Мені здається, що в словах його забриніла сумна іронія. В кожному разі він сам вирішив, що треба негайно зробити пункцію спинного мозку для підтвердження діагнозу і як єдиний спосіб полегшити страждання хворого. Пані Нічичирк, бліда, але, як завжди, діяльна і свідома свого морального обов'язку, тримала хлопця, який жалібно стогнав, у зігнутому стані, так, що його підборіддя майже торкалося колін, а Кюрбіс увів шприца між розсуненими хребцями в канал спинного мозку, звідки крапля за краплею почала витікати рідина. Шалений біль голови майже зразу припинився. Якщо б він повернувся, сказав лікар — а він знав, що біль повернеться через кілька годин, пункція лише на такий короткий час зменшить тиск у мозку, — то, крім обов'язкового компресу з кригою, хворому треба дати хлоралгідрат, який, за його рецептом, мали взяти в місті.
Після пункції виснаженого Непомука зморив сон. Прокинувся він від нового нападу блювоти, корчів, що перебігали по всьому його маленькому тілі, й болю голови, від якого розколювався череп. Він знов почав розпачливо лементувати, час від часу несамовито скрикуючи, — то був типовий "гідроцефальний крик", від якого більш-менш захищена тільки душа лікаря, бо він сприймає його як типовий. Типове залишає нас холодними, серце наше вражає лише те, що промовляє до нього своїм індивідуальним голосом. У цьому полягає спокій науки. Але й цей спокій не завадив сільському лікареві дуже швидко перейти від брому та хлоралгідрату, які він спершу був приписав, до морфію, що діяв трохи краще. Мабуть, він зважився на це і з огляду на домашніх — я маю на увазі головним чином одного з них, — і з милосердя до змученого хлопчика. Брати рідину зі спинного мозку можна було тільки один раз на двадцять чотири години, і тільки на дві години це давало полегшення. А двадцять дві години доводилось дивитися на тортури дитини, цієї дитини, слухати, як вона кричить як складає тремтячі руки й белькоче:
— Ехо хоче бути чемним, хоче бути чемним!
Додам іще, що для всіх, хто бачив Непомука, може, найстрашніший був один побічний симптом: його небесні очі дедалі більше скошувалися, що пояснювалось паралічем очних м'язів, пов'язаним із знерухомленням потилиці Це страхітливо спотворювало його чарівне личко, а оскільки він невдовзі ще й почав скреготіти зубами, виникало враження, що то вже просто сказ.
Другого ранку прибув консультант, професор фон Ротенбух, якого привіз від станції у Вальдсгуті Гереон Нічичирк. З усіх, кого пропонував Кюрбіс, Адріан вибрав його, бо він був найвідоміший. То був високий чоловік зі світськими манерами, що за часів королівства отримав особистий шляхетний титул. Його часто кликали на консультації, і він дорого за них брав. Одне око в нього було примружене, наче він ніколи не переставав оглядати хворих. Він відмінив морфій, бо стан хворого після його вживання можна сплутати з коматозним, який ще "аж ніяк не настав", і лишив тільки кодеїн. Для нього, видно, найважливіше було, щоб хвороба проходила без жодних відхилень, чітко визначеними стадіями. В усьому іншому він після огляду приєднався до настанов свого сільського колеги, що дуже запобігав перед ним, тобто порадив і далі затуляти, вікна, щоб до кімнати не пробивалося денне світло, класти малому пацієнтові до голови холодні компреси і тримати її високо на подушках, обережно торкатися до нього, обтирати його спиртом і годувати концентрованою їжею, яку, мабуть, доведеться вводити зондом через ніс. Про саму хворобу він говорив відверто й недвозначно, певне, тому, що перебував не в домі батьків. Затьмарення свідомості, неминучого й не викликаного, як раніше, дією морфію, невдовзі слід чекати знов, і воно швидко прогресуватиме. Тоді страждання дитини зменшаться і врешті взагалі припиняться. Тому не треба брати надто близько до серця навіть найразючіших симптомів. Потім він зволив власноручно зробити другу пункцію, з гідністю попрощався і більше не прийшов.
Щодо мене, то хоч я кожного дня отримував від пані Нічичирк сумні звістки телефоном, але сам приїхати до Пфайферінга зміг аж на четвертий день після загострення хвороби, коли з шаленими корчами, що ніби на колоді розпинали маленьке тіло й вивертали очні яблука, почався коматозний стан і хворий перестав кричати, тільки скреготав зубами. Пані Нічичирк, бліда від безсонних ночей з запухлими від плачу очима, зустріла мене коло брами й наполягла, щоб я негайно зайшов до Адріана. Бідолашного хлопчика, біля якого, між іншим, від учорашнього вечора вже сидять батьки, я ще встигну побачити, а з паном доктором мені треба побалакати, з ним не все гаразд, між нами кажучи, їй здається, що він заговорюється.
Я з острахом пішов до нього. Він сидів біля письмового столу й не звернув уваги на мій прихід, лише коротко, немовби аж зневажливо, кинув на мене оком. Страхітливо блідий, з почервонілими, як у всіх мешканців цього дому, очима, він машинально водив язиком по стулених губах.
— Це ти, добрий чоловіче? — сказав він, коли я приступив до нього й поклав руку йому на плече. — Що тобі тут треба? Тут не місце для тебе. Хоч перехрестися, отак, від чола до плечей, як тебе вчили малим хреститися, щоб оборонитись від небезпеки!
А коли я почав казати якість слова розради і надії, він різко урвав мене:
— Кинь ці гуманістські виверти! Він забирає його. І хоч би вже швидше забрав! Мабуть, швидше не може, замало снаги. — Він схопився і прихиливсь до стіни, притулившись потилицею до дерев'яного облицювання. — Візьми його, кате! — крикнув він голосом, від якого в мене всередині все похололо. — Візьми його, поганцю, але поквапся, якщо вже ти, мерзотнику, й цього не захотів дозволити! Я думав, що це він дозволить, — раптом тихо, довірливо звернувся він до мене. Тоді підійшов і глянув мені у вічі таким розгубленим поглядом, що я його довіку не забуду. — Думав, може, хоч це дозволить, але ні, звідки немилосердному взяти милосердя, саме це він і розтоптав у своїй тваринній люті. Візьми ж його, недолюдку! — крикнув він і знов відступив від мене до стіни, наче до хреста. — Візьми його тіло, над яким ти маєш владу! Але до його прекрасної душі тобі зась, тут уже всі твої зусилля даремні, кумедні, і я сміятимуся з тебе до останнього свого дня! І хай проляжуть віки між моїм і його прихистком, однаково я знатиму, що він перебуває там, звідки викинули тебе, тварюко, і це знання стане живлющою водою до моїх пересохлих уст серед найглибших пекельних глибин і осанною тобі на ганьбу.