У загальній колотнечі Іполит Матвійович пробрався до стільців, не тямлячи себе, потяг був один стілець убік.
— Киньте стілець! — загаласував Бендер. — Ви що, з глузду з'їхали? Один стілець візьмемо, а решта пропаде для нас назавжди! Подумали б краще про те, як попасти на пароплав.
Дебаркадером пройшли музиканти, підперезані мідними трубами. Вони з огидою дивились на саксофони, флексотони, пивні пляшки і кухлі Есмарха, якими було озброєне звукове оформлення.
Тиражні колеса привезено фордівським фургончиком. Це була складна конструкція з шести обертових циліндрів, що виблискували міддю і склом. Встановлення її на нижній палубі одібрало багато часу.
Тупіт і лайка не вгавали до пізнього вечора.
У тиражнім залі влаштовували естраду, прибивали до стін плакати і гасла, розставляли дерев'яні лави для відвідувачів і єднали електродроти з тиражними колесами. Письмові столи розмістили на кормі; а з каюти друкарок навперемін зі сміхом долинало цокання друкарських машинок. Блідий чоловік з фіолетовою еспаньйолкою ходив по всьому пароплаву і навішував на відповідні двері емальовані таблиці:
ВІДДІЛ ВЗАЄМНИХ РОЗРАХУНКІВ
ОСОБОВИЙ СТІЛ
ЗАГАЛЬНА КАНЦЕЛЯРІЯ
МАШИННИЙ ВІДДІЛ
До великих табличок чоловік з еспаньйолкою присобачував таблички трохи менші:
БЕЗ ДІЛА НЕ ЗАХОДИТИ
ПРИЙОМУ НЕМА
СТОРОННІМ ОСОБАМ ВХОДИТИ ЗАБОРОНЕНО
ВСІ ДОВІДКИ В РЕЄСТРАТУРІ
Салон першого класу був обладнаний під виставку грошових знаків і бон. Це викликало вибух обурення у Галкіна, Палкіна, Малкіна, Чалкіна і Залкінда.
— Де ж ми будемо обідати? — хвилювались вони. — А коли дощ?
— Ой, — сказав Мик. Сестрін своєму помічникові, — не можу!.. Як ти гадаєш, Серьожо, ми не зможемо обійтись без звукового оформлення?
— Що ви, Миколо Костянтиновичу! Актори до ритму звикли.
Тут зчинився новий галас. П'ятірка пронюхала, що всі чотири стільці автор вистави потяг до своєї каюти.
— Так, так, — говорила п'ятірка з іронією, — то ми повинні будем репетирувати, сидячи на койках, а на чотирьох стільцях сидітиме Микола Костянтинович із своєю дружиною Густою, яка нічого спільного з нашим колективом не має! Може, й ми хочемо мати під час подорожі своїх жінок!
З берега на тиражний пароплав люто дивився великий комбінатор.
Новий вибух криків долинув до вух концесіонерів.
— Чому ж ви мені раніш не сказали?! — кричав член комісії.
— Звідки ж я міг знати, що він захворіє.
— Це чортзна-що! Тоді їдьте до Працмису[6] і вимагайте, щоб нам екстрено відрядили художника.
— Куди ж я поїду? Уже шоста година. Працмис давно закритий. Та й пароплав через півгодини йде.
— Тоді будете самі малювати. Якщо ви взяли на себе відповідальність за оздоблення пароплава, будь ласка, віддувайтесь як хчете.
Остап уже біг східцями, розштовхуючи ліктями крючників, панночок і просто цікавих. На вході його затримали:
— Перепустку!
— Товаришу! — закричав Бендер. — Ви! Ви! Товстенький! Котрому художник потрібен!
Через п'ять хвилин великий комбінатор сидів у білій каюті товстенького завідувача господарства плавучого тиражу і домовлявся про умови роботи.
— Отже, товаришу, — говорив товстунець, — нам од вас потрібно от що: зробити художні плакати, написи і закінчити транспарант. Наш художник почав його робити і захворів. Ми його залишили тут у лікарні. Ну, і, звичайно, загальний догляд за художньою частиною. Можете ви це взяти на себе? До того ж попереджаю — роботи багато.
— Так, я можу це взяти на себе. Мені доводилося виконувати таку роботу.
— І ви можете зараз же з нами їхати?
— Це буде важкувато, але я постараюсь.
Велика і важка гора спала з плечей завідувача господарства. Відчуваючи дитячу легкість, товстунець дивився на нового художника променистим поглядом.
— Ваші умови? — запитав зухвало Остап. — Майте на увазі, я не похоронна контора.
— Умови відрядні. За розцінками Працмису.
— Остап поморщився, що нелегко було йому зробити.
— Але, крім того, ще безплатний стіл, — поквапно додав товстунець, — і окрема каюта.
— Ну, гаразд, — сказав Остап зітхнувши, — згода. Але зо мною ще хлопчик, асистент.
— От про хлопця нічого я не знаю. На хлопця кредиту нема. Своїм коштом — будь ласка. Хай живе у вашій каюті.
— Ну, нехай по-вашому. Хлопчик у мене моторний. Звик до спартанських умов.
Остап дістав перепустку на себе і на моторного хлопчика, поклав у кишеню ключ од каюти і вийшов на гарячу палубу. Він відчував чимале задоволення від доторку до ключа. Це трапилось уперше на його бурхливому віку. Ключ і квартира були. Не було тільки грошей. Але вони лежали тут же, поряд, у стільцях. Великий комбінатор, заклавши руки в кишені, гуляв вздовж борта, не помічаючи на березі постаті Вороб'янінова.
Іполит Матвійович спочатку давав знаки мовчки, а потім навіть насмілився попискувати. Але Бендер був глухий. Повернувшись спиною до голови концесії, він уважно стежив за процедурою спускання гідравлічного преса в трюм.
Ішли останні приготування до відчалу. Агафія Тихонівна, вона ж і Мура, постукуючи ніжками, бігала із своєї каюти на корму, дивилася на воду, голосно ділилася своїм захопленням з віртуозом-балалаєчником і всім цим сіяла замішання поміж лав шановних діячів тиражного підприємства.
Пароплав дав другий гудок. Від страшних звуків зсунулися хмари. Сонце взялося багрянцем і впало за обрій. У верхньому місті засвітилися лампи і ліхтарі. З ринку в Почаївськім яру долинули хрипи грамофонів, що змагалися перед останніми покупцями. Оглушений і самітний, Іполит Матвійович щось кричав, але його не було чути. Брязкіт лебідки покривав усі інші звуки.
Остап Бендер полюбляв ефекти. Тільки перед третім гудком, коли в Іполита Матвійовича уже не було сумніву, що його кинуто напризволяще, Остап помітив свого партнера:
— Що ж ви стоїте, як засватаний? Я думав, що ви вже давно на пароплаві. Зараз східні знімають! Біжіть мерщій! Пропустіть цього громадянина! От перепустка.
Іполит Матвійович, мало не плачучи, вибіг на пароплав.
— Так оце ваш хлопчик? — запитав завгосп підозріло.
— Хлопчик, — сказав Остап, — хіба поганий? Хто скаже, що це дівчинка, нехай перший кине в мене камінь!
Товстунець похмуро одійшов.
— Ну, Кисо, — зауважив Остап, — доведеться зранку сісти за роботу. Сподіваюся, ви зможете розводити фарби. А потім от що: я — художник, закінчив ВХУТЕМАС[7], а ви — мій помічник. Коли ви думаєте, що це не так, то мерщій біжіть назад, на берег.