— Є новина, господарю.
— Новина?
Тільки тепер починає доходити до Аліферса, що неспроста наважився управитель порушити заведений порядок і по своїй волі з'явитися прямо до спальні господаря. Певно, трапилася якась виняткова подія.
— Мм... Новина, кажеш? — перепитує Аліферс. Зиркає у сторожко зачаєні очі управителя — на самому
денці чорних озерець морозиться переляк. І відчуває Аліферс, як ураз невидимі крижинки {захолодили і його спину. Сухо розпоряджається:
— Звели рабові, хай стане за порогом і щоб нікого-ні-кого сюди й близько.
Управитель мовчки виходить, а через хвилю повертається — Аліферс так і не встигає напустити на обличчя звичну маску зверхньої байдужості. Навіть більше того — нетерпляче ступає навстріч:
— То що трапилося?
Нікудишні нерви стають у Аліферса, зовсім нікудишні.
Управитель притишено доповідає:
— Прибули люди з Ефеса. Кажуть, бачили Гомера — збирається до нашого поліса.
— Що?! Не вигадка?
— Люди надійні, перевірені.
Аліферс ходить по спальні, прикушуючи верхню губу. Ще тільки цього йому бракувало! Тільки Гомера й бракувало!..
— Чого це раптом сліпець надумав? — міркує вголос — То обминав наше місто десятою дорогою, а то бач... Що йому тут треба? Тебе, тебе питаю,— зупиняється перед управителем.— Що йому тут треба, га?
— Про те невідомо.— потуплює очі той.
— Закортіло, значить... Ну, ну... Залоскотало... Здається, Аліферс ось-ось таки відкусить свою верхню
губу. Процідить слово — і знову гризе її.
— Залоскотало... Ет!.. Сам іде?
— З караваном купця Меандра.
— Так...
Враз зупиняється і видихує прямо управителеві в обличчя:
— Треба, щоб не прийшов сюди!
Такий поворот справи управителеві не дуже подобається. Чого доброго, так можна ще й прорахуватися. Бо тільки трапиться якась заковика, Аліферс усе звалить на нього, безправного раба, а сам вийде чистеньким... І управитель нагадує:
— Але ж Гомер, кажу, з караваном.
— Все одно! — рішуче рубає долонею повітря Аліферс— Він не повинен бути тут, зрозумів? Не повинен зустрітися з Єленою. Ні в якому разі, чуєш?!
— Купецький караван охороняється.
— Крім зброї, є ще золото... Слухай сюди. Меандр — мій давній знайомий, ми один одному вже робили послуги, їдь до нього і від мого імені скажи, хай повертає караван куди хоче, тільки щоб не сюди. Скажи: хіба на нашому полісі світ клином зійшовся?
— А коли не послухається? — мнеться управитель.
Аліферс навіть роблено усміхається — йому вже відлягло трохи від серця. Він уже прийняв рішення, він діє, а дія завжди витвережує його і заспокоює. Аліферс відчуває свою силу, свою зверхність, свою змогу.
— Самих слів,— каже повчально, як звик це робити завжди, — звичайно, що не послухається. А ти балачку з ним підкріпи оцим капшуком із золотом.
Він з показною недбалістю відчиняє кований міддю сундук, що стоїть біля ліжка, дістає звідти чималий туго набитий гаман і шпурляє його управителеві.
— Зрозумів, господарю.— Той спритно ловить на льоту капшук і ховає в кишеню.
— Ну а як усе-таки замнеться купець,— наставляє далі Аліферс, — то ти ніби ненароком запитай про здоров'ячко тих бичків, які я йому віддав двадцять років тому. Віддав за те, що він одного сліпця з моєї дороги прибрав...
"Бач, як охмурив — і не відступишся тепер",— думає управитель. Його штрикають страх і радість водночас. Бо хоч дуже непросте та ще й ганебне діло довіряє йому господар, зате на такому ділі можна добряче погріти руки. Та ще й господар віднині буде зв'язаний з ним одним шнурком — то ще невідомо, хто кого перетягне, коли випаде підходящий час. А він з допомогою безсмертних богів, які досі були такі прихильні до нього, уже постарається, щоб такий час випав якраз тоді, коли це буде вигідно йому, управителеві.
— Ти збирайся і вирушай Зараз же, — металево дзвенить голос Аліферса. — Застанеш Меандра в Ефесі — нехай забуде, в якій стороні наш поліс, зустрінеш в дорозі — хай повертає абикуди, але нехай повертає. І поспішай!
Управитель, приклавши правицю до грудей, шанобливо точиться до виходу. Та враз зупиняється.
— Ти щось не зрозумів? — свердлить його поглядом господар.
— Я хотів... А коли Гомер сам, без каравану? Коли тільки зі своїм поводирем ітиме сюди?
— Роби, як знаєш, ти — не просто раб, ти — управитель. Але Гомерової ноги тут не повинно бути!
— Зрозумів, господарю,— шелестить управитель самими губами.
* * *
ь
У цей час на жіночій половині Аліферсового палацу теж ішла мова про цю ж саму новину. Єлені принесла її Зоїла. І хазяйка вже вкотре перепитувала рабиню:
— Кажеш, про це Гомер сам говорив?
І не могла зрозуміти, що з нею діється. Спочатку, було, від Зоїлиних слів одерев'яніла. Стояла стовпом, руки й ноги перестали слухатися. І переляк лещатами серце затис.
Потім трохи відійшло. Тільки якісь дрижаки по тілі заходили, ніби з холоду, а то знов у жар кинуло.
Так і метушилася по кімнаті — розпашіла, схвильована.
— Кажеш, Гомер сам говорив про це?
— Не міг же Філій вигадати такого!
— Авжеж, Філій не такий... Слухай, Зоїло, а ще що розповідав Філій? Коли саме Гомер буде в нашому місті? Хто в нього зараз поводирем? А на обличчі Гомер дуже змарнів? Голос у нього змінився, так?.. Та не мовчи ти, Зоїло! Не мовчи!
Такою Зоїла ще ніколи свою хазяйку не бачила. Така розсудлива, така строга, така небалакуча Єлена стала раптом зовсім на себе не схожою.
Зоїла завжди вважала, що таки добре знає свою хазяйку. Бо прислуговує їй усе життя. То, було, колись ще разом з матір'ю прибирала в Єлениній кімнаті, перемотувала для неї клубки вовняних ниток, приносила їжу, коли в хазяйки не було бажання виходити з кімнати. А як померла Зоїлина мати, то Єлена лишила малу Зоїлу при собі, не захотіла, щоб їй слугувала якась інша рабиня. І ось уже скоро п'ятнадцять років, як Зоїла тінню біля Єлени.
Думала, добре знає хазяйку. А виходить — ні...
— Не мовчи, Зоїло!..
— Як же я можу про все зразу говорити?
— І то правда, — сміється Єлена.— Вибач. Але тут же веде своє знову:
— Ні, ти просто не уявляєш, що означає для мене ця звістка! Я ж, було, Гомера вже назавжди похоронила для себе. А він — повертається. По-вер-та-ється!..
Зоїлі все ще здається, що спливе мить — і зникне, розтане, як сон, оця хазяйчина збудженість. Щезне, як роса у променях Геліоса. І Зоїла намагається бути діловитою, незворушно-діловитою — мало ще чим обернеться все це!