Драма в 4-х діях і 5-ти одмінах
ЛИЦЕДІЇ:
Олексій Дмитрович Воронов, поміщик, капітан в одставці, літ 65.
Наталя Семенівна, його жінка.
Борис, син їх.
Владимир Петрович Горнов, студент агроном, приятель Бориса.
Антон Завада, бувший кріпосний.
Оксана, його дочка, на 19 році.
Максим Фортуна, бувший кріпосний, стрілець і швець.
Степан Кугут,
Охрім — парубки.
Гордій Поваренко, городянський швець.
Скубко, писар.
Текля
Соломія
Катря — дівчата.
Парубки і дівчата.
Діється між 1862-1865 роками.
ДІЯ ПЕРША
Вид села. Став, гребля, млин і т. д.
ЯВА 1
Текля, Соломія, Катря і дівчата.
Катря. О сестрички, матіночки, куди ж ми оце забрели? Тут так страшно.
Текля. Тю, навісна! Чи не страмовище! Та осьдечки ж слобода. Сотні ступенів не одійшли від хати, а їй це здається вже за край світа,
Соломія. Воно таки й справді смерком тут небезпечно. А все ти, Текле,— ідем та ідем, а ми за тобою, як вівці за цапом; от, їй-богу, що правда. Задля чого ти нас сюди завела?
Текля. Тут буде на греблі диво!
Дівчата. Яке диво?
Катря. Кажуть люди, що у тім млині щоночі мелють.
Текля. Брехня; правда, що мелють, тілько не щоночі, а проти великодня та проти зелених свят. Батько мої самі бачили.
Катря. Ох, не розказуй же, сестричко!
Текля. Мої батько бачили і тих, що мелють, бачили своїми очима. Такі, кажуть, чорні-чорні, аж вилискуються, а з очей та з рота полум'я так і палить…
Дівчата. Годі-бо тобі плескати!
Текля. А ондечки та скеля, біля котрої позаторік чумак утопився.
Дівчата. Почала вигадувати.
Текля. Я бачила, як його й з води витягали, такий синій! Ходімо, гей, дівчата, аж туда. А глянь, Катре, що то пливе?
Соломія. От таки намоглася полохати? Глянь, Катря аж тремтить.
Текля. Великий мені клопіт.
Катря. Бо коли б тобі таке трапилось, як мені.
Текля. Що таке, розкажи.
Катря. Страшно розказувати. За мною оце проти середи бенеря гналась…
Текля. Чи й справді? Стривай, бесурко, дасться тобі узнаки та бенеря! скупаємось, дівчата!
Дівчата. Отакої ще вигадай!
Соломія. Хіба не чула, що тут по захід сонця раз у раз водяник бовтається?
Текля. Я водяника не боюсь.
Дівчата. Не бійся, та стережися.
Текля. Пхи! Отже навдивовижу вам буду його дратувати.
Водяник, водяник,
Дам тобі медяник,
Покажись із води
Аж до півбороди.
Охрім. Ось я зараз!
Дівчата побігли.
ЯВА 2
Входить Охрім.
Охрім. Ач, як дременули урозтіч, неначе ті кози. Тю-тю, навісні! Верніться-бо сюди! Це я, Охрім!
Текля. Чи й справді то ти, Охріме?
Охрім. Та уже придивись. Водяник же, звісно, з бородою і увесь в куширі.
Текля. Справді, це Охрім.
Соломія. Оце ж нехай тобі всячина, як ти нас налякав. А Катря то мало що не зомліла, от єй-богу, що правда. Заспокойся-бо, це ж Охрім, ось придивись!
Катря. Ох, дух мені зовсім забило.
Охрім. І вигадають же чорт батька зна які виграшки — одна одну полохати.
Катря. Це ж все Текля намоглася.
Текля. Навіщо б мені здалося тебе полохати?
Охрім. Це вже я знаю навіщо.
Текля. Справді? Ох, який же ти догадливий.
Охрім. Та не поможеться.
Катря. Я вже й не знаю, що я тобі, Текле, заподіяла.
