* Мамай. Не кричи — хіба в такому галасі декрета напишеш? От я в людині кореня дошукуюсь. Яка її мрія?.. Чи до неї слова летять, як голуби, а чи каменем падуть — і не знайдеш... Яка в тебе мрія, Петро?
Несвятипаска (замислився). Дивись — дванадцять років тебе, Лавро, не бачив і дванадцять років нікому не признавався... Єсть у мене мрія... Вдень і вночі про неї думаю... Кадети в хаті застукали, бездимний порох очі їсть, гранати рвуться, смерть пахне, як гречка в степу... А мені не життя, а мрії жалко... Та й мрія така, ти не смійся, не військова й не хліборобська... Мрію я в театрі співати... (Та й одійшов до вікна, засоромившись.) Отак щоб стати й співати... А людей тисячі, усім мій голос до серця йде, і що я схочу, те з ними й роблю... Та чи вчені, а чи зовсім прості — однаково мої, та й годі... От яка мрія!.. У панського чередника, тепер — червоного партизана. Несвятипаска! — всі кричать.— Несвятипаска! (Глянув у вікно, раптом іншим голосом.) Ти диви, яку хмару котить! Повні окопи поналиває!
Мамай. Я й звідси бачу...
Несвятипаска. Боїшся з престолу встати? Га-га-га!..
Мамай. Та й думаю — яких тепер мрій революція просить? Республіку серцем заступити! Розумієш це слово— республіка?
Несвятипаска. А деніки здалеку стануть та спалять снарядами — і окопи, і колючий дріт... Уся імперія — димом."..
Мамай мовчки дивиться.
Значить, сидіти нема чого? Одберемо кавалерію й тачанки та — в степ... А денікінці — до села... А ми залізницю переріжемо, ешелони — розіб'ємо, кадетам — у хвіст, у хвіст!
Ганна (входить). Може б, ви, Лавро, вийшли та подивилися, хазяйського ока треба, накопали тих окопів, аж страшно... Ось карти на землю в панській скрині познаходили, треба вже й ділити... (Кладе карти на стіл.)
Мамай (бере карту). Бач, і карти знайшлись. Я про них на каторзі тисячу разів думав. Ось яка вона, значить, наша земля... Слізьми полита, кров'ю й потом покроплена,, навіки поділимо...
Ганна (до Иесвятипаски). І тебе вже тут уродило? Живий?
Несвятипаска (до Ганяй). Я Лавра дванадцять років чекав!
Ганна (до Несвятипаски). Рядовий командує — де це чувано?
Несвятипаска. Сказать би, жорно він круг хати обнесе? Тоді хай командує.
М а м а й. По цих картах воювати можна... Наш Коваль без карт, як без рук...
Несвятипаска. Та знов же — люди трапляються різні.
Заходять М а м а ї х а, П а с і ч н и к. *
Драстуйте, бабо Мамаїхо. Боже поможи на лазаретнім хазяйстві!
Мамаїха. Шануйся, хлопче, бо кислиці присняться... А тобі, Лавро, хоч їсти хто приніс? (Кладе хліба скибку та огірок.) Бо мені той лазарет віку збавить. Фершала сьогодні аж била... Упився, бузувір...
М а м а й (їсть). От спасибі. Бийте його, бабо, на здоров'я.
Пасічник. За хліб та картоплю будемо платити, Лавро Устиновичу? Чи живосилом брати? Банку в нас немає, а республіку ще не всі розуміють.
Ганна. Тягнуть мене землю ділити, а хіба я — землемір? Та всім рівної хочеться, вдобної. На Коваля зло мають— з окопів додому нікого не пускає... Старі й малі на майдані, товчуться, як вівці...
Мам ай (їсть). Знамено вже кінчив хто вишивати? Бо нам без нього, як без рук.
Мамаїха. Краще од Гапки ніхто не вишиє. На земство шила, панам догоджала...
М а м а й. Матір не шарпайте, хай швидше шиє... (їсть.) Нашого Коваля раджу полюбити... Бо заплачуть мені такими, як біб... От... (їсть.) Декрет пишеться, я вас тоді покличу. Щоб армію було нагодовано, комісари!.. А земля не втече, побачимо, як ще хто битиметься за неї... Тому земля і слава... Наріжемо землі після бою. (їсть.)
Всі виходять, крім Несвятипаски.
Несвятипаска. Який це чорт їм увірився? Похвались мені!
М а м а й. Прийде — побачиш.., (Розгорнув карту.)
— Коваль (входить по-військовому). Невідомі в кількості двадцяти шабель з двома кулеметами ввійшли потає?л-но в село... Сховалися в одній клуні... Я наказав оточити, чекати мене...
Мамай. Сідай, сідай... Добре зробив, Коваль.
Несвятипаска (здивовано). Дак оце той Ковалик? А жорно круг хати обнесеш?
"Коваль (загрозливо). В даний момент це питання другорядне!
Несвятипаска (одкидає поли ряси). Ти, може, й битися хочеш?
Коваль. Хіба без цього не обійдемось? Мамай, Найшов місце! Петро!
Несвятипаска. Минуточку... (Взяв Коваля в один бік, взяв у другий — не поборе, пустив.) Да...
Мамай (ударив кулаком). Годі, я тобі кажу!
Несвятипаска (зітхнув). Обнесе жорно!.. Нічого не скажеш — обнесе!
Прибіг Ро м а н, за ним троє повстанців — Миршавий, Рудий
і д і д.
Роман. Дядько Лавро, ось послухайте! Д і д (басом). Значиця, екстрене діло! Несвятипаска. Не кричіть, декрет пишеться... Дід. Несвятипаска! Бий тебе лиха година! Тебе не повісили?
Несвятипаска. Мотузок обірвався... Миршавий (тенорком). Я перший побачив. Р у д її й. Та дайте мені хоч слово сказати... Мамай. Цитьте! Говори ти, Романе. Р о м а н. Вони мене хотіли догнати, щоб першими прибігти... і сказати... Дак я так прудко біг... Д і д. Батога б тобі дати...
Роман. Вони нахвалялись вуха наскубти, щоб я не біг...
М иршавий, І наскубемо, щоб ти знав.,, Роман. Мене гріх скубти... Я — сирота. Рудий. Та дайте хоч слово...
Роман. Якби ви знали, дядьку Лавро, як я біг, щоб першим! У ногу колючку загнав. Свиридів собака за сорочку схопив... А я біжу, а я біжу!..
Г а п к а (входить). Лавро, я хмеликом знамено вишиваю... Чи, може, пшеничкою краще було б? Як ти скажеш, щоб надовше?
Мамай. Шийте, мамо, шийте... Революція од вас все прийме — і хмелик, і пшеничку..,.
Гапка. Дак я хмеликом... (Вийшла.) Несвятипаска. Душу з мене витягнуть... Роман, Дядьку Лавро, дядько Середенко повернув* ся... Кривопатра хусткою геть запнена. М а м а й. Знаю. Двадцять шабель? Д і д. Кулемети на возах, значиця... М а м а й. Знаю. Два кулемети. Рудий. Не те, не те...
М а м а й. Тихше! Дайте подумати... (Пауза.) Говори, Романе.
Роман. У Свиридовій клуні — кулемети... Коні — за соломою... Сам дядько Середенко самогон п'є, Кривопатра патрони ділить... Я все бачив, а Свиридів собака за сорочку як схопить...
Миршавий. Самогон п'є, падлючий син, а нас через нього батогами?!
Д і д. Оддячимо, за все оддячимо...
Коваль. Середенко в клуні сидить чи де?
Роман. Я скажу. Він у хаті ховається...