НА СЕЛІ (Сучасний малюнок)
Єсть у селі у нас "муж доблесний" один: "Корнилій" Строй Голова!.. Там як почне воткать та штокать, солдат сам, так і до неживого підлізе. І він уже, мабуть, нюхом чує, де пахне поживою, втешеться безпремінно туди. Ото ж як дукарня наша взялась "повчить домократів" , він підліз до їх за "повіреного", цебто "клопотать перед начальством" і підговорювать дядьків на приговор 3, щоб запровадить "сяких-таких" туди, де козам роги правлять. Чухає тепер потилиці сердешна дукарня: "і хату, мовляв, за "труд" Строєві залізом укрили, і се й те, і... "домократи" повернулись з заслання". Ну, цього вже й сам Строй не знав, що так воно буде. Працював неборака, щоб назавжди позасилать.
А в моду пішов він тоді! Де ж пак? "Усмиритель!" Де які вибори абощо — уже він напереді. Суддею був, тоді незабаром у волость уліз, сам земський допоміг йому в цім. Далі членом у Лохвицьку землеустроїтельну комісію, а далі трохи й у Думу не хопив; аж у Полтаві, спасибі людям, дали гарбуза йому.
А суддею... насудив! Не довго побув, а аж тричі земським судився і за віщо? — за хабарі! Зроду-звіку не судив би земський "такого", та полетіли й до губернатора жалоби. Мнявсь, мнявсь пан земський, та й увільнив-таки з суддів, слугу свого вірного. А в комісії й досі він. Працює! Ходить тепер по селах, підмовляє селян складать приговори про землю: щоб клапті, які в кого єсть уроздріб, позводить докупи, пообгороджувать і заводить хутори на їх. Безземельні і малоземельні проти цього, звісно. "Що ж,— кажуть,— зараз у нас і толока єсть, і водопої, а тоді поокопують багачі своє, а нам і скотини не держи тоді: ні напоїть, ні попасти нігде буде".
— Нічово, нічово, ето харашо,— вбалакує Строй,— а не дасте приговора, то усьо рамно і без вас поріжем в куски.
А повернеться до багачів: "Вот када б здєлать ето,— всміхається,— када б они, цебто бідняки, поневолі на переселення б пошли".
Деякі й багачі не згоджуються на це. "Що ж,— кажуть,— зіб'ють тобі землю в один шматок, а там, не дай чого, вчистить гряд або засуха в тому місці,— усе і пропало; або вист-ройся хутором, а прийде харцизяка який, запалить тебе, що ти тоді?"
Зараз цей Строй ще й учителем у харківській второ-класній школі4: гімнастики школярів учить. "Смірна-о!" — вигукує.
ТЮРМА ЛОХВИЦЯ (НА ПОЛТАВЩИНІ)
• У Лохвицькій тюрмі прямо мучать 'людей. Режим неможливий. Як хто з тюремщиків про віщо питає тебе, одповідай йому "точно так" або "нікак нєт". А помилишся, скажеш "еге" або "ні" — кріпись!.. А як кажуть тобі "здоров!" — витягнись і кричи: "Здравія желаем, господин старший чи там: ваше високоблагородіє!" і все руки "по швам". А прогулка така: біля "отхожого" доріжка — кружальце в 23 ступні і ото крутись тією доріжкою один за одним, у землю дивись і мовчи та диш. Передача тобі тільки в неділю та в неділю приймається. Виписка з базарю — раз у місяць, а кари всякі раз у раз. Карають і душать у карцері і за те, що глянеш в "прозурку", до вікна надійдеш, і за те, що жартувать станеш з товаришем, вголос балакати почнеш. А оце недавно узнали, що в одного в'язня були десь гроші зашиті,— було йому!
