Мені пригадалось, як учора, прогулюючись по Вашінгтон-сквер, я відзначив про себе, що Арбор-стріт лежить у Вілліджі й Сара Дакос теж живе у Вілліджі. Тепер це могло бути чимось більшим, ніж випадковий збіг обставин. Це могло бути причиною і наслідком.
О третій годині я зайшов до кімнати Фелікса і набрав номер Льюїса Х'юїтта. В цьому шикарному ресторані й телефон, певно, якийсь не такий, бо минуло добрих чотири хвилини, перше ніж я почув голос Вулфа:
– Алло, Арчі?
– І так, і ні, – сказав я. – Та все ж більше так, аніж ні. Я в Рустермана. Ми тут з місіс Бранер саме пообідали. Якщо ви приїдете сюди до пів на сьому, я встигну доповісти про все ще до вечері. Ми зможемо тут і повечеряти, бо одна особа прийде сюди о дев'ятій дещо обговорити.
– Їхати до ресторану?
– Атож, сер.
– У Рустермана? Чому не в кабінеті?
– Тут буде краще. Якщо, звісно, ви не хочете, щоб одна чарівна дівчина години зо дві розмовляла з вами при ввімкненому радіоприймачу та ще й замалим не сидячи у вас на колінах!
– Яка ще дівчина?
– Сара Дакос, секретарка місіс Бранер. Я все поясню, коли ви приїдете.
– Якщо я приїду. Чудово! – І Вулф поклав трубку.
Я набрав добре знайомий номер і сказав Фріцові, що ми вечерятимемо в Рустермана, а відбивні котлети з оленини в маринаді нехай залишить на завтра. Потім я знайшов у довіднику телефон місіс Елтхауз і подзвонив їй, та коли вона взяла трубку, я передумав розмовляти з нею по телефону. Я тільки хотів запитати, чи по траплялось їй чути, щоб син згадував дівчину на ім'я Сара Дакос. Але ж мені треба було якось згаяти ще цілих три години часу, і я міг з таким самим успіхом прогулятись. Отож я спитав місіс Елтхауз, чи вона не проти прийняти мене десь о пів на п'яту, і жінка дала згоду. Виходячи з ресторану, я сказав Феліксові, що ми з Вулфом ще прийдемо до нього вечеряти.
9
Я сидів у кабінеті з глухими стінами, випроставши ноги й розглядаючи носаки своїх черевиків, уже вдесяте перебираючи в голові обставини цієї заплутаної справи, коли за двадцять до сьомої Фелікс розчинив двері й з'явився Вулф. Знаючи, що в такий час внизу у Фелікса відвідувачів найбільше, я відразу його нагнав, узяв у Вулфа пальто, почепив на вішалку й висловив сподівання, що поїздка в нього була цікава.
У відповідь Вулф щось буркнув і сів у крісло, яке Марко Вукчич багато років тому придбав спеціально для свого товариша Hipo. Між його візитами це крісло стояло в кімнаті, де колись був особистий кабінет Марко.
– Я зробив висновок, – промовив Вулф, – що наші сучасники напівідіоти-напівгерої. Бо тільки герої здатні вижити у цій круговерті й лише ідіотам хочеться жити в ній.
– Це не завжди так, – висловив я свою думку. – Після вечері ваше самопочуття поліпшиться. Сьогодні у Фелікса вальдшнепи.
– Знаю. – Вулф сердито глипнув на мене. – Ви таке любите!
– Я не голодний. Принаймні поки що. То як там у Х'юїтта?
– Та нехай йому біс! Він любить те, що й ви. Я все залагодив. Саул став у великій пригоді, як завжди. Все гаразд.
Я присунув собі стілець.
– У моєму звіті, може, буде й не все гаразд, але і в ньому є дещо цікаве. Почну з кінця. Місіс Елтхауз запевняє, мовби ніколи не чула, щоб її сип згадував ім'я Сари Дакос.
– А чому він мав згадувати це ім'я?
– В тому й уся штука. Причина і наслідок.
І я докладно розповів про всі події та розмови за день, не забувши згадати й про свої витівки зі шпигами з ФБР. По суті, це було наше перше зіткнення з супротивником, і я подумав, що Вулф повинен знати, як ми поводились. Крісло Вукчича не таке зручне, як у нас в кабінеті, і Вулф не міг, заплющивши очі, відкинутись на спинку. І все ж він почував себе тут майже як удома. Коли я скінчив, на обличчі в нього не ворухнувся жоден м'яз, він навіть не розплющив очей. Три хвилини я сидів у цілковитій тиші. Потім не витримав:
– Я, звісно, розумію, що все це вам остогидло. Добре, що ви хоч завдали собі клопоту мене вислухати. Вам начхати на те, хто вбив Морріса Елтхауза. В голові у вас тільки карколомний трюк, який ви задумали, а хто й кого там убив – ну його к лихій матері! Вельми вам вдячний, що ви бодай не захропли! Бо я, бачте, людина вразлива.
Вулф розплющив очі:
– Пхе! Я сказав, що все гаразд, і не помилився. Все гаразд. Але не слід було спинятися на півдорозі. Ту дівку ви могли б запросити прийти сюди вдень, а не ввечері.
Я кивнув головою:
– Вам не тільки все остогидло – до вас іще не зразу все й доходить. Ви казали, що нас більше влаштовує друга версія, і ми, певна річ, прагнемо знайти хоч якийсь шанс її довести. Сара Дакос була в тому будинку коли не під час убивства, то невдовзі після нього. Може, вона якимось чином стане нам у пригоді. Якщо ви хочете…
Двері розчинились, і ввійшов з повним підносом П'єр. Я глянув на годинник: чверть на восьму. Виходить, це Вулф дав Феліксові таке розпорядження. Господи, принаймні одного правила він ще додержується і, звичайно ж, не відмовиться й ще від одного: ніяких ділових розмов за столом.
Вулф підвівся і вийшов з кімнати помити руки. Коли він повернувся, П'єр уже поставив устриці і стояв, готовий підсунути Вулфові крісло. Вулф сів, підхопив на виделку устрицю і, поклавши її до рота, спробував роздушити спершу язиком, а потім зубами. Нарешті проковтнув і, кивнувши головою, промовив:
– Містер Х'юїтт вивів чотири гібриди Miltonia sanderea і Odontoglossum pyramus. Одному з них навіть варто дати ім'я.
Отже, вони знайшли там час оглянути оранжерею!
Десь о пів на десяту з'явився Фелікс і попросив дозволу відірвати нас на хвилинку від вечері. Він прийшов порадитись, як переправити з Франції літаком лангустів. А насправді виявилося, що Фелікс хотів лише заручитися згодою Вулфа на морожені лангусти. Проте в нього, звичайно ж, нічого не виходило. Та Фелікс стояв на своєму, і вони з Вулфом усе що сперечалися, коли П'єр завів до кімнати Сару Дакос. Вона з'явилась у призначений час. Я взяв у неї пальто, запропонував кави, й вона не відмовилась. Я посадив її за стіл і, зачекавши, поки Фелікс піде, відрекомендував Вулфові.
Вулф узявся б оцінити на погляд чоловіка, але в жодному разі не жінку. Він глибоко переконаний, що будь-яке враження, яке справляє жінка, оманливе. Заговоривши до гості, він, звісно, очей убік не одвів і висловив сподівання, що місіс Бранер переказала їй розмову зі мною.