Карамаллум уже витер підлогу насухо.
— Готово! — доповів він.— Що робити далі, пане професоре? Я залюбки випустив би юшку з цього собаки.
Бруно знову відчув, що коліна перестали його слухатись і почали тремтіти. Згадав про передсмертні крики.
— Пане професоре, — сказав він, заїкаючись,— мене двічі поранено, я нагороджений залізним хрестом... Я завжди виконував свій обов'язок... Я був на всіх фронтах...
— Голосніше,— перебив його Пулекс,— я не розумію жодного слова з вашого белькотіння. Любий Плат, візьміть себе в руки. Німець, блакитні очі, блондин — і раптом такий жалюгідний вигляд! То що ви говорили про хрест?
Бруно повторив.
— Я зважу на це,— мовив професор.— А чому ви дослужилися тільки до єфрейтора?
Бруно винувато здвигнув плечима:
— Я тримався до останнього, слово честі. Коли ж прорвалися американці, а Іван захопив Берлін...
Він замовк. Карамаллум підійшов до нього і став, широко розставивши ноги.
— Хто захопив Берлін і що зробили американці? — запитав він погрозливо.
Бідний перукар зібрав усю свою мужність, згадавши про Гінтергайсберг і свої надії.
— Хіба ви не знаєте, що війна скінчилася три тижні тому? Ми програли, Гітлер, я хотів сказати фюрер, наклав на себе руки й звелів спалити себе в ковдрі чи килимі. Кульгавий, тобто Геббельс, випив отруту. Гіммлера теж немає, а Герінга вони посадили...
Він не доказав, хоча його розповідь була не позбавлена драматизму. Карамаллум зацідив йому в обличчя. Бруно скрикнув, з носа потекла кров.
— Щоб я цього більше не бачив,— дорікнув санітарові професор.— Я не зношу жорстокості. А тепер у нього тече кров — шкода кожної краплі.
Схрестивши руки, фон Пулекс стояв перед приголомшеним Бруно Платом. Для вкрай заляканого мрійника війна почалася знову. Йому здалося, що він потрапив у пекло. Професорів помічник вибачився за свій вчинок:
— Я не міг стриматись, коли ця погань таке патякала про фюрера.
— Розумію, Карамаллуме, але крові треба уникати. Ощадливість — найвища заповідь. Отже, як ви сказали, Плат? Обраний провидінням фюрер помер? У ковдрі чи килимі?.. Так, так, так... Дивовижне твердження. Мені подобаються такі інтелектуальні жарти. Чи, може, я вас недооцінював? Часом відстань між недоумством та інтелігентністю дуже мізерна. Та й жартун ви! Можливо, і я не обергрупенфюрер, а єфрейтор, як і ви? Ха-ха-ха... Отже, по-вашому, американці прорвалися. Дивно лише, що ми досі не бачили цих жувальників гумки! А може, вони заховалися тут? Подивись-но під столом, Карамаллуме...
Той притьмом зазирнув під стіл і з ідіотською усмішкою відрапортував:
— Присутності ворога не виявлено!
Бруно витер кров на губах. З жахом він нарешті упевнився, що потрапив у лабети двох божевільних. "Не можна їх дратувати,— спробував він розважити тверезо,— треба з усім погоджуватись". Помацав язиком зуба — хитається. В ударі Карамаллума була слоняча сила.
Коли в кінці залу грюкнули двері, допит обірвався.
Бруно був знайомий одноманітний тупіт кованих чобіт.
— Що нового, гауптшарфюрере? — запитав Пулекс.— Сподіваюсь, приємні новини?
Дивно вбраний чоловік, карбуючи крок, підійшов до професора. Як Бруно й гадав, на ньому були солдатські чоботи, але разом з тим — синя піжама, а поверх неї невизначеного кольору кітель. Обличчя Бруно не розгледів. Новоприбулий не звернув анінайменшої уваги на в'язня. Віддавши честь, він чітко, голосно доповів:
— Повідомлення з штаб-квартири, обергрупенфюрере. Наказ: вовкові негайно готуватись до стрибка.
Фон Пулекс узяв у нього паперову смужку, підійшов до стола й почав перебирати її поміж пальцями, розшифровуючи вголос:
— Тру... Тра-а-а... вичерпано. Переходимо в наступ... У годину ікс чекаємо гострих кинджалів. Терміново. Одержання підтвердимо усно. Після прочитання знищити...
Пулекс обернувся до посильного;
У яскравому світлі лампи Бруно чітко побачив паперову смужку. Це був обірваний краєчок газети.
— Гауптшарфюрере, передайте: півень заспіває на світанку.
— Півень заспівав на світанку,— повторив посильний і зробив поворот кругом. Карбованим кроком він вийшов із залу. Професор потер руки.
— Ти чув, Карамаллуме: півень заспіває на світанку,— вигукнув він задоволено.— На світанку ми випустимо нашу зграю. Це буде остаточна перемога, тріумф надлюдей! А тепер до діла. Випусти Рохуса у простору вольєру і підготуй кінокамеру. Я хочу зняти все в уповільненому темпі, для науки. Цікаво, як сприйме це фюрер.
Карамаллум відразу підійшов до полиць і зняв звідти кілька книжок.
— Єфрейтор Плат! — мовив урочисто професор.— Бувають у житті ситуації, коли навіть своєю смертю можна дати користь. Дезертирів ставлять до стінки або вішають. Але скажіть самі: яка буде користь для діла, якщо я звелю вас повісити? Не кажучи вже про те, що мене нудить від самої думки про шибеницю.
Захриплим від хвилювання голосом Бруно сказав:
— Слово честі, пане професоре, я не дезертир. Я прямував до Гінтергайсберга. Там у мене заховані трофеї: багацько кави, сигарет, найкращого французького коньяку. До того ж португальські сардинки в олії, шкарпетки, запальнички, взуття й тканини найвищого гатунку. Ви можете взяти все собі...
— Не хвилюйтеся, Плат, — заспокоїв його професор.— Хвилювання псує кров. Окрім того, даю слово, що вас не повісять. Навпаки, ви матиме честь узяти участь у важливому експерименті. З Вампусом ви познайомилися кілька днів тому. Сьогодні вам доведеться познайомитись з Рохусом — вінцем моєї селекції. Але не бійтесь, цього разу ви будете озброєні, Плат. Сподіваюсь, що ви захищатиметесь. У цьому весь сенс експерименту. Домовились?
Спантеличений перукар безсило похитав головою. Лиш при самій думці про гидку тварюку Бруно стало млосно. Проте він зрозумів: йому призначено роль піддослідного кроля. У відчаї він знову спробував довести свою безневинність:
— Повірте мені, пане професоре. Я перукар і можу вам це довести. Якщо бажаєте, голитиму вас двічі на день. Я можу також стригти і, як я вже казав, товари у Гінтергайсбергу будуть ваші. Там багато різних прянощів...
Побачивши, що професор його не слухає, Бруно замовк. "Якби Карамаллума не було поблизу,— майнула в нього думка,— я впорався б із хирлявим професором, у крайньому разі пристукнув би його настільною лампою..."