— Можливо, що й так, — не заперечив Заєць. І, звертаючись до мене, додав — Не забивай, Васько, романтичними дурницями голови. Дивися на речі просто. Ти ж плаваєш не на пригодницькому, а на науково-дослідному судні.
Великий аналітик цей Заєць! Усе він розкладає по поличках, жонглює цифрами й фактами, аналізує й синтезує, через що не лишається місця для фантазування. Мене, навпаки, ваблять пригоди й романтика.
— Романтика? — перепитав Альфред. — Хе, а чого вигадувати? Тобі, хлопче, кортить довідатися про Гондвану. Так цього прагнемо й ми — чи не так, Юро? — звернувся він до Ступи. І вів далі:— Але ми, науковці, не можемо собі дозволити такої розкоші, як ти, — брати в союзниці містику. Аргументи, докази — і тільки вони! — наша зброя. Втім, Гондвана не така вже й химера, як дехто вважає. Десь тут, на дні океану, мабуть, лишилися її сліди. На цьому наполягав і Вегенер, описуючи розпад давнього суперконтиненту… В доісторичні часи, Коли Індостан відокремився від Австралії і завдяки центробіжній силі почав рухатися на північний схід, він насунувся на Азію, внаслідок Чого виникли найбільші на Землі складчасті гірські кряжі — Гімалаї. Південна Америка переміщалася на захід, Африка на…
— Пішло, поїхало! — перебив його Юрко. — Ти, Альфреде, хоч і тезко тому Вегенеру, проте май свою голову на плечах. Навіщо сліпо наслідувати? Дурне це епігонство — от що я тобі скажу!
— Досить, досить, — примирливо кинув Заєць, ошкіривши в посмішці й без того ошкірені зуби.
Хлопці помирилися і, обійнявшись, наче й не було між ними сварки, пішли в кают-компанію. Мене ж побачив старпом. Не довго думаючи, звелів дофарбувати каюту начальника експедиції.
В тій каюті через усю стіну карта. Підводні хребти й западини, котловани й гори — графічне зображення рельєфу дна Індійського океану.
Гліб Семенович зайшов, коли я, стягнувши з обличчя респіратор, саме її розглядав.
— Що, колего, — запитав, — цікавитесь дном?
Гм, колего! — розібрав мене сміх. У замазуреній робі, піт виїдає очі, задуха — чи й не рівня відомому вченому, професорові й доктору наук! Але й ботанік із "Буревісника", Адам Варфоломійович, теж називав мене своїм колегою — це в них, учених, мабуть, така звичка.
І я відповів:
— Ага, цікавлюся. Подібної карти я не бачив.
— І не могли побачити, — сказав Гліб Семенович. — Її склали за кілька місяців перед нашим рейсом.
Океанське дно поставало так зримо, ніби його хто сфотографував. Та, наскільки мені відомо, там ніхто з людей ще не був. Юрко Ступа теж говорив: рельєф Індійського океану вивчений менше, ніж поверхня Місяця.
Про це я й сказав, не криючись.
— О, Юрій Індустрійович, — почувши про Ступу, зрадів Гліб Семенович. — Здібний науковець. Далеко піде, якщо не зупиниться на півдорозі та перестане прислухатися — бідний хлопчик! — до "голосу моря".
У каюті запала тиша. Її порушив сам начальник експедиції.
— Даремно ви, колего, з недовірою ставитеся до можливостей проникнення в океан. Побувати на дні — наша заповітна мрія! — піднесено мовив. — І дехто вже побував, наприклад, французькі океанологи Клод Риффо і Ксав'є ле Пішон. На глибоководних апаратах вони обстежили в Атлантиці широченну ділянку. Але портрет океанського дна написано на підставі численних промірів, які проводилися ще в минулому столітті. Ентузіастами цієї справи були й наші мореплавці. Вас, як видно, цікавить район із координатами, де ми перебуваємо?
Гліб Семенович узяв олівець і, наблизившись до карти, провів ним уздовж Зондського архіпелагу.
— Це Яванський жолоб, трохи південніше — Північно-Австралійська улоговина. А між ними — бачите? — перепитав він, показуючи на руду пляму серед океану. — Банка Корона. Тут ми опинилися випадково, бо район наших дослідних робіт в іншому місці.
Було видно: Гліб Семенович почуває себе серед тих хребтів та западин, як риба у воді. Він легко й просто, ніби йшлося про щось давно знайоме, називав підводні гори й улоговини.
— За величиною Індійський океан третій на планеті, — вів далі вчений. — Зверніть увагу, острови тут переважно в західній частині. Материкового походження: Шрі Ланка, Сокотра, Мадагаскар. Надзвичайно багато — Кокосові, Чагос, Мальдівські — коралових атолів. А такі, як Кергелен, Крозе, Сен-Поль і Амстердам (на останній, — не без гордості зауважив він, — я висаджувався), — надводні вершини вулканів. Вам про ці архіпелаги, очевидно, розповідали. Мені хочеться, колего, якщо ви погодитеся слухати, підняти завісу над підводною частиною Індійського басейну. Так от — почну з улоговин.
Я кілька разів зиркав на годинник — перед вахтою треба було ще занести відро з білилом у підшкіперську, переодягнутися й пообідати, — а професор не вгавав:
— Завдяки нашим багатолітнім старанням з'ясовано: одні улоговини оточені суцільними хребтами, інші відокремлені порогами. Є й такі, що з'єднані, ніби каналами, глибокими проходами. Ну, та я сподіваюсь: ми з вами спустимося туди і на власні очі побачимо оголене обличчя Землі. Особливо нас цікавлять рифти, коритоподібні щілини, які розтинають вершини серединних океанійських хребтів. Рифти — справжні вікна, в яких замість шибок тонка кора, утворена із вичавленої з глибин землі мантійної речовини. Самі розумієте, колего: крізь ті вікна є нагода зазирнути всередину планети, довідатися про механіку походження Землі. А розгадка існування тієї ж таки Гондвани може стати вирішальним штрихом для довершення незакінченого портрета океанського дна, хоч особисто я скептично настроєний, коли йдеться про затонулу Атлантиду, Пацифіду, Лемурію чи Гондвану: геофізичне зондування показало, що їх на серединних океанійських хребтах бути не може. Отже, лишається домалювати решту дна, віднайти там материкову кору — передумову для існування континенту.
"Виходить, не лише ми з Куксою мариністи-живописці, як нас називають корабельні дотепники, а й Гліб Семенович — маляр"", — подумки засміявсь я. І, зачеплений за живе отим його "колега", мовив:
— Мене на "Буревіснику" Адам Варфоломійович теж називав колегою.
— Кава?
— Ви знаєте Адама Варфоломійовича? — здивувавсь я.
— Ще б пак! — відказав Гліб Семенович. — Ми з ним разом навчалися в інституті. На курсі нас називали — такі пустуни, як і ваш Окань! — мене, Горлача (хе-хе, — засміявсь він, — я гарно співав), Кованою Горлянкою, а Адама, який, бувало, випивав відро чаю, — Адам-Чаєм.