Галина КИРПА
ПОЕЗІЯ
ДИВО-ДЕНЬ
ДЛЯ КОГО ЖИВЕШ?
Квіти живуть для мене
там, де є лист зелений,
де напувають дощі
трави веселі й кущі,
сливину спраглу гілку
і золотеньку бджілку,
мамину білу хатку,
річчину довгу кладку,
котика на осонні
і гусенятко сонне…
Питають мене щоранку:
— Для кого живеш, Олянко?
І ЦЕ НАЗИВАЄТЬСЯ ЛІТО!
І це називається літо:
надворі — дощі та дощі!
Ну як мені мальву полити?
Чи йти поливати в плащі?
І це називається літо:
хмар у саду — ніби слив!
На гойдалці бавиться вітер,
а я ж коли вийду? Коли?
І це називається літо…
ВИШИВАННЯ
Вишила суничку нитка червоненька,
вишила листочок нитка зелененька.
Вишила садочок, вишила долинку,
вишила у небі хмарку і хмаринку,
щоб гуляли тихо, весело обоє
та й учили птахів, як літать по двоє.
Щоб весняні квіти не були сумними,
то учили дощик, як ходить за ними.
МИ ВСІ ПІД ОДНИМ ДОЩЕМ
Ми всі під одним дощем —
Хрущ, Метелик і я.
У Хруща парасоля —
із вишневого листка.
У Метелика парасоля —
із красолиної пелюстки.
Я бігаю
від Хрущевої парасолі
до Метеликової
і — росту.
ДИВНИЙ ЛИС
Вечірні соняхи до неба підтяглись.
Бджола на ніч несе пісні у вулик.
До мальви й досі зазирає лис:
— Ти зацвіла чи просто усміхнулась?
ДОРОГА ДЛЯ ХРУЩІВ
Не осипались вишні довго-довго.
А то ураз осипались і ждуть,
щоб вивчили хрущі до них дорогу
й на той рік не забулись повернуть.
СОНЕЧКО НІКОГО НЕ БОЇТЬСЯ
Прилетіло сонечко
у такому плащику:
крап-крапи-крапиночка,
горо-горошок:
— Не боюся дощику,
не боюся грімниці,
не боюся котика,
не боюсь пташок!
ДИВЛЮСЬ НА ЛІТО
Літо — жовте качатко,
в озері — плюсь та плюсь.
Щоранку, ніби спочатку,
на нього дивлюсь-дивлюсь.
ГОРИ
Якось одна гора
прийшла до мене у вірші.
Коли це і друга гукає:
— А я ще горіша!
А я люблю обидві гори.
А я люблю, як і вчора:
і ту, що горіша за всіх,
і просто гору!
ГОРИ
Якось одна гора
прийшла до мене у вірші.
Коли це і друга гукає:
— А я ще горіша!
А я люблю обидві гори.
А я люблю, як і вчора:
і ту, що горіша за всіх,
і просто гору!
ДЕНЬ ДО ВЕЧОРА КЛОНИТЬСЯ
День до Вечора
клониться,
золотим горішком
котиться:
— Пусти мене, Вечоре,
на той бік —
я тобі зорю
подарую.
ЯЛИНОНЬКА, СОСОНКА І СМЕРЕКА
Ялинонька, сосонка і смерека
стоять, немов за руки узялись.
А може, вони йдуть кудись далеко —
з одного лісу та й у другий ліс.
Ялинонька, сосонка і смерека
взяли собі в дорогу по грибку,
щоб не було їм хтозна-як нелегко
в чужому, незнайомому ліску.
Ялинонька, сосонка і смерека
взяли з собою й пташку голосну,
щоб помогла зустріти їм далеку
і прибрану у квіточки весну.
ПАВУК
Оцей Павук — вже дід.
Його внучата —
меткі
чорненькі
павучата —
плетуть йому
крислатий капелюх,
щоб гарний був
від сонця,
від дощу,
від преусякої мороки
ще й від мух!
ТАК ГАРНО, ЩО ВЕСНА
Вже гуси прибираються в дорогу,
взувають червоненькі чобітки,
а з саду аж до нашого порогу
під снігом народилися струмки.
Ми весело ідемо в корабели.
Нам гарно, що весна, а ми малі,
і наші паперові каравели
причалять десь до рідної землі.
РОЗМОВА
— Березню, де дів санчата?
— Та узяв продав.
— Хочеш човника придбати?
— Та узяв придбав.
— І куди ж це ти веслуєш?
У які краї?
— Та в зелені, у вишневі,
у краї свої.
ВЕСНА
За горою сніговою
пливе дівчина водою —
у вербовому човенці,
у човенця — два весельця.
За горою сніговою
пливе дівчина водою:
із лівого рукава —
струмки витікають,
із правого рукава —
пташки вилітають,
круг голівки,
круг ясної
рутяний віночок
розцвітає.
ХМАРОЛАМ
Може, таменьки хмаролам
ходить
і ламає хмарки
зісподу?
Хмарку — лам,
і другу — лам,
мов навсправжки
ХМАРО-ЛАМ!
ВАРТА
Гніздо чекає пташенят малих,
а дерево — коли повиростають.
І тиша розставляє вартових:
Зорю — над лугом,
Місяця — над гаєм.
ПЕРЕД ЗЛИВОЮ
Стулилися пелюстки у нагідки,
а мак червоний і собі стулився.
Метелик просить то одну,
то другу квітку:
— Іще хоч раз на мене подивися!
ДИВО-ДЕНЬ
Був день такий, як, може, два:
великий і красивий.
Росли суниці і трава,
не падали ще сливи.
Був день високий, наче дуб,
вже брався до хмарини.
Заграв дударик на дуду,
на дудочку з ліщини.
Дуділа дудка і була
весела — не сердита.
Однак мала, таки мала
та дудочка для літа.
Бо щоб зуміти диво-день
тій дудці оспівати,
їй треба тисячу пісень,
а може, й більше знати!
Я СЕРЕД ЛУГУ
Стою серед лугу. Пташечка тенька.
Бабки до вечора в піжмурки грають.
Я проти неба — така маленька:
до мене хмарки не долітають.
Річечка лугом біжить вузенька,
за нею вітер аж не встигає.
Я проти світу така маленька,
що він навряд чи про мене й знає.
КОЛЬОРОВИЙ ВІТЕР
Вітер кольору неба,
вітер кольору трав,
вітер дубам і вербам
щось на сопілці гра.
Грає про сонце, й про себе,
й про весноньку у цвіту
так, що дуби і верби
слухають і ростуть.
АБРИКОСА
Цвіла і пахла в світі абрикоса.
А світом був тоді Пелюсткопад.
Її любила я. І бджоли. Й оси.
Дідусь її любив. Славко. І сад.
Пелюсткопад минувся. Абрикоса
живе так само в нашому саду.
І люблять її знов і бджоли, й оси.
Дідусь до неї йде.
Славко до неї йде.
І я до неї йду!
ХМАРКИ
Ця хмарка — ніби палац золотий.
А та — немовби хата з ластівками.
— Котру ти собі вибереш?
— А ти?
— Мені б оту,
щоб так було, як в мами.