"ГРАБІЖ" с. ХАРКІВЦІ, лохвицького ПОВІТУ
(НА ПОЛТАВЩИНІ)
Недавно було арештовано у нас двох хлопців — Пимона Бурду і Юхима Сироту. Арештовано їх нібито за грабіж. Та чи грабіж же?! Річ ось у чім. По середах і суботах їздить у село до нас земська пошта. Возить її, просту кореспонденцію, хлопчик років тринадцяти,— п'яничка. І от цей хлопчик заявив поліції, що нібито коли він повертався у Лохвицю у суботу, так годин у чотири-п'ять вечора, то у гаї біля Харківець його перестріли "домократи" Бурда й Сирота і "учинили грабіж" — тридцять копійок грошей ограбили. Тоді, як в той час Бурда був дома, верстви за півтори од того гаю. У його тоді був і Сирота, гол-итися приходив. Були ще деякі хлопці, дівчата були,— вечорниці у його. Знайшлись люде, які знають, де й до цього часу й після цього ці хлопці були. І ці люде так і свідчили. Отже, поліція повірила хлопчикові і заарештувала їх.
А це цими днями слідчий допитував свідків тих хлопців. Допитав і обох їх пустив з тюрми під догляд поліції. Є надія, що діло те до суда не дійде.
Арешт цей так підбадьорив був того "поштаря"-хлопчика, що незабаром він, у другу суботу, начепивсь був на селянина Головка. Упав сам з коня, верхом їхав, та й давай чіпляться до того і обвинувачувать його, що він стяг. Йдуть люде назустріч їм, він: "Ось лізе до мене... одправте у волость його!" — цебто Головка. Люде ті бачили, як діло було, і нічого.
с. ХАРКІВЦІ, лохвицького ПОВІТУ
(НА ПОЛТАВЩИНІ)
А в нас злодії "здравствують". Проти великодня оце уночі, як люде в церкві були, "христувать" заходились. У того, слухай, вікно вилупили, булки повитягали. У того крашанки були, та нема. У того образи порундало, грошей шукало.
Жалко, що наші селяне, а особливо багатирі, все це на "вчених" звалюють: на тих, що у церкві не завжди бувають, хрестяться не густо, що, мовляв, у бога не вірують.
— А вже той, що хреститься, ходить до церкви, не стане таке вироблять,— розсуждають вони.— Бога побоїться.
Ну й гарно ж тепер у нас у селі. Садки такі сиві стоять, саме цвітуть. Глянеш на село з вигону — сиво-зелене море. Так і поринають у йому хати, хліви. А пахощії Аж у носі лоскоче. Соловейки й не вгавають.
МАЛЮНОК СЕЛЯНСЬКОГО життя
С. ХАРКІВЦІ (НА ПОЛТАВЩИНІ)
Є у Харківцях у нас селянин, на ймення Федір Яковенко. Син заможного батька, письменний, вдає з себе розумного, а... от ще людина! Одна з багатьох. Показав він себе, як ще колись старостою сельським у нас був. Ділись були з зборні "тетраді" і ділись хто його зна де. Замок біля шафи одкру-чений, і ні сліду, нічого.
"Це ти,— почав він чіпляться до писаря,— я тебе за це у Сибір запроторю!" І малось безневинному чоловікові скоїться лихо, та дізнались... Ділись ті тетраді, які саме йому, старості, не до вподоби були. Потім ще він показав себе добре оце під "слободу" під цю. Було, як огню, глядися його. Ото вже знай було: як поїхав Федька верхи у город, непремінно будуть гості з нагайками в село. То він десь почує, що той лаяв начальство, а той про землю балакав, то сяке-таке. Одно слово, похвала йому, честь. А то почались крадіжки в селі, пожарі. Хто? Хто це все робить? "А ті, що землі хотять, сякі-такі "домократи",— репетують багатирі. А Федька доносить, а Федька їздить у город. Як ось не стало коня у селянина Гринька. Знов: "домократи". І тут... виявилось. Продавав того коня на ярмарку... сам Федька. Піймався. Посидів, неборака, і він у тюрмі щось місяців з сім. Оце вийшов на волю і знов починає.