Дивовижна подорож Нільса Хольгерсона з дикими гусаками Швецією (Дивовижні мандри Нільса з дикими гусьми)

Страница 2 из 42

Сельма Лагерлеф

2

Якусь мить Нільс лежав нерухомо, потім, крекчучи й охаючи, встав.

За гномом уже й слід простиг. Скриня була зачинена, а сачок висів на своєму місці — поряд із батьківською рушницею.

"Мені все це, мабуть, наснилося? — подумав Нільс. — Та ні, права щока пломеніє, наче по ній пройшлися праскою. Це гном мене так огрів! Звичайно, батько з матір'ю не повірять, що гном побував у нас у гостях. Скажуть — усе це твої вигадки, щоб уроки не вчити. Ні, хоч як крути, а треба знову сідати за книжку!"

Нільс ступив два кроки і зупинився. З кімнатою щось скоїлося. Стіни їх маленького будиночка розсунулися, стеля пішла високо вгору, а крісло, на якому Нільс завжди сидів, височіло над ним неприступною горою. Щоб забратися на нього, Нільсові довелося дертися по витій ніжці, наче по корявому стовбуру дуба. Книжка і досі лежала на столі, але вона була така величезна, що зверху сторінки Нільс не міг розгледіти жодної букви. Він улігся животом на книжку і поповз від рядка до рядка, від слова до слова. Він аж спітнів, поки прочитав одну фразу.

— Та що ж це таке? Так і до завтрашнього дня до кінця сторінки не доберешся! — вигукнув Нільс і витер рукавом піт із лоба.

І раптом він побачив, що з дзеркала на нього дивиться крихітний чоловічок — точнісінько такий самий, як той гном, що попався в його сіть. Тільки одягнений по-іншому: у шкіряних штанцях, у жилеті та в картатій сорочці з великими ґудзиками.

— Ей, ти, чого тобі тут треба? — крикнув Нільс і погрозив чоловічкові кулаком.

Чоловічок теж погрозив кулаком Нільсові.

Нільс узявся в боки і висолопив язика. Чоловічок теж узявся в боки і теж показав Нільсові язика.

Нільс тупнув ногою. І чоловічок тупнув ногою.

Нільс стрибав, вертівся дзиґою, розмахував руками, але чоловічок не відставав від нього. Він теж стрибав, теж вертівся дзиґою і розмахував руками.

Тоді Нільс сів на книжку і гірко заплакав. Він зрозумів, що гном зачаклував його і що крихітний чоловічок, який дивився на нього з дзеркала, — це він сам, Нільс Хольгерсон.

"А може, це все-таки сон?" — подумав Нільс.

Він міцно примружився, потім — щоб зовсім прокинутися — дошкульно ущипнув себе і, почекавши якусь мить, знову розплющив очі. Ні, він не спав. І рука, яку він ущипнув, боліла по-справжньому.

Нільс підібрався до самісінького дзеркала й уткнувся в нього носом. Так, це він, Нільс. Тільки був він тепер завбільшки з горобця.

"Треба знайти гнома, — вирішив Нільс. — Може, гном просто пожартував?"

Нільс сповз по ніжці крісла на підлогу й обнишпорив усі кутки. Він заліз під лаву під шафу — зараз йому це було неважко, — заліз навіть у мишачу нору, але гнома ніде не було.

Жевріла ще надія — гном міг сховатись у дворі.

Нільс вибіг у сіни. Де ж його черевики? Вони мали б стояти біля дверей. І сам Нільс, і його батько з матір'ю, й усі селяни у Вестменхегу, та й у всіх селах Швеції, завжди залишають свої черевики біля порога. Адже черевики дерев'яні. У них ходять тільки по вулиці, а вдома знімають.

Але як він, такий маленький, упорається тепер зі своїм великим, важким обуттям?

І тут Нільс побачив перед дверима пару крихітних черевичків. Спочатку він зрадів, а потім злякався. Якщо гном зачаклував навіть черевики, то він і не збирався знімати закляття з Нільса!

Ні, ні, треба пошвидше знайти гнома! Треба просити його, благати! Ніколи, ніколи більше Нільс нікого не образить! Він стане найчемнішим, найзразковішим хлопчиком… Нільс засунув ноги в черевички і прослизнув у двері. Добре, що вони були прочинені. Хіба міг би він дотягтися до клямки і відсунути її!

Біля ґанку, на старій дошці, перекинутій через калюжу стрибав горобець. Щойно горобець помітив Нільса, як застрибав іще швидше і зацвірінькав на все своє гороб'яче горло. І — дивовижа! — Нільс його чудово розумів.

— Погляньте на Нільса! — вигукував горобець. — Погляньте на Нільса!

— Кукуріку! — весело загорлав півень. — Скинемо його в річку!

А кури залопотіли крильми і навперебій закудкудакали:

— Так йому і треба! Так йому і треба!

Гуси обступили Нільса зусібіч і, витягуючи шиї, шипіли йому у вухо:

— Хорош-ший! Ох і хорош-ший! Що, боїш-шся тепер? Боїш-шся?

І вони клювали його, щипали, били дзьобами, смикали за руки та за ноги.

Бідолашному Нільсові добряче б перепало, якби в цей час на подвір'ї не з'явився кіт. Помітивши кота, кури, гуси та качки одразу ж кинулися врозтіч і почали ритися в землі з таким виглядом, наче їх нічого на світі не цікавить, окрім черв'яків і торішніх зерен.

А Нільс зрадів котові, як рідному.

— Милий котику, — сказав він, — ти знаєш усі закутки, всі діри, всі нірки на нашому дворі. Будь добрий, скажи, де мені знайти гнома? Адже він не міг далеко піти.

Кіт відповів не відразу. Він усівся, обвив хвостом передні лапи і подивився на хлопчика. Це був величезний чорний кіт, з великою білою цяткою на грудях. Його гладка шерсть аж блищала на сонці. Вигляд у кота був цілком добродушний. Він навіть втягнув кігті й примружив жовті очі з вузенькою-вузесенькою смужкою посередині.

— М-р-р, м-р-р! Я, звичайно, знаю, де знайти гнома, — заговорив кіт ласкавим голосом. — Але це ще невідомо, скажу я тобі чи ні…

— Котику, котику, золотий ротику, ти повинен мені допомогти! Хіба ти не бачиш, що гном мене зачаклував?

Кіт ледь-ледь розплющив очі. У них спалахнув зелений злий вогник, але муркотів він і досі ласкаво.

— Це ж за віщо я повинен тобі допомагати? — сказав він. — Може, за те, що ти засунув мені у вухо осу? Або за те, що ти підпалив мені шерсть? Або за те, що ти щодня смикав мене за хвіст? Га?

— А я й зараз можу смикнути тебе за хвоста! — закричав Нільс. І, забувши про те, що кіт разів у двадцять більший за нього самого, ступив крок уперед.

Що тут стало з котом? Очі у нього загорілися, спина вигнулася, шерсть стала дибки, з м'яких пухнастих лап вилізли гострі кігті. Нільсові навіть видалося, що це якийсь небачений дикий звір вискочив з лісової гущавини. І все-таки Нільс не відступив. Він ступив іще крок… Тоді кіт одним стрибком перекинув Нільса і притис його до землі передніми лапами.

— Допоможіть, допоможіть! — закричав Нільс з усіх сил. Але голосок у нього був тепер не гучнішим, ніж у мишеняти. Та й нікому було його виручати.