Лише вдарили перші акорди, Ганна здригнулась, відчувши, як її обдало морозними шпильками, але вслід ринула зогрійлива хвиля. Тільки тепер Ганна оцінила Володимирові слова про багатство народної музики. Її мелодії сплітались тут дивовижними узорами навколо музичної теми. Мінились бісеровими іскрами, спалахували вогнями… В них чулися і шепіт листя, і квиління струмка, і звуки сопілки, і граційні танці казкових істот… Але ось мелодія перейшла в повільне andante. В мажор весни щораз частіше врізуються дисонансами хроматичні ноти. Тяжить задуха… Назріває тривога… Неминучі удари, зойки, руїна… І осінь дощова, безпросвітна, вбога… Сиротливо тремтить останнє листя… порив вітру, листя майнуло в повітрі, як давній спомин, і… пустельно. Важкий бемоль.
Зробивши паузу перед третьою частиною, Володимир обернувся. Але далі він уже не насмілився грати, власне, не хотів порушувати того гнітючого навіяння, що вніс його своєю мінорною частиною.
Схилившись, Ганна сиділа непорушно з виразом гнітючої туги на лиці, у Талі блищали сльози.
Володимир і сам мовчки схилив голову.
— Здаюся на ваш суд. Карайте чи милуйте, — промовив він стиха.
Ганна прокинулась.
— Хороша річ… Справді хороша… Звичайно, який з мене критик. Але мені подобається… У вас вдале поєднання елементів народної музики з елементами європейської. Здається, почувається вплив Дебюссі…
Ну, звичайно, у Ганни є розуміння музики. Дебюссі — Володимирів улюблений композитор.
Ганна ще зауважила про деякі місця "подобається" — "не подобається" і врешті додала:
— Я вам заздрю. У вас такий багатий музичний світ!..
— Це так, — захоплено промовив Володимир, — часом в оцій кімнаті я почуваю себе таким Крезом, що, здається, обдарував би ввесь світ… Скільки музики в природі!.. Які ритми на кожному кроці!.. А люди проходять сліпі й глухі… Що може бути прекраснішого від музики? Мені здається, що тільки за допомогою музики люди збагнуть і вищу мораль, і самий сенс життя.
Володимир увійшов у азарт, філософував про музичне існування речей у природі, з чим Ганна не могла не погоджуватись. Але раптом він знизив тон:
— А врешті, це все а priori… Знаєш же, що люди дивляться на речі, що називається, "тверезими очима", а ти якийсь відлюдок чи божевільний… Іноді так прикро від свідомості своєї самітності. Хочеться впізнати життя реальне, з кров'ю і плоттю… Принаймні в цьому я заздрю вам. Ви щасливіша.
Ганна гірко посміхнулась.
— Мені абсолютно ні в чому позаздрити.
— Якось я бачив вас утрьох із вашим чоловіком. І я позаздрив.
— Хай колись іншим разом поговоримо. А ви хіба не одружені?
— Отакий я все життя, як бачите.
— Самі винні. Не вмієте, значить, завоювати. Хіба ви нікого не кохали?
— У тому-то й лихо моє, що не було кого завойовувати. Я закохувався, але не кохав.
— А ви б закохання довели до кохання; а там і одружилися б…
— Кожна людина утворює собі певний ідеал дружини, а я ще не знаходив і подоби його.
— І не знайдете, як і ніхто не знаходив. А оскільки цілковитого родинного щастя не буває, то ви з однаковим ризиком можете одружитися з кожною жінкою, що вам зустрінеться.
— Ні, я мушу її знайти, або я ніколи не одружуся…
— Тоді з вашою вдачею, може, краще вам і не знаходити її. Принаймні з вами будуть ваші ілюзії.
— А я думаю, що таки краще мати при собі живу людину, аніж саму ілюзію. Справді, на що подібне моє життя? Часом ладний до стін говорити. Кажете, рояль? Добре. Іноді він до тебе співчутливо озивається, але ж кінець кінцем знаєш же, що не його душа промовляє, а твоя ж власна рука, твоя воля, твоє бажання… Ось у чому трагедія! Це я відчув особливо тут на дачі. Я переїхав сюди ще ранньої весни…
Володимир раптом перейшов на жартівливий тон.
— Я сподівався зустріти тут свою прекрасну мавку, русалок, а натомість за кожним кущем зустрічаю нафарбованих панянок, замість перелесників — міських денді. Я буквально божеволію. Я ніде не знаходжу виправдання своїй теорії.
— Хіба не досить того, що ми з Талею вас виправдовуємо? — зі сміхом промовила Ганна.
— Ви ж мене й урятували. Я надзвичайно вдячний цій зустрічі. Ви розумієте, Таля мені відтворила образ мавки…
— Серйозно? — з недовір’ям у голосі запитала Ганна. Таля глянула на Володимира й, почервонівши, знову одвернулась.
— Так, так! Серйозно! А на човні, пам’ятаєте?.. Тоді запліднились мої русалки. Хочете послухати хор? Скоро буде й арія для вас.
— О, це для мене багато честі. Пишіть, пишіть. Колись виконає якась оперова зоря, і тоді побачите свою ілюзію в плоті, — жартівливо зауважила Ганна.
Ганнині слова імпонували Володимирові. Його погляд прояснів. Бадьоро вдарив по клавішах.
Ганна впізнавала мелодії того вечора. Свіжо відчувала всю його красу, й груди захвилювались від утіхи й погорди, що щасливі хвилини зафіксовані в таких музичних барвах.
— Чудово, Володимире Андрійовичу. Я так і уявляю, як можна прекрасно хореографувати балет русалок на тлі вечора.
Ще довго ділилась Ганна своїми зауваженнями щодо опери, Володимир довірливо відкривав їй свої плани, і вона була в захваті як від самої опери, так і від Володимира.
— Ніколи не сподівалась, щоб у такій скромній людині таївся такий нескромний талант, — промовила вона на прощання.
Володимир вдячно нахилився до Ганниної руки.
Ганна прийняла цей знак приязні як заслужену пошану і щаслива вийшла поруч сумної Талі.
VII
Однієї з наступних субот Нік не приїхав. Ганна ніби передчувала це — була спокійна. Але несподівано він з'явився в неділю вдень.
— Вчора така була спокуса попрацювати, що я ото просидів цілий вечір у лабораторії.
— І добре зробив, — щиро погоджувалася Ганна, — яка приємність тут нудитись вечір.
Нік допитливо глянув їй у вічі, але, зустрівши спокійний природний погляд, запитав:
— Ну, як ти себе почуваєш, Ганю?
— Чудово! Я так звикла до цієї тиші, що мені, здається, буде страшно повертатися до заводу. А ти?
— Трохи сумно без вас… А на здоров'я, ти ж знаєш, я ніколи не скаржився. От Таля зле виглядає. Мабуть тому, що багато бігаєш, га?
— Не знаю, — байдуже відповіла Таля. На цей раз вона мало розповідала батькові, а більше розпитувала про подруг, про кіно. З усього видно було, що вона засумувала за містом. Нік погодився на якийсь час узяти її з собою до міста. Він іще з годину погуляв із нею в лісі, пообідали й зараз же виїхали.