Охрім. Як що? їй всі дівчата заважають: теперечки ти зо мною стоїш, учора і позавчора теж стояла. Ну, а це їй голки у печінки.
Текля. Ой який же хорошун! Ох, рятуйте, сестрички, бо збожеволію від заздрості!
Охрім. Ой не регочи, ой не скаженій. (До Катрі). Чого-бо ти й досі тремтиш?
Текля. Приголуб її та міцніше притули до серця, то вона зараз і одійде.
Охрім. І приголублю, Я тобі ж що?
Текля. Аж нічогісінько! Сьогодні пригорнеш її, завтра другу, а там третю.
Охрім. Що ж то я такий хвойдник чи дурисвіт?
Текля. Розжуй, коли зуби цілі. Утри слини своїй кралі, бо ондечки які сережки попустила через губу.
Катря. Сама ти слинява.
Охрім. Плюнь ти на неї.
Текля. Заплач, тонкослізко.— Гляньте, сестрички, яка гарна пара стоїть, мов намальовані. А вона? Вона — як рожа.
Охрім. Відсахнись ти, сатано! Чого ти в'язнеш до дівчини?
Текля. А вона тобі вінчана, чи як?
Охрім. Хоч вона мені й не вінчана, а тебе я й без попа поблагословлю сьогодні по потилиці!
Текля. Руки покорчить, ось що!
Охрім. Тьфу!
Текля. І тобі тьфу!
Охрім. (Котрі). На насіння!
Текля. Дай же й мені.
Охрім. Під церкву з довгою рукою.
Текля. Ой які ж дорогі гостинці! Аж у печінках мене лоскоче від заздрості!..
ЯВА З
Степан. Бач, куди їх лихе занесло! А все це Текля керує! Ото вона за тобою, Охріме, так зорить, певно, постерегла, що ти пішов у Купріянівку, так вже й назустріч тобі вибігла.
Охрім. Хай вона пропаде, анахтема!
Текля. Може, й зорила, доки дурною була!
Охрім. А тепер порозумнішала? От і слава богу, Що хоч одною дурною менш буде на селі.
Текля. Не печалуйся! Дурний заступив порожнє місце.
Охрім. Ну й дівчина! Настояще срібне золотце!..
Текля. І я ж кажу, що настояще!
Гордій. Довольно остроумная баришня.
Степан. А чи по знаку, дівчата, вам оця проява?
Дівчата. Хто ж це?
Текля. А я відразу пізнала: це ж Гордій Поварів.
Гордій. Он і єсть, Гордій Микитович! Я січас только што з города прикатіл з колокольчиком. Моє поштеніє, баришні.
Текля. Благодаримо вас!
Дівчата. Що? Поштеніє, баришні?
Гордій. А то как же? Ну, мамзелі, когда желаєте по-німецькому. "Без привєту, как отвєту бить нельзя". У нас у городі, значить, как зберуться на проминаж, чи, по-вашому, на вулицю, січас один другого за руку: "Моє поштеніє". І з баришнями такой точно хвасон. Ну, у вас на деревні совсєм другой порядок! Так недаром же сказано: "Деревня как деревня, а город как город!"
Текля. Від наших парубків навряд чи діждешся городського звичаю!
Охрім. Ні, у нас як людині — то і людське, а свині — то і честь свиняча!
Гордій. Позвольте на спор об етіх словах! На какой счот ви ето отдираєте, еті самії категорії?
Степан. Мели, бісе, чорт тебе второпа!
Дівчата. Сидів би там з своїми мамзелями у городі.
Гордій. Вот так порадошноє воспитаніє; как поєду в город, в тот же секунд об'ясню всєм кавалерам і баришням, што какая, значит, глупая політика на деревні.
Охрім. Чого ж це ти притютюрився до нас?
Гордій. Такой я імєл свой каприз, штоб прієхать; желал повидать тятеньку, маменьку і прієхал.
Охрім. Тут тебе тілько і бракувало.
Гордій. Нєчаво не кстаті задаваться, нєчаво наводить тєнь на глянц. Ми, пожалуста, сами с усами, только вот нос не оброс.
