс відповів коротко:
— Так.
Свєтловидов запропонував йому розв'язати етюд:.
— У мене лише король на е8, інших фігур немає. У вас — король на е6 і тура на b1. Як ви зіграєте?
Ікс після тридцяти секунд мовчання відстукав на стрічці розв'язання:
— Тh8. Вам мат.
Здається, гість програвав гру... Минуло вже двадцять п'ять хвилин. Гель Іванович димив люлькою і лукаво поглядав на колегу.
"Яке ж поставити запитання?" — напружено думав Свєтловидов.
Він запитав найпростіше:
— Що ви любите найбільше?
Відповіді були простодушні й відверті:
Ікс:
— Кінофільми.
Ігрек:
— Люблю цукерки.
"Хто ж хитрує? — спалахнув Свєтловидов. — Чи дивиться машина кіно? Ні. А як щодо цукерок? Невже я подурнішав? І все-таки — спокій. Треба розібратися докладніше".
— Які картини ви бачили останнім часом? — запитав він у Ікса
— Закордонні. "Смерть за два гроша", "Покарання", "Джерело сили".