— А що таке лава? — запитав Джим.— Вона смачна?
— Лава — улюблена їжа всіх драконів,— із гордим достоїнством пояснив Непомук.— Це гаряча каша із розплавленого заліза, сірки та всіляких інших делікатесів. У мене її повний котел. Хочете спробувати?
— Краще не треба,— в один голос відповіли Джим і Лукас.
Отже, друзі принесли з локомотиву свій провіант, а Непомук сходив за котлом із лавою. Потім вони разом посідали та почали вечеряти. Проте Непомук виявився не дуже приємним співтрапезником. Він чавкав, гучно хлебтав і так бризкався своєю розпеченою кашею, що друзям довелося слідкувати, як би він не попік та не перемазав їх з голови до ніг. Хоча Непомук був лише напівдраконом, він із усіх сил намагався поводитися як справжнісінький чистопородний дракон.
Наївшись нарешті, Непомук запросто перекинув котел із залишками їжі до найближчої тріщини. Потім він вилизався, похлопав себе по пружному животу та відригнув. При цьому з його вух звилися до неба дві димні закарлюки кольору сірки.
Друзі теж покінчили з їжею. Джим відніс термоса та хліб, що залишився, назад до локомотива, а Лукас розкурив свою носогрійку. Потім вони ще трохи потеревенили про те про се. Насамкінець Лукас як би мимохіть відзначив:
— Нам дуже хочеться до Дракон-Міста. Ти не знаєш, як туди потрапити, Непомуку?
— Ну звісно знаю,— відповів Непомук.— А навіщо вам туди?
Друзі стисло пояснили, у чому річ. Непомук сказав на це:
— Узагалі-то нам, драконам, належить бути всім за одного, і я не повинен вам нічого видавати. Однак ви мені допомогли, а дракони Сумландії такі противні, не пускають нас, напівдраконів, до себе у місто. І я буду за вас, аби їх позлити. Я помщуся їм, Бачите ось ту високу верхівку? — І він вказав лапою на величезний вулкан у самісінькій середині країни.— Дракон-Місто,— продовжував він,— знаходиться у цій горі. Вона порожня всередині, а згори відкрита. Адже це теж кратер.
— А що таке кратер? — запитав Джим.
— Кратер — це… ну, кратер є кратер,— суперечливо відповів Непомук,— це гора, порожня зсередини та відкрита згори, приблизно як велика чаша чи щось таке.
— Зрозуміло,— сказав Джим.
— А на дні цього кратеру,— вів далі Непомук,— і лежить Дракон-Місто-Сумландія. Воно величезне, там живе багато тисяч драконів. Усі вони переїхали туди з тих пір, як на іншому світі жити їм стало занадто небезпечно. Тільки окремі з них, та й то рідко, здійснюють прогулянки до інших країн.
— А звідки цей дим, що піднімається з гори? — зацікавився Джим.— У них що, такі самі пічки, як у тебе?
— Ясна річ,— відповів Непомук,— але переважно дим від самих драконів, вони ж вогнедишні.
Ніби на доказ сказаного він знову відригнув, і з його носу та вух вилетіли кілька хмаринок диму, жовтих, як сірка, та кілька іскор. Щоправда, видовище це було трохи жалюгідним.
— А-а,— сказав на це Джим,— он воно як!
— Як же потрапляють до Дракон-Міста? — запитав Лукас і теж зробив кілька димових хмаринок.
— Ось то й воно,— зітхнув Непомук, замислено підперши свою велику голову лівою лапкою.— Потрапити туди просто неможливо. Навіть мені.
— Але ж вхід має бути! — сказав Джим.
— Звісно,— відгукнувся Непомук,— є один, це печера, що веде крізь гору до Дракон-Міста. Але, на жаль, вхід цей удень та вночі охороняють дракони-вартові. Вони не пропускають нікого, хто не схожий на справжнього дракона.
— А що, іншого входу немає? — поцікавився Лукас.
— Ні,— відповів Непомук,— я нічого про це не знаю.
— Наприклад, якась річка, що тече з Дракон-Міста? — висловив обережне припущення Лукас.
— Ні,— запевнив Непомук,— ніколи про це не чув. Адже тоді б ця річка протікала крізь "Країну Тисячі Вулканів" і ми, напівдракони, знали би про неї. Немає жодної річки та іншого входу теж.
— Дивно,— пробурмотів Лукас,— а ми-то гадали, що виток Жовтої річки знаходиться у Дракон-Місті.
На що Непомук задумливо похитав головою та оголосив:
— Цього не може бути!
— А який вигляд мають чистопородні дракони? — запитав Джим у глибокому роздумі.
— Та по-різному,— відповів Непомук.— Найголовніше, що їм не можна бути схожими на жодних інших звірів, інакше вони вже більше не чистопородні. Ось я, наприклад, віддалено схожий на свою матусю-гіпопотамицю. На жаль. Ага, до того ж дракон має вміти виригати дим із вогнем.
Усі троє на якийсь час замислилися.
Нарешті Джим запропонував:
— А що як узяти та й замаскувати Емму під дракона? Вона не схожа на жодних звірів і вміє виригати дим із вогнем.
— Джиме! — вигукнув уражений Лукас.— Це ж геніальна ідея!
— Так, правильно,— погодився Непомук.— Насправді непогана можливість. Я знаю драконів, які виглядають точнісінько так само
— Тепер питання тільки в тому,— сказав Лукас,— як нам дістатися гори. Не хотілося б провалитися до тріщини чи застрягти у розпеченій лаві.
— Ну, це зовсім просто! — палко відгукнувся Непомук.— Я проведу вас туди, і тоді з вами нічого не трапиться. Мені завжди точно відомо, коли й у яких місцях трісне земля чи з якого кратеру потече. Так-так, ми, напівдракони, домовилися про це між собою. А то все б так і йшло шкереберть.
— Чудово! — Лукас був задоволений.— Тоді давайте просто зараз візьмемося до справи і замаскуємо нашу милу стареньку Емму під дракона!
Непомук злазив до свого вулкану та притяг горщик червоної протикорозійної фарби.
Крім того, він поставив розігріватися котел із лавою.
Джим із Лукасом зібрали всі свої ковдри і, закріпивши їх мотузками, розвісили всередині кабіни. Потім Непомук притяг лави, що стала до того моменту зовсім рідкою. Як кожен напівдракон, він міг брати розжарену лаву, не обпікаючи при цьому пальців.
Непомук м'яв, розмазував та пришльопував її на Емму. Зверху він зробив їй великий горб, спереду — довгий бридкий ніс, а по боках — шипи та луску. Лава, остигаючи, ставала твердою, як бетон. Насамкінець вони якомога жахливіше розмалювали її цілком у червоний колір, а на її добродушному обличчі намалювали мерзенну драконову пику. Емма все це покірливо витерпіли. Вона тільки зробила безпорадно-дурні очі, бо знову не розуміла, що відбувається.
Із заходом сонця справу було зроблено. Лукас заховався до кабіни та дав Еммі на пробу трохи поїздити навколо та повиригувати дим із вогнем. Враження складалося і дійсно вельми драконоподібне.