Але природа пише на гранітних скелях літерами, яких не змивають тисячі віків! Чоловік пише на папері, і слово його не раз береться попелом-туманом... Найчастіше траплялося це, мабуть, в ті часи, коли літературою, "поетицьким художеством", займалися з ріжних причин, більше для власної втіхи; коли літературні твори не дру-
ковано, а більше переписувано прихильниками рідної літератури та переховувано по родинах. Таким часом була для нашої літератури друга половина XVIII століття. Якимсь чудом заховалися з тих часів тільки деякі письменні матеріали — поодинокі перстні розірваного ланцюга. Тому-то, як каже Самуїл Величко, не легко "домагатися совершенного о всем видения и правды". Ми на те й надії не покладаемо, — висловимо тільки з цього приводу деякі свої думки.
Український театр почав розвиватися од тих самих загальнолюдських причин, ґрунт яких лежить в самій природі чоловіка, од яких почали розвиватися і театри всіх народів. Уже в "танках" сміло можемо добачати зародок театральної дії. Татарщизна й другі політичні заколоти та бурі взагалі припинили розвиток духовного життя українського народу, тим-то й театр український припізнився проти театру європейського трохи чи не на сотню літ. Першу звістку про вертеп ми маємо з 1591 року. Ґалаґан подає звістку , що Ізопольський бачив у Ставищах екземпляр вертепу з датою 1591 р. Розвиток шкільної драми починається вже з початку XVII століття. 29-го серпня 1619 року виставлялася на ярмарку в Кам'янці "Трагедія, альбо Образ смерти пресвятого Іоанна Крестителя, посланника Божія" на 5 дій. Написано її було південноруською мовою, інтерлюдії ж до цієї трагедії, видимо, було написано властиво на те, щоб потішити ярмарчан; через те можна з певністю думати, що написано їх було вже зовсім чистою тогочасно українською мовою. Таким робом, в той час, коли Англія вже мала Ше-кспіра, Франція — Мольєра, Україна ледве тільки знайомилась з театром маріонеток та шкільною драмою.
Але прищеплена до здорового, життєдайного дерева, щепа зацвіла одразу буйним цвітом. На той час Україна шпарко взялася до освіти свого народу. Унія, єзуїти, а також соцініанство та інші раціоналістичні течії, що зна-жували до себе українську молодь, прокинули серед громадянства релігійну, а також почасти і національну самосвідомість. Почали ширити всі засоби самооборони, а зних найперше, яко противовагу єзуїтському впливові, рідну освіту. Київські "братчики" засновують власну братську школу для дітей, "да не от чуждаго источника піюще ко мрачно-темним латинянам уклоняться". Уло-жено було колегію, звичайно, на зразок польських колегій. Шкільна драма, що виробилася в католицьких колегіях під впливом боротьби католицтва з лютеранством, а також під впливом відродження науки й штуки у Західній Європі, знайшла собі цілком відповідний ґрунт у школах українських: тут була теж пекуча боротьба з католицтвом і добре озброєними вояками його — єзуїтами. "Шляхетна молодь студентська в колегіумі Київо-Могилянськім" повинна була виробляти в собі ту силу та еластичність елоквенції, що давала таку владу єзуїтам. У своїм "Перлі Многоціннім" Кирил Транквіліон-Ставровецькій каже, що "с той книгі святої можуть студенти вибірать вірши на свою потребу і творити з них орації розмаїтиї часу потреби своєї хоч і на комедіях духовних" [Посилання на сторінки праці П. Житецького — в тексті у круглих дужках. — Упоряд.].
Такі були "практические занятия" тогочасних студентів. Професори колегіантські писали самі комедії або трагедокомедії духовні, які "через шляхетну молодь" бували "репрезентовані". Ці духовні комедії й трагедокомедії не обмежувалися лише геть релігійними сюжетами. Живе життя одбивалося в них живим малюнком, а життя тогочасне давало багато зразків і для найгорійших трагедій: нові звичаї, що, як завжди буває, виявляються на перші рази у комічних формах, заходи католицтва проти православних, неправдиві відносини сильних, що "ґвалтовними нападами" одбирали в безпритульних і луги, і млинки, і землю, і добро: ґвалт і безправ'я, стверджені російським урядом, і нарешті, воля й незалежність, крів'ю добуті батьками, що нині ламав та нищив російський уряд.
Було про що писати...
1 всі ці мотиви справді одбиваються в драмах тогочасних професорів-драматургів. Автори їх відносилися цілком свідомо до своєї літературної діяльности: вони вірили в силу слова і ним хтіли гоїти пекучі рани тогочасного громадянського життя. "Комиков свойственная должность сицевая — еже учить в обществе нравы представляя". Уже "в драмах Варлаама Лащевського та Георгія Кониського, — каже д. Житецький (30), — ми бачимо сучасне авторам українське життя, до якого обоє відносяться з тверезим та чесним реалізмом. І ці зміни однієї теми другою свідчать нам про бажання кращих репрезентантів української драми внести ясний світ думки у громадське самопізнання". Таким робом, в тій "школьній драмі" ми бачимо початки історичньої драми і живої комедії — сатири. Треба додати, що ці твори, особливо "Милость Божія" та "Воскресенье Мертвых" Кониського, — бодай і написано їх важкою, не виробленою ще словено-українською мовою, — визначаються таки справжньою художньою красою. На той час вони повинні були просто зачаровувати глядачів. В дійсности так воно і було: українська публика страшенно вподобала нову втіху — театр. Такий видимий поспіх трагедокомедій, "репрезентованих у Київо-Могилянськім колегіумі", принажу-вав авторів до літературної праці. Житецький налічує аж цілих 15 видатнійших шкільних драм.
Ще більшої ваги набуває для історії розвитку української драми не сама шкільна драма, а інтермедії, що додавалися до неї, та вертепна драма. Ці речі писалися вже не книжною українською, а простою тогочасно народ-ньою мовою. Уже піїтика Георгія Кониського (1746—47 р.) і піїтика другого невідомого автора одностайно зазначають, що комедії треба писати "словами шуточными, низкими, обыкновенными, иначе слогом простым, деревенским, "мужицким". Щодо змісту, то теж між самою трагедокоме-дією та інтермедією була значна ріжниця: трагедокомедії писалися на мотиви поважні, переважно рілігійні, сучасне життя тільки вривалося в них, інтермедія ж спеціально висміювала далеку від ідеалу дійсність.