А все дякуючи Куксі.
Було це так.
Після переходів з місця на місце "Садко" нарешті зупинився за екватором, на дванадцятім градусі південної широти. Ехолот засік невеликий гористий кряж. Його давно шукали дослідники.
Батискаф і пірнаюче блюдце пішли в глибину.
— Незрозумілі вони, ці вчені, — розмірковував Сашко, спостерігаючи, як батискаф зникає з поверхні моря. — Ну, подумай сам: кожен грам грунту чи уламок каменюки, підняті рукою-маніпулятором, стрічають як свято. А скільки розмов, а пристрасті які!
І він, уміло передаючи інтонації чужого голосу — я непомильно по них упізнав Зайцевих колег, — заходився імітувати геологів.
Перший геолог: На схилах хребта, я гадаю, алевритово-глинистий намул, тоді як на його вершині — лише вапняковий форамініферовий. Вершини завжди вищі, ніж схили.
Другий геолог: Цілком з вами згоден, колего. Але дозволю собі думати, що ложе океану — це найбільша геотектура. І, як зазначав професор Абісалій Заглибенко, "до неї входять великі сегменти з акумулятивними пагористими рівнинами і зонами розломів" — кінець цитати. Таких елементів у ставках та озерах не буває.
Перший геолог: Інд і Ганг впадають в океан.
Другий геолог: І Брахмапутра — теж.
Перший геолог: Ріки ще з давнини течуть в одному напрямку — правий берег, як правило, крутіший, і несуть потоки каламутної води (аш два О плюс глина й суглинки), що потім осідає дельтовою товщею мулу.
Другий геолог: Як це тонко підмічено! Не можу не констатувати, дорогий колего: ваші погляди завжди архіоригінальні. Це ж вам належать крилаті і, я б сказав, віщі слова: "Коли люди на землі догосподарюються до того, що нічого буде їсти, вони дружно й організовано переселяться під воду і оброблятимуть там океанські незаймані ниви" — кінець цитати.
Перший геолог: Щиро дякую!
Другий геолог: Вважаю за честь для себе працювати з вами. А ваша класична брошура — вона, безперечно, увійде в золотий фонд геології й океанології! "Донні осадки глини в аспекті планетарності та їх роль у житті первісних народів" стала моєю настільною книгою і мудрим дороговказом у морі знань. Як практик і як теоретик — кафедральний працівник очолюваної Вами кафедри — роблю резюме: "Це — потрясно, конгеніально!" — кінець цитати.
Сашко так увійшов у роль, що, якби я його не спинив, виступав би хтозна й доки.
Хлопець замовк, розпашілий. Потім, як комедійний актор, що намагається викликати ефект, зігнувся в три погибелі.
Уявивши мене одним із тих "показаних" ним геологів, він схопив мою руку своєю міцною, ведмежою лапою.
— Колего! — сказав піднесено. — "Субстрат абстрактний глини не є дух, а суть матерія" — кінець цитати. Спасибі і дякую за увагу!
— Ти не пробував поступати в циркове училище? — поцікавивсь я.
— А навіщо? — перепитав Кукса. — Палуба "Садка" краща за циркову арену.
— Та воно то так…
Але фатальна Сашкова витівка була трохи пізніше.
Кілька разів опускалися на дно природознавці, хоч гарячих джерел — гідротермів так і не знайшли. Проте натрапили на інше — на унікальні корінні породи й осадковий мул.
Добуті механічним захватом зразки приніс із глибин підводний апарат.
— Найбільше я бажаю, — звичайно ж, це не здійсненне! — розшукати хоч крихітку матеріальної культури народів, які жили на омріяній нами Гондвані, — поділився своїми заповітними думками Заєць.
— А що б це дало? — запитав його Сашко Кукса.
— О, Кук, Кук — свята простота! — здивовано вигукнув Альфред. — Ну, по-перше, стався б переворот у геології й археології. Та головне — люди б зазирнули в повиту темрявою давнину тисячоліть. Боже! — звів він до сонця руки, — Якщо ти є, змилуйся над нами, безбожниками, і наведи на слід стародавніх цивілізацій! Пошли, всемогутній, яку-небудь доісторичну дрібничку — рештки храму, ложку, горщик або хоч малюсіньку табличку з письменами жителів Гондвани.
…Того разу батискаф повернувся пізно. Підняті зразки грунту геологи розглядали вночі. Та перш ніж експонати потрапили в лабораторію, над ними грунтовно "попрацював" Кукса.
— Кроком руш, матросе, по судну: уважно подивися, принюхайся, чи де не тліє проводка. Одна нога тут, друга — там! — послав Сашка Стецько Мегерович в обхід.
Минула година, а Кукса не з'являвся.
— Він що — в океан упав? — бурчав штурман.
— Не знаю.
Почекали ще трохи.
— Іди, Гайовий, приведи того заблуду.
Стецько Мегерович став замість мене до стерна.
Де Кук ходив та що робив, я не з'ясував. Зустрілися ми на трапі, коли він уже вертався назад.
— Ох, і влетить же тобі, — застеріг я. — Мегерович злий, як змій.
Але перепало не лише Куксі і не від штурмана — від самого капітана й начальника експедиції.
Перед сніданком я вирішив було провідати Оканя: Василь застудився і лежав в ізоляторі.
— Да Гама, да Гама! — перестрів мене Антрекот Антрекотович. — Ти чув новину: наші копачі — грунториї недаремно, виявляється, переводять корабельний харч — вони, чортяки, зробили епохальне відкриття.
— Яке відкриття?
— А ти ще не знаєш?
— Ні.
— От тобі й наближений до начальства! — розвів руками кок, і його круглий живіт випнувся, як барило. — А хто казав: головне — мати свою руку на камбузі й серед керівництва?
— Цей вислів, Антрекоте, старий, як світ, і належить не мені.
— Та справа не в ньому! — відказав кок.
Підійшовши впритул до мене, він по-змовницьки зашепотів на вухо:
— Знайдено Гондвану! Якісь капсули з табличками, на них загадковий гондванівський текст. О-ох і сен-са-ція! — крутонув головою кухар. — Цілу ніч бігали на камбуз природознавці і, до речі, твої квартиранти — Ступа й Заєць — теж. Просили: дай кваску, дай та й годі! Від такої знахідки спрага їх, бач, мучила. Ну, чоловіче, мені ніколи, гуд бай! Буду домальовувати портрет Стецька Мегеровича в профіль, а потім ще героям дня треба зварганити що-небудь екстравагантне…
— Чи не антрекоти?
— Ні, коклети: а-ля Кук і К°, — підморгнув Антрекот Антрекотович.
— То й готуй на здоров'я!
Не знаю чому, я був злий, неначе й справді передчував лихо. І лихо скоїлось. Не встигли ми переступити порога ходової рубки, як штурман кинув:
— Спускайтеся, голубчики, в кают-компанію. Вас там ждуть.
— У кают-компанії?
— Нас?
— Вас, вас, товаришу Кукса і товаришу Гайовий!