Але Таля не спала, і Ганна лежала, як сомнамбула, дивилась нерухомим поглядом на чорну пащу, де мали бути двері в бічну кімнату.
Атрофувалось почуття часу й власної волі. Коли це знову перед очима постав чорний силует і нечутно пройшов.
Ганна не ворухнулась.
Уранці, коли вона прокинулась, Баталова була вже зодягнена. Володимир іще спав.
Ганна наказала Талі подати Людмилі Юріївні каву, а сама почала одягатись.
На прощання Баталова, як і завжди, міцно обійняла Ганну.
Побачивши перед собою чорні відьомські очі, Ганна захотіла хижо вгрузнути в них нігтями, але натомість змушено посміхнулась і двічі міцно поцілувала Баталову в губи. Таля ж, ухилившись від поцілунку, подала тільки руку.
III
Вистава в опері тільки-но закінчилася.
Ганна швидко переодяглась і рушила до виходу, щоб не зустрічатися з Гдалем, але, незважаючи на її квапливість, Гдаль уже очікував у коридорі. Він фамільярно взяв її під руку.
Не озираючись на Гдаля, Ганна виразно бачила його обличчя: сивуваті залички, такі ж сиві маслянкуваті очі з двома випорожнілими торбинками під ними, а з боків — віялами зморшки.
Ганна вже знала, що ця людина значно цікавіша за своїм диригентським пультом, аніж зблизу. А втім, Ганна сама себе може винуватити, що наблизила його до себе, давши право на таку фамільярність. Вона перша кинула виклик.
Це сталося скоро після тієї пам’ятливої ночі, коли Ганна ночувала під одним накриттям із Баталовою. Ганна не знала, що їй робити з собою, як поводитися в театрі з Баталовою, а вдома з Володимиром. І тут їй став у пригоді Гдаль, як дипломатична заслінка. Кожної вільної хвилини в опері Гдаль крутився біля Ганни, й тоді їй доводилось лише здалеку зустрічатись поглядами з Баталовою. Баталова в таких випадках лукаво підморгувала Ганні: "фліртуєте?" І Ганна відповідала такою ж лукавою посмішкою. Вона була задоволена, що Баталова її бачила з Гдалем. Вона ж напевно розповість про все Володимирові.
Фліртувати з Гдалем на очах у людей було для Ганни якоюсь втіхою, але йти з ним на самоті — це кара. Вона розуміла, що в таких випадках її флірт не досягає ніякої мети й стає гидкий для самої себе.
— Може, поїдемо? — улесливо промовив Гдаль.
— Що? — звернулася Ганна глузливим тоном.
— Я думаю завезти вас додому, — капітулюючи, відповів Гдаль.
Ганні раптом стало ніяково за свій безпідставний здогад…
Вона навіть злякалася, що занадто відштовхує Гдаля. Він може розчаруватись нею, побачивши таку недоторканність.
— Як їхати, так їхати куди-небудь у безвість, — зухвало промовила вона, — давайте рисака.
Гдаль кумедно заметушився, вдаючи молодого піжона.
У Ганні прокинулася задерикуватість. Вона буде кататися до пізньої ночі. Хай Володимир жде, хай!
Вороний огир під синьою сіткою рвав копитами сніг, розрізував грудьми простір ночі. Морозний вітер щипав Ганні лиця, молодо ширились груди. Їй уже здавалося, що вона юначка, їде поруч зі своїм прихильником Загорським.
Але дійсність нагадала їй, хто вона є і з ким їде. Гдаль, притримуючи Ганну, ніби ненароком торкнувся старечою рукою її грудей. Ганна раптом пригадала, що, одягаючись, не поправила груди під бюстгальтером. Уголос єхидно промовила:
— Це правда, що Баталова недавно послала вас до Мефістофеля вставити ще кілька золотих зубів?
Рука Гдалеві ослабла так, ніби хтось несподівано перерізав на ній жилу.
— Що ви хочете цим сказати?
— Нічого. Я тільки хочу знати, чи цьому правда.
— Правда. Так що з того? — Голос Гдалеві звучав вороже.
