У глибокім мовчанню слухав я слів мого приятеля, і так вони мені в тямки далися, що я без жодної супереки визнав їх за слушні і саме з них вирішив укласти отсю передмову — тепер ти сам, ласкавий мій читальнику, можеш судити, який він у мене розумний і як мені пощастило в хвилину скрути на доброго дорадця, що завдяки йому ти маєш тепер собі на втіху правдиву й безокрасну повість про славетного Дон Кіхота з Ламанчі, котрий серед усіх мешканців Монтьєльського повіту тішився славою найцнотливішого закоханця і найзавзятішого рицаря, яких уже віддавна не бачено в тих околицях. Даючи тобі спізнати такого шляхетного й гідного рицаря, не хочу я прибільшувати своїх заслуг, сподіваюсь натомість на твою вдячність за те, що познайомлю тебе з його знакоми-тим зброєносцем Санчом Пансою, бо в ньому, здається мені, я згромадив докупи всі чесноти, що оздоблюють джуру, тоді як у тих пустодзвонних рицарських романах вони трапляються лиш поодинці.
По сій же мові будьмо з Божої ласки здорові. Vale*.
* Прощай, будь здоров (латин.).
НА КНИГУ ПРО ДОН КІХОТА З ЛАМАНЧІ
УРГАНДА БАЛАМУТКА
Якщо ти потрапиш, кни— (го),
До розумного у ру— (ки),
Вже тобі не скаже ду— (рень),
Що говориш ти дурни— (ці).
А якщо тебе на ли— (хо)
Візьме який-небудь йо— (лоп),
То почуєш ти від ньо— (го)
Різні несусвітні ре— (чі),
Хоч йому завжди здає— (ться),
Що у нього теж є ро— (зум).
Як показує нам до— (свід),
Хто під добрим древом ста— (не),
Добра тінь того вкрива— (є);
Ми ж у Бехарі знахо— (дим)
Древо царственого ро— (ду);
Принців родить теє дре— (во),
І процвів між ними ге— (рцог),
Новий Олександр Вели— (кий);
Станьмо в тінь його: сміли— (вим)
Доля, певно, усміхне— (ться).
Ти повідаєш приго— (ди)
Дворянина із Лама— (нчі),
Що, романів начита— (вшись),
Загубив свій добрий ро— (зум).
Дами, рицарі, двобо— (ї)
Полонили його се— (рце);
Закохався він шале— (но),
Мов Роланд Несамови— (тий),
І відважно, мужньо би— (вся)
За прекрасну Дульсіне— (ю).
Ієрогліфів примхли— (вих)
Не друкуй занадто гу— (сто):
Хто кохається в фігу— (pax),
Марно тратить той чорни— (ло).
А як просто річ вести— (меш),
Не візьме ніхто на глу— (зи):
"Бач, знайшовсь Альвар де Лу— (на), [13]
Ганнібал лукавомо— (вний)
Чи Франціск, що у поло— (ні)
Нарікає на форту— (ну)!"
А як небо не суди— (ло)
Щоб була ти хитрому— (дра)
Як Латіно, вчений му— (рин)
Не вдавайся до лати— (ни)
Не наводь цитат анти— (чних)
І не дуже філосо— (фствуй),
Бо побачиш — скривить ро— (та)
Той, хто діло розбира— (є)
І тобі на вухо ска— (же)
"Що ти голову моро— (чиш)?"
Не залазь у душу лю— (дям)
І не дмухай їм у ка— (шу),
Не втручайся в чужі спра— (ви)
Бо цього ніхто не лю— (бить)
Як із інших ти кепку— (єш)
То дістанеш сам по ша— (пці)-
Ні, вже краще добру сла— (Ву)
Просто й чесно зароби— (ти)
Хто ж пускає в друк дурни— (ці)
Той довіку подать пла— (тить)!
Треба бути ідіо— (том),
Щоб сусіді вікна би— (ти)
Коли сам живеш в буди— (нку)
Під покрівлею скляно— (ю)
Як розумний пише тво— (ри),-
Все обдумає, обми— (слит'ь),
Щоб ніде з шляху не схи— (бить);
Хто ж папір даремно тра— (тить)'
На розвагу кухова— (ркам),
Пре у книгу пісне й ки— (сле).
