Тіп удвох із Конем витягнули на дах величезний старий диван із високою спинкою і боками, такий важкий, що хлопчик зовсім засапався, хоча йому допомагала могутня й невтомна тварина.
Гарбузова Голова приніс мітлу — перше, що потрапило йому на очі. Страшило з'явився із мотком мотузки для білизни, він підібрав її у дворі, а коли ліз із нею по сходах, так заплутався, що на дах вивалився, як клубок. Мабуть, він так і покотився би вниз, якби Тіп його вчасно не підхопив.
Залізний Лісоруб прийшов останнім. Він також спускався у двір і зрубав чотири широких розлогих листки із великої пальми, яка там росла і якою дуже пишалися мешканці Смарагдового Міста.
— Друже! — вигукнув Страшило, коли побачив, що зробив його приятель. — У Смарагдовому Місті неможливо вчинити важчий злочин! Наскільки мені пригадується, за кожен зрубаний листок із королівської пальми злочинця засуджують до семиразової смертної кари із подальшим довічним ув'язненням.
— Що вже вдієш? — сказав Залізний Лісоруб, скидаючи величезні листки на дах, — тепер можна врятуватися тільки втечею.
Друзі із великим сумнівом оглянули купу непотребу, яка виросла перед ними. Страшило похитав головою і сказав:
— Якщо Лісоруб зможе змайструвати із цього летючу машину, яка врятує нас, я готовий визнати його найвправнішим майстром у цілому світі.
Сам Залізний Лісоруб, схоже, був не надто впевнений в успіху. Досить довго він енергійно полірував шматинкою замші собі лоба й лише після цього взявся до справи.
— Дуже важливо, — сказав він, — щоб корпус був досить великим і ми на ньому могли розміститися. Найбільше з того, що ми тут маємо, це диван. Проте якщо машина нахилиться вбік під час польоту, ми всі разом попадаємо додолу!
— А може, варто з'єднати разом два дивани? — запропонував Тіп. — Внизу є ще один такий самий.
— Дуже розумна пропозиція! — вигукнув Залізний Лісоруб. — Тягніть сюди другий диван.
Тіп і Кінь із неабиякими зусиллями витягли на дах другий диван, поставили їх сидіння до сидіння, тож боки і спинки утворили щось схоже на огорожу всередині якої всі могли безпечно розміститися.
— Чудово! — зрадів Страшило. — У такому затишному гніздечку можна літати із задоволенням.
Два дивани друзі міцно-преміцно зв'язали мотузкою для білизни, а з одного краю Лісоруб прив'язав голову Рогача.
— Тепер ясно, де в нашої машини перед, — сказав він, дуже задоволений своєю вигадкою. — Рогач прикрашатиме ніс нашого корабля. А пальмові листки, заради яких я сім разів ризикував своїм життям, будуть крильми.
— А вони достатньо міцні? — засумнівався хлопчик.
— Атож, — відповів Лісоруб. — Виглядають вони, щоправда, значно слабшими від корпуса, але нам нема з чого вибирати.
І він прив'язав пальмові листки до диванів, по два з кожного боку.
Шкеребертник був у захваті.
— Вийшло! — закричав він. — Залишилося тільки оживити.
— Зачекайте, — згадав раптом Джек. — А як же моя мітла?
— До чого тут мітла? — здивувався Страшило.
— Ну, можна прив'язати її позаду, вийде хвіст, — відповів Гарбузова Голова. — Хіба можна вважати летючу машину готовою без хвоста?
— Гм, — не погодився Залізний Лісоруб, — зізнаюся: я не надто розумію, навіщо їй хвіст. Ми ж не робимо звіра, чи птаха, чи рибу. Нам треба тільки одне: щоб наша машина могла літати.
— А може, коли вона оживе, то використовуватиме хвоста як кермо, — висловив припущення Страшило. — Оскільки вона літає у повітрі, то все ж таки схожа на птаха, а я не раз звертав увагу, що всі птахи мають хвости, якими вони скеровують себе під час польоту.
— Ну добре, — погодився Лісоруб, — нехай мітла буде хвостом. — І він міцно прив'язав її позаду корпуса-дивана.
Тіп дістав із кишені перечницю.
— Щось ця машина занадто велика, — занепокоївся він, — не знаю навіть, чи вистачить порошку щоб оживити її всю. Але я спробую розтягнути, наскільки це можливо.
— Сип побільше на крила, — порадив Лісоруб, — вони мусять бути особливо сильними.
— І про голову не забудь! — нагадав Шкеребертник.
— І про хвіст, — додав Джек — Гарбузова Голова.
— Ану, помовчить краще, — перебив їх Тіп (видно було, що він нервує), — бо я щось наплутаю у чарах.
Дуже обережно він почав розсипати дорогоцінний порошок по машині. Передусім посипав тоненьким шаром кожне із чотирьох крил, потім посипав дивани і навіть крихту струсив на мітлу.
— Голову! Голову! Дуже прошу, не забудь про голову! — збуджено підказував Шкеребертник.
— Але порошку лишилося зовсім трошечки, — сказав Тіп, зазираючи до коробочки, — мені здається, важливіше оживити ніжки диванів.
— Помиляєшся! — заперечив Страшило. — Голова найголовніша! А оскільки ця істота буде літати, а не ходити, ноги оживляти не обов'язково.
Із таким зауваженням Тіп погодився і висипав залишки порошку на голову Рогача.
— А тепер, — сказав він, — помовчте, я мушу вимовити заклинання.
Тіп чув, як чарівну формулу промовляла бабця Момбі, й уже оживляв сам Коня, тому досить упевнено вимовив усі три слова, щоразу супроводжуючи фразу відповідним жестом. Це була урочиста і вражаюча церемонія.
Машина здригнулася всім своїм громіздким тілом, заревіла, як зазвичай ревуть Рогачі в лісі, й шалено залопотіла всіма чотирма крильми.
Від потужного вітру, який здійнявся, Тіпа ледве не знесло з даху — добре, що він встиг ухопитися за димар. Страшило важив менше за інших, тому відлетів далеко вбік, і невідомо, де він опинився б, якби Тіп, на щастя, не встиг схопити його за ногу. Шкеребертник ліг пластом, притулився до даху і так уник біди, а Залізний Лісоруб був досить важкий і сам прислужився замість якоря для Джека — Гарбузової Голови, якого обхопив обома руками. Кінь упав від пориву вітру й тепер лежав на спині, безпорадно дриґаючи ногами.
18. У гнізді галок
— Я досі ніколи не чув про такі дива, — пропищав Рогач несподівано тонким голосом, який геть не пасував до такої могутньої статури. — Іду якось лісом, раптом чую страшний грім і більше нічого не пам'ятаю. Нібито мене щось ударило, я аж подумав, що мені вже кінець. Та ж ні, помилуйтеся: живий-живісінький, та ще й маю чотири страхітливих крила й тулуб, котрого соромилась би кожна тварина, яка себе поважає. Як усе це розуміти? Поясніть, хто я тепер — Рогач чи страховидло безрідне?