У Ганни зник вираз насмішкуватості. Вона ніби тільки зараз пригадала, що поруч сидить оперовий диригент і заслужений артист республіки. Вона взяла Гдалеву руку.
— Їй-богу, вибачте мені цей жарт. Я зовсім не хотіла вас образити.
— Шпильками не ображають, а колють. Мене тільки дивує, звідки у вас така поінформованість?
— Ви хіба забули, що ми з Баталовою приятелі?
— Цього я не знав. Одначе ваш вибір приятелів не робить вам честі.
— За Баталовою я досі не знала ніякого злочину.
— Я вважаю, що безпринципні люди вже самим фактом свого існування роблять злочин.
— А в чому ж ви бачите її безпринципність?
— У кожному її виразі, навіть у кожному погляді. Вона вам не ступить, щоб не зважити користі цього кроку.
— Тоді вона надто принципова.
— Ну, якщо ви цінуєте таку принциповість, то я не дивуюся, що ви з нею так скоро сприятелювались. Тільки боюсь, що Баталова все ж перехитрить вас.
— Нам зовсім ні для чого перехитрювати одна одну. Та й яка може бути їй користь із мене? Я людина маленька.
— Гадюче кодло однаково живиться як із великих, так і з малих істот.
— Ну, Михайле Романовичу, я бачу, що ви просто сердиті на Баталову за те, що вона сказала вам у вічі правду.
— Ви думаєте? Так отже знайте, що ця сама Баталова ще в Москві підлещувалась до мене, як остання сука. Тоді в дирекції я багато важив, а вона лише починала кар'єру. Я не відкидаю того, що вона талановита. Я щиро пішов їй назустріч. Я ж вивів її в люди. Заради неї я покинув Москву, заради неї я покинув дружину і дітей… Я полюбив її, як власний витвір, як власне дитя. І тепер, коли вона почула під ногами ґрунт, вона послала мене к чорту. Ось яка це особа.
— Дивно. Я ніколи не підозрювала, що між вами були якісь близькі стосунки.
— Ближчі, аніж ви думаєте. Я в буквальному розумінні відігрів гадюку на своїх грудях. Так що знайте, з ким маєте приятелювати. Неминуче вкусить. Я певний того, що ви для неї зовсім не цікава.
— Тоді для чого я їй була здалася?
— Ви їй здалися, як провідна нитка. Їй Володимир Андрійович потрібний, коли хочете знати.
У цей момент ударило в обличчя світло ліхтаря, і Ганна ледве утрималася, щоб приховати обурення, що несподівано опанувало її. Але за хвилину сани мчались уже в пітьмі, і Ганна спокійно промовила:
— Я думаю, що Володимиром Андрійовичем вона дуже мало цікавиться.
— Далеко більше, ніж ви можете припустити. Запевняю вас. Це я спостеріг іще з першого виступу його. Пам’ятаєте учту? З того часу Баталова мене зовсім перестала помічати. Та й це так природно. Він молодий, талановитий, ще й до того композитор. Я кажу це безсторонньо. Ну, а в художній раді він важить не менше за мене. Про її приязне ставлення до вас можете міркувати з такого факту. Цими днями я зайшов до неї на помешкання. Її вже давно дратує моя присутність. Так це було й тоді. Почала швиргати стільцями, пробувала читати в той час, як їй не йшло до голови жодне слово. "З якого це часу у вас почались такі припадки?" — запитую. "З того часу, як ви стали подібні зі своїми підозрами на дражливу бабу". "Цебто ви хочете сказати, що моя підозра безпідставна?" "Вам до того абсолютно ніякого діла. Я живу так, як сама того хочу, і роблю те, що мені хочеться". "Хочеться розкласти ще одну родину?" "Плювать я хотіла на всі ваші родини". "Не плюйте так легко, бо на цей раз вам доведеться мати справу з асистентом Шальвія. Не забувайте, що на сцені грає його дружина". "Дружина його для мене остільки ж важить, як і ваша…" І тут Баталова послала такий епітет на вашу адресу, який може вимовити тільки вона.