Чіпка... Шукач своєї обкраденої долі, шукач неуярмленої правди і громадського неспокою. Наче прокинулась і заговорила в ньому накипіла болями кров батьків, кров бунтівних провісників визволення. Чіпка... Тяжкий і складний його шлях. Доведеться не раз падати на ньому, підійматися, марнувати сили і проклинати лиху долю. Такими властивостями нагороджує його суворе життя, невблаганна дійсність. Серце, чуле до краси і правди, то наповнюється злобою, то завмирає в пошуках незбагненної волі. Чіпка...
Уява малювала дитячі роки долею не привітаного хлопчика, що виростає безбатченком, терпить образи, хоче допитатися в бабусі, чого так тяжко доводиться мамі заробляти хліб. Розповіді та казочки бабусині пластом лягають на дитячий розум, гонять думку за думкою, гадку за гадкою, запалюють серце. Праця підпасича поширює свідомість і викликає нові запитання. Серед степових просторів знаходить він роздолля, розмовляє з небом і хмарами. Прокидаються нестримні бажання. Яка б дивина перед ним не поставала — не злякати його відважного духу, упертої думки, палкого серця. Ніколи нічого не боявся. Жевріла в душі іскра волелюбства... Ось розбилися й віковічні кайдани кріпацтва. Виростає Чіпка, прагне до чесного трудового життя. Покохав дівчину, одружується, стає господарем. Але в нього землю відбирають, обдурюють, зневажають. Всюди натрапляє на жорстоких чиновників, земських діячів. Стає й сам жорстоким, мстивим, невблаганним. Зустрічається з бездольцями, яких кріпацька реформа штовхнула на саме дно суспільного життя. Знаходить з ними відраду в пияцтві. Разом ідуть відбирати своє, награбоване багатіями. А там — і до розбійництва недалеко. Так марнується сила, завзяття людини... Пропаща сила. Народна сила. Чіпка...
Та не тільки треба змалювати життя народу, боротьбу до реформи 1861 року і після неї. Думка сягає за межі цих часів, у минувшину, плине епічними просторами. Хочеться показати село за півтораста років. Щоб видно було, як від покоління до покоління посилювалося гноблення, як розкошували й знущалися над трудівниками пани і як зріли, не вгасали протестантські настрої. Пригадував тих, кого зустрів біля лісу, сказане ними повторював:
— До слушного часу... До слушного часу...
Не раз бачив уві сні незабутнього протестанта проти "голодної волі" — юнака Гната з його великими скорботними очима, що крили в собі гордість волелюбства, буйнокриле роздолля і повиту переказами печаль степів, якими стеляться шляхи-дороги в невідомість.
Діти й внуки прославлених захисників волі нелегко згинали свої шиї в ярмо. Нелегко відняти в них духовні скарби. Для цього треба відібрати їхню мову, кращі традиції, штовхнути їх на роздоріжжя й манівці. І не тільки це. Необхідно ще й убити плекану віками любов до рідних нив, до прозорих рік, забрати все, що берегло в люди , гідність і свідомість, пообкрадати історію народу. Тоді підневільна людина стане безмовною, хилитиме голову, як віл у ярмі. Але й воли у ярмі ревуть... Хіба ревуть воли, як ясла повні? — це питання не сходило з думки Панаса Яковича.
Замислювався настільки, що й індивідуальність письменника зливалася воєдино з образом героя. Наче ділився з Чіпкою тривогами життєвих негод людей праці, поневірянь та шукання правди. Його праобразом ставала не одна особа, а ціле сплетіння яскравих характерів представників суспільства, уярмленого неправими законами. Ніс до Чіпки повизбирувані в суспільстві душевні неполади тих, у кого енергія, добрі жадання розбиваються об кам'яну незрушність основ царства темряви й сваволі. Складні життєві поневіряння героя роману сприймав не поглядом спостерігача-побутописця, а проймався глибокою тривогою народолюбця. Подовгу наче залишався наодинці з Чіпкою під час його душевних.. мук. Не одвертався од нього й після страшної ночі падіння, залишався з ним, як свідок уболівання за долю пропащої сили, пропащої людини. Ідеї гуманізму вели письменника в найскладніші потаємності страждущої душі. Викарбовувались для сучасників і нащадків слова жагучої туги і любові — "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" А ще можна назвати роман і "Пропащою силою".
Треба звернутися ще до брата за порадами. Він зможе написати розділи про історію закріпачення села, щоб показати уярмлення народу, що відбувалось од покоління до покоління. Хай пізнають і будуть не збайдужілими внуки та правнуки до лиха давнього й сьогочасного.
Сповідь стривоженої совісті, гнів та уболівання за спустошення моральної гідності людини переливались у психологічне плетиво роману. Завершувалось творче торжество психолога-реаліста Панаса Мирного.
Мав намір порадитись про написане з Пильчиковим. Адже він знає, якими труднощами досягав творчої перемоги Шевченко, вписуючи в історичне буття народу рядки "Кобзаря".
* * *
Не втримати стрілу, шпарко запущену вправною рукою, не приборкати орла, не затамувати пристрасті, наповненої почуттями й збудженою мислю.
Панас Якович носив їх у собі, вдихав, як повітря. Тісно було в бухгалтерській конторі та в тихій кімнаті на Монастирській вулиці. Нагонили нудоту і однотонні дзвони, і чиновницьке шарудіння паперами.
Навколо вирувало бурхливим потоком життя, кружляючи кожну вразливу людину. Не можна залишатися з самим собою. Треба кудись іти, до чогось прагнути, змагатися.
Змагався народолюбець Панас Мирний з чиновником Панасом Рудченком. То було змагання, сповнене терзань і тривоги. Перемагав Мирний, підкоряючи Рудченка з усіма чиновницькими атрибутами. Що більше загострювалась боротьба, то наполегливіше писав, виливав свої роздуми й почуття в образах. Не міг не писати, не міг і мовчати, як не може світ не долати пітьми, коли сходить сонце. Народжувалась нова сила, непідвладна буденній застиглості.
В уяві поставали цілими рядами знедолені, принижені, що зазнавали образ, знущань, катувань. Серед них нескоримий Чіпка, безталанні жінки, кинуті долею на саме дно хижацького суспільства. Наче вливав краплини своєї крові, описуючи життя Чіпки. Зріднився з ним, як з побратимом, і носив у серці його волелюбну силу. Пишучи, часом розкривав вікна, щоб віяло подихом просторів.
Охоче погодився на запрошення Пильчикова здійснити прогулянку в неділю під дуби Заворскля. Там мали зійтися друзі для розмови. Пильчиков порадив Панасу Яковичу захопити з собою гітару. Для конспірації...