Степан. Перестань вже белькотати.
Гордій. Я не белькочу, а перед всяким смєло могу оправдать свой хвантаж. Я превзашол, слава Богу, увесь термін по шведському званію, так і у разговорах усякому носа утру, не то што. Может бить, ви сумліваєтесь у моєм значенії, так я хоч січас в заклад об моєм положенії. Я імєю атестат, што можу ботинки на корках і на двойной подошві. Та хоч на американськой, так не іспужаємося! Вгодно, так і бакфорти по новому хвасону. Я не холомидник какой!
Степан. Тебе возом, чи як, зачепили?
Гордій. Я об'явленіє вам роблю, што я не какой-небудь жулик, а мастерной человек, во што! Ви гньоте на то, штоб баришні ваші панімали аба мнє напротив і даже с насмєшкой, ну ми тоже можем говорить не похуже.
Степан. От розпустив губу!
Гордій. Как ви не панімаєте городського разговору, то я при етом случаї не причиною; вот вам і вся процедурія. От баришні ваші, так я так панімаю, што оні мой разговор можуть об'яснить, правда? І баришні мовчать? Вдивительно. Вот так воспитаніє!
Катря. Куди ж нам до городянок рівнятись?
Текля. А, звісно, такій, як ти, то зась! А я так все зрозумію, що вони говорять.
Охрім. Де ж пак тобі не зрозуміти? Ти якраз городянкам під масть! Вона у нас, Гордію, уміє через губу кашляти!
Гордій. Кажется, Катерино, по батюшці, звиніть на том, не вспомню. Ви вдивительно покрасівєлі! І потому, между протчим, позвольте вам рекомендовать меня!
Катря. Ох, сестрички, що ж це він знову забелькотав?
Охрім. Та ну, либонь, ти не в ті взувся!
Гордій. Почему? Пойміте одно только, что я для новознакомства хочу рекомендовать себя.
Охрім (бере його за шиворот). Та кажу ж бо, що не в ті взувся! Та що це на тобі за одежа?
Гордій. Кажется, понять можно: гедзет, алібо, по-вашому, по-деревенському, допилет. Обнаковенний фасон на городських кавалерах.
Охрім. А й пристало тобі, як корові сідло! Чепурний, як свиня в дощ!
Степан. Це ж той каптан, що зветься; пусти-вирвусь!
Гордій. Не завдавайтесь на мелкія макарони, бо лапша з карманов сиплеться!
Охрім. Пам'ятаєте, братці, на Великдень німець ходив по селу з каплями, якраз у такій кацавейці?
Гордій. І што вам на ето дурачество об'явить? Болвани, одно слово, болвани. По-вашому, я должен вдівать свитку або вишивану рубашку? Не доставало іщо дурацький каприз іміть, штоб еті самиє глупості панімать? У нас титул, штоб рубашка з манишкою калінкоровой або ситцева, зонтик в руки і щоблети або бакфорти на рипах. А без етіх документов в хорошую кумпанію не пожалуєте.
Охрім. А чоботи, а чоботи, тю, дивись! Гляньте, хлопці, на його закаблуки! І як він ніг не повиверта?
Гордій. Тогда только сапог і імєєт свой настойщій титул, когда подбор високий і сточений на нєт, штоб слєд од подбора бил не болєє двухгривенного! Как сапог у подйомі какурат, так бон і імєєт свою надлежащую державу!..
Охрім. А побіжи, чи здорово заореш носом?
Гордій. Пущай бєгают дураки, но я, кажется, єщо при свойом понятії.
Степан. А що ж, у вас співають парубки, як зберуться на вулицю?
Гордій. Случається, только у нас нєт парубков, а усе кавалери.
Парубки. Ану заспівай якої, може б, ми перейняли.
Гордій. У нас на тверезую ногу не поют.
Охрім. Ач який, звик до могоричів.
Гордій. Пойдьом в питейний, я сам вас вгощу.
Парубки. Та ну-бо заспівай!..
Гордій. Не поймьотє ви романц! Ну вот вам, напримєр: