— На винахід? — поцікавився Колесников.
— Ні, на більше… Ти виявив закономірність. Але ми зійшлися не для того, щоб обговорювати здобутки. Ось ти пишеш про роль газу в розв’язанні викиду породи чи не як головного чинника.
— Одного з головних. А хіба це не так? — Благодушність на лиці Колесникова враз кудись поділась.
— Ні.Не так.
— Андрію Микитовичу, гірничий масив не однорідний; це багатокомпонентна структура, яка складається щонайменше з трьох складників — вугілля, породи й газу. Не враховувати бодай один з них було б помилкою.
— Слухай, але ж я цього не заперечую. Я просто кажу, що наявність газу впливає на зміну напруженого стану на якісь п’ять, ну, максимум десять відсотків. А це в межах точності аналізу. Те, що кажеш ти, Володю, — теорія, а я вирішую практичні проблеми. За якими стоять життя людей.
— Розв’язувати задачу по визначенню напруженого і водночас деформованого стану масиву і не враховувати одну з його складових. Це, знаєте…
— Ти ж сам бачив, як лущився керн породи з викидонебезпечної зони. А газом там і не пахло. Мало його в породах. Мало! Почитай-но хоча б роботи з газоносності піщаників. Його там стільки, скільки дозволяє пористість та сорбційні властивості.
— Ну от, ви знову намагаєтесь відірвати породу від газу. Це одна система. Одна!
— Правильно, одна, але кожна з її складових поводиться за тих самих геологічних умов по-різному, відповідно до своєї природи. Піщаник так, аргеліт інакше, вугілля ще інакше.
По цих словах Зоріна в очах Колесникова промайнуло вагання.
— Газу, що є у вугіллі, вистачить і на породи, між якими залягає вугільний пласт, — зауважив він.
— От-от, вистачить… Йдеться про складову руйнівної сили, а ти кажеш вистачить. Якщо хочеш знати, то газ у породі — це тільки буфер, амортизатор, а не концентратор енергії. Що більший тиск, то щільнішим шаром встеляють молекули метану поверхню пор — надто у вугіллі, пористість якого величезна. Газ виконує роботу тоді, коли вибухає, а вибухне за умови, якщо він у відкритому просторі в суміші з киснем. В сорбованому стані газ не вибухне — ти й сам це знаєш.
— Знаю, але не скажіть такого десь на конференції з газоносності,— порадив Колесников. В словах його проте не було іронії, а в очах угадувалося вагання. — Тоді як ви поясните виділення такої величезної кількості газу при викиді вугілля?
— Дуже просто: зруйнуй пори — і весь газ опиниться зовні; одна грам-молекула його займе об’єм двадцять два і чотири десятих літра. Тільки одна грам-молекула!
Колесников не обзивався. А Зоріну спало на думку, що приведені докази з’явилися в пам'яті несподівано, ніби чиясь підказка, чи й не самого Колесникова. Але це не було підказкою; він просто згадав читане в якомусь вуглехімічному виданні. А ще він подумав, що пам’ять його розчистилась від зайвини. І сталося це після страшного сну.
Володимир тим часом про щось міркував. На його обличчі знати було нерішучість. Наведені факти справили на нього враження.
— А якщо не газ, тоді що? — Озвався він нарешті.
— А про що йдеться — вугілля чи породу?
— Ну, і те, й те…
— Ні, так не годиться. Це різні речі. Якщо порода випорскується в місцях колосальної напруги, то вугілля — органічна речовина і механізм викиду там інший.
Більше двох років у них з Колесниковим точилася "газова" полеміка. І ось, нарешті — Зорін це відчув інтуїтивно — його докази переважили. Володимир був непоступливим супротивником, але не затятим. Відстоюючи власну точку зору, він водночас і перевіряв її на міцність аргументами Зоріна. До сьогодні його наукова концепція витримувала…
— Я мушу подумати, — озвався Колесников.
— Подумай, подумай, — мовив Зорін, ледь приховуючи переможні нотки в голосі. Йому на мить здалося, що він не просто переміг, а подолав власне вагання. Бо те, про що казав Колесников, було частиною і його сумнівів.
Те, що сталося, не можна було назвати перемогою когось над кимось, як і словом "примирення". Це був край з’ясуванню наукової концепції. І край напруженості в стосунках двох людей, напруженості, яка наростала впродовж багатьох місяців. Вона могла призвести й до "вибуху" і повного розриву, якби діалог забарвило амбітністю чи надлишком емоцій. Поступова нейтралізація скупченого негативу почалася з тієї миті, коли з’явились глибокі аргументи.
"Ось він — приклад релаксації напруженості, що виникла у стосунках між друзями, — думав Зорін. — І немає принципової різниці між нею і розтіканням з часом енергії по масиву".
За тиждень по тій розмові Колесников приніс план написання нової монографії, ключові положення якої базувалися б на істинах, що висвітилися під час їхніх суперечок.
— Володю, — сказав Зорін, повертаючи план, — давай спершу дисертацію доробляй, а вже тоді засядемо за монографію.
— Одне іншому не заважатиме, — відказав Колесников.
Проводжаючи поглядом постать свого учня, який прямував до дверей, Зорін подумав, що Володимир, крім здатності аналізувати, мав ще одну рису — ніколи не втрачати самоконтролю. Навіть тоді, коли на карту ставилась кар’єра. Він — Зорін — науковий керівник його кандидатської значно більше пережив, коли Вища атестаційна комісія визнала 1975 року недійсним захист його дисертації; його й Костянтина Софійського.[16] Для Зоріна то було не тільки моральним потрясінням; він "виклопотав" тоді першу в житті догану, а головне — був позбавлений аспірантури.
Йому, як науковому керівникові, "інкримінували" тотожність обох кандидатських. Насправді ж подібність дисертацій Софійського й Колесникова була тільки в описі умов шахтних робіт. У всьому ж іншому це були зовсім відмінні дослідження, яким можна було закинути хіба що те, що вони одна одну доповнювали. Але ж стараннями цих двох його аспірантів, як і двох десятків інших, половина з яких працювали над докторськими, вирішувались окремішні завдання великої проблеми, спрямованої на збереження життя людей.
Непорозуміння у Вищій атестаційній комісії, яка на той час перебувала в стадії реконструкції, згодом було залагоджено. Та ж сама ВАК десь за рік по тому затвердила Зоріна заступником голови Вченої ради з захистів дисертацій в Інституті геотехнічної механіки. А 1977 року ті ж самі роботи Софійського і Колесникова не просто були захищені, а й визнані як оригінальні і такі, що мають велике практичне застосування.