АМАДІС ГАЛЬСЬКИЙ ДОН КІХОТОВІ З ЛАМАНЧІ
СОНЕТ
О ти, чиї пригоди невеселі
Нагадують мою біду немало,
Коли ридав з одчаю я бувало,
Страждаючи один на Бідній Скелі;
Ти, що гасив жагу в гіркім джерелі,
Кого розпука слізьми напувала,
Кого земля з землі ж і годувала,
Не з мідної чи срібної тарелі,-
Будь певен в тому, що на віки вічні,
Допоки в небі у красі величній
Погонить коні Феб золотокудрий,
Твій подвиг буде в людях найславніший,
Твій рідний край між інших найсильніший,
А твій творець — над всіх у світі мудрий! [15]
ДОН БЕЛЬЯНІС ГРЕЦЬКИЙ ДОН КІХОТОВІ З ЛАМАНЧІ
СОНЕТ
Я бив, рубав, крушив, віщав і діяв,
І подвиги звершив я незрівнянні;
Відважний і палкий на полі брані,
Сто кривд я відомстив, сто сот розвіяв.
Зажив я слави, про яку я мріяв,
І віддано служив своїй коханій;
Пігмей мені ввижався в великані,
І завжди честь у битвах я леліяв.
Над долею я знав могутні чари,
Хапав за чуба випадки ледачі,
Тьму перешкод зумів, перебороти.
Та хоч піднеслись високо над хмари
Оті мої прославлені удачі,-
Тобі я заздрю, славний Дон Кіхоте! [16]
СЕНЬЙОРА ОРІАНА ДУЛЬСІНЕЇ ТОБОСЬКІЙ
СОНЕТ
Хотіла б я, прекрасна Дульсінеє,
Щоб висився в Тобосі замок мій;
Змінявши Лондон на приют сільський,
Спочила б я і тілом і душею.
Якби могла я мрією твоєю
Доповнити веселку власних мрій
І глянути, як лицар вірний твій
Летить у бій, подібний до Арея!
Якби я цноту вберегти могла
Від Амадіса, як уберегла
Ти від свого гідальга Дон Кіхота!
Всі заздрили б незаздрісній мені,
А я жила б щасливо день при дні,
Не відаючи, що таке гризота. [17]
ГАНДАЛІН, ДЖУРА АМАДІСА ГАЛЬСЬКОГО, САНЧУ ПАНСІ, ДЖУРІ ДОН КІХОТА
СОНЕТ
Чолом тобі, прославлений герою!
З тобою доля повелась ласкаво:
Ти джурою служив і діяв браво,
Не втративши, проте, свого спокою.
Лишивши серп, носив ти пану зброю
І правду мовив щиро, нелукаво;
Урозумлять ти маєш повне право
Шаленців, що змагаються з судьбою.
Хороший, Санчо, твій осел сумирний;
Сакви твої потрібні при обіді,
Усім являють розум твій статечний.
Хвала ж тобі, о зброєносцю вірний!
Недарма, ні, гишпанський наш
Овідій Підніс тобі цибульки, яко ґречний. [18]
ПЛУТЬКО, ВЕСЕЛИЙ ПОЕТ, САНЧУ ПАНСІ Й РОСИНАНТУ
САНЧУ ПАНСІ
Я — пузатий Санчо Па— (нса),
Зброєносець Дон Кіхо— (та);
Щоб пожить собі в охо— (ту),
Я подався в мандри з па— (ном).
Вмію п'ятами кива— (ти)
Від усякої хале— (пи),
Як мовчазний Вільядьє— (го),
Всім відомий з "Селесті— (ни)";
Пречудова тая кни— (га),
Тільки надто вже відве— (рта).
РОСИНАНТУ
Я, що звуся Росина— (нтом),
Правнук вірного Баб'є— (ки),
А що зроду був худе— (нький),
Дон Кіхотові прида— (вся).
Хоч обидва ми коща— (ві),
Я, як треба, бігать мо— (жу),
За вівсом хоч би й гало— (пом).
Я меткий, мов Ласарі— (льйо),
Що вино в сліпого ви— (крав),
Підманивши на соло— (му). [19]
НЕСАМОВИТИЙ РОЛАНД ДОН КІХОТОВІ З ЛАМАНЧІ
СОНЕТ
Великий ти, хоча й не володар,
Із перів пер, вояк над вояками,
Звитяжець, не звитяжений віками,
— Страшний усім могутній твій удар.
Я знавіснів од Анжеліки чар
І у світи подався із нестями;