Дивовижні пригоди хлопчика Юрчика та його діда

Страница 16 из 23

Забила Наталья

На ліс швидко спустилися сутінки, почали густішати, стало зовсім поночі. Раптом вдалині щось блиснуло поміж гілок дерев і кущів. Тільки, мабуть, далеченько звідси.

— Талюню! — радо вигукнув Юрчик. — Дивись. Це ж фари автомашини!.. Там десь попереду — шосе!

Яка радість!.. Вони кинулися вперед. Але це було не так легко. В темряві кущі й стовбури дерев наче навмисно перепиняли їх, якісь пеньки та сухі гілки потрапляли під ноги, чіплялася висока трава... Але все залишилося позаду — і ось вони на шосе!

Блиснули вдалині фари. Наближалась вантажна машина.

Юрчик підвів руку. Але машина й сама спинилась.

Шофер визирнув з кабіни.

— Еге, та це ж, мабуть, вони й є, оті дітлахи, що їх шукають! — вигукнув він. — Ану, залазьте швидше, одвезу вас до ваших товаришів, хоч мені й не по дорозі!..

Машина розвернулась, помчалась — і за кілька хвилин Юрчик і Талюня вже були серед своїх!.. Виявилось, що товариші весь час шукали їх, і вкрай схвильований Віктор вже думав поспішати до станції, збирати там людей і з ліхтарями йти на розшуки... Можете собі уявити, як усі зраділи, коли Юрчик з Талюнею опинилися знову серед них!

— Ой, хлопці, вмираю — їсти! — це було перше, що сказав Юрчик.

В ту ж мить всі кинулись витягати з рюкзаків все, що там залишалось. Хоч залишалося й небагато, — бо за планом слід було б вже бути вдома! — але для Юрчика вистачило. Товариші навперебій підсовували йому свої припаси, і ніхто навіть не подумав нагадати йому, як він казав: "Не попрошу їсти, не діждете!.."

— А ти чого ж, Талюнько? — здивувались дівчатка. — Ти ж, мабуть, теж вмираєш з голоду!

— Ні, — сказала Талюня. — Мені зовсім не хочеться їсти. Юрчик дав мені чарівну ягідку, і я ще сита.

Всі дуже здивувалися.

— Чарівна ягідка?! Ото він, мабуть, ними й годувався весь час! — сказав Олежко.

— А чому ж ти й тепер не з’їв такої? — спитала Наталя Велика.

— А в нього була тільки одна! — пояснила Талюня. — Це була остання.

Тут всі з повагою подивилися на Юрчика, який виявив себе таким добрим товаришем для малої подружки. І почали ще з більшим запалом частувати його, аж поки він не наївся донесхочу.

— Ти віддав Талюні останню пілюльку? Молодець! — пошепки сказав Юрчикові Віктор, коли всі вони вже чекали поїзда на станції.

І тоді Юрчик зрозумів, чому Віктора досі аж ніяк не турбувало те, що він нічого не їсть. Значить, дід попередив його, що Юрчик виконує важливе наукове завдання — випробовує дідів винахід у поході.

Тільки ж коли й де дід бачився з Віктором?!.. Це вже так і залишилося таємницею.

ПРИГОДА З КУРЧАТАМИ

Напевно, всі ви знаєте, що до нашої країни часто приїздять різні іноземні туристи. І не тільки з соціалістичних, а й з капіталістичних країн.

От якось один такий турист, на прізвище містер Квік, приїхав до нашого міста і зайшов у ресторан, щоб пообідати.

Сів за столик і покликав офіціанта.

— Будь ласка, давати мені смажене курча! — сказав турист.

Як бачите, він не зовсім добре говорив нашою мовою. Але офіціант, звичайно, зрозумів його.

— Що вам більш до вподоби — ніжка чи крилечко? — спитав офіціант.

Містер Квік обурився.

— Який ніжка? Який крилечко? Мені давати цілий курча! Я є дуже голодний! — сказав він.

Тут містер Квік помітив, що люди, які сиділи за сусідніми столиками, поглядають на нього з подивом і цікавістю й весело посміхаються. Містер Квік подумав, що це вони приємно здивовані — як він добре володіє їхньою мовою. І він теж посміхнувся задоволено й самовпевнено, і почав нетерпляче чекати замовленої страви.

Не проминуло й п’яти хвилин, як офіціант з’явився й поставив на стіл перед містером Квіком блюдо, на якому лежала апетитно засмажена величезна птиця.

— Що це є таке?! — скрикнув містер Квік, — Я вас просити курча, а ви мені давати індик! Моя шлунок є хворий, вона їсти індик не любити!

— Пробачте, але це й є курча! — сказав офіціант.

Містер Квік аж почервонів від обурення.

— Ви з мене сміятись! — сказав він. — Я знати найкраще всіх людей, які бувають курчата! Адже курчата — мій бізнес.

Бізнес — у перекладі нашою мовою значить "заняття", або "діло". Але найчастіше так називають таке діло, яке дає людині гроші, прибуток. Саме це й мав на увазі містер Квік, коли сказав, що курчата — його бізнес.

І він гордо пояснив, що на його батьківщині всі звуть його "курячим королем", бо він володіє величезними птахофермами, де щодня вилуплюється один мільйон двісті тисяч курчат! Вся країна їла б тільки його курчат, якби там не було ще одного "курячого короля", з яким доводиться весь час змагатися — в кого більше купуватимуть курчат. Містер Квік усе своє життя займається цією справою. Хіба ж можна примусити такого великого знавця й спеціаліста прийняти індика за курча?!

Все це він розповів такою покаліченою мовою, що ви нічого не зрозуміли б, коли б так все написали, як він казав. Отже, тут тільки передано приблизний зміст його обуреної промови.

Але офіціантові неодноразово доводилось мати справу з іноземними туристами і тому він одразу все зрозумів.

— Заспокойтесь, прошу вас, — ввічливо сказав він. — Таких курчат справді ніде в світі нема. Але це таки дійсно курча, і ви легко можете в цьому впевнитись, коли покуштуєте його.

І він швидко й вміло відкраяв скибку смаженого птаха і поклав на тарілку перед містером Квіком.

Містер Квік узявся за ніж та виделку, недовірливо одрізав шматочок і поклав собі в рот.

— О! — сказав він з виразом величезної насолоди, — Це таки дійсно курча! Надзвичайно ніжний і смачний м’ясо!

І через те, що містер Квік був дуже голодний з далекої подорожі, він почав швидко й жадібно їсти, і більше нічого не казав, аж поки не наївся донесхочу.

Наївшись і розплатившись за обід, містер Квік спитав офіціанта — чи не може той йому сказати, якщо це не таємниця: звідкіля ж беруться отакі курчата, здоровенні, як індичка?!

— О ні, це зовсім не таємниця! — сказав офіціант. — Наш ресторан одержує їх прямо з дослідного господарства Наукового інституту. Воно міститься на Науковій вулиці, там же, де й інститут.

— І турист можна дивитись? — зацікавлено спитав містер Квік.

— Звичайно, можна. Там щодня повно екскурсій.

І офіціант докладно пояснив чужоземцеві, як добратися до того дослідного господарства.