Дитинство, хлоп'яцтво і юнацтво

Страница 95 из 96

Лев Толстой

ХІЛУ ЗУХІН І СЕМЕНІВ

Не знаю, до якого стану належав Зухін, але знаю, що він був із С. гімназії, без ніяких достатків і, здається, не дворянин. Йому було років із вісімнадцять, хоч на вигляд здавалося далеко більше. Він був надзвичайно розумний, зокрема,—тямущий: йому легше було відразу охопити цілий складний предмет, передбачити всі його деталі й висновки, ніж за допомогою розуму обміркувати закони, за якими роблено ці висновки. Він знав, що був розумний, пишався цим і наслідком цієї гордости був однаково з усіма простий у поводженні й добродушний. Мабуть, він багато зазнав у житті. Його палка, сприйнятлива натура вже встигла відбити в собі і кохання, і дружбу, і справи, і гроші. Хоч малою мірою, хоч у нижчих шарах суспільства, але не було нічого такого, до чого б він, спробувавши його, не ставився чи то зневажливо, чи то якось байдуже, що походило від надто великої легкости, з якою все йому давалося. Він, здавалося, з таким захватом брався до всього нового тільки для того, щоб, дійшовши мети, зневажати все, чого він дійшов, і здібна натура його доходила завжди і мети, і права на зневагу. Те саме було й у науці: працюючи мало, не записуючи, він знав математику чудово і не дурно хвалився, що зіб'є професора. Йому вбачалося багато дурниць у тому, що йому викладали, але з властивим його натурі несвідомим практичним крутійством він ураз підроблявся під те, чого треба було професорові, і всі професори його любили. Він був п р я-м и й у зносинах із начальством, але начальство поважало його. Він не тільки не поважав і не любив науки, але зневажливо навіть ставився до тих, хто серйозно працював коло того, що діставалося так легко. Науки, як він розумів їх, не відбирали й десятої частки його здібностей; життя в його студенському становищі не давало нічого такого, чому б він міг віддатись, а палка, діяльна, як він казав, натура вимагала життя і він вкинувся в таку гульню, яка приступна була для його грошей, і віддався їй з запалом і бажанням втихомирити себе, бо в ньому надто багато було сили. Тепер, перед іспитами, пророкування Оперова збулося: він зник тижнів на два, і ми готувалися вже останнім часом у іншого студента. Але на перший іспит він блідий, виснажений, з тримтячими руками, прийшов у залю і блискуче перейшов на другий, курс.

Спочатку курса в гуртку гультяїв, на чолі яких був Зух*н> було чоловік вісім. Серед них були спочатку Іконін і Семенів, але перший вийшов із товариства, не видержавши тієї одчайдушної гульні, в яку вони вдалися на початку року, другий же вийшов через те, що йому й того здавалося мало. Попервах всі па нашому курсі з якимсь жахом дивились на них і розповідали один одному про їхні подвиги.

Головним героєм цих подвигів був Зухін, а наприкінці навчального року — Семенів. Семенова всі останнім часом просто ясахалися, і коли він приходив на лекції, що бувало зовсім не часто, то по авдиторії проходило якесь хвилювання.

Семенів перед самими іспитами закінчив свою гультяйську кар'єру надзвичайно енергійно й ориґінально, і я був свідком цього через своє знайомство з Зухіним. Якось увечері, тільки зійшлися ми до Зухіна, і Оперов, схилившись головою до зошитів і поставивши коло себе, крім лойової свічки в свічнику, ще лойову свічку в пляшці, почав читати своїм тоненьким голоском свої дрібно-пописані зошити фізики, як до кімнати увійшла хазяйка і сказала Зухіну, що до нього прийшов хтось із Запискою...

XLV. Я ПРОВАЛЮЮСЬ

Нарешті прийшов день першого іспиту, диференціалів та інтегралів, а я все був у якомусь чудному тумані і не здавав собі ясно справи про те, що мене чекало. Вечорами на мене, після товариства Зухіна та інших: товаришів, находила думка про те, що треба змінити щось у своїх переконаннях, що щось у них не так і не добре, але ранком, з соняшним світлом, я знову робився comme il faut, був дуже задоволений з цього і не хотів у собі ніяких змін.

В такому настрої я приїхав на перший іспит.

Я сів на лаві з того боку, де сиділи князі, графи й барони, почав говорити з ними по-французькому і (хоч це й надзвичайно дивно) мені й на думку не йшло, що зараз треба буде відповідати з тієї дисципліни, якої я зовсім не знаю. Я байдуже дивився на тих, що йшли іспитуватись, і навіть дозволяв собі жартувати з деяких.

— Ну, як, Грапе, — сказав я, коли Ілінька повертався від стола:—набралися страху?

— Подивимося, як ви — відповів Ілінька, який з того часу, як вступив до університету, зовсім вийшов з-під мого впливу, не всміхався, коли я говорив до нього, і взагалі неприхильно ставився до мене.

Я презирливо всміхнувся на відповідь Іліньки, хоч сумнів, що він його висловив, на хвилину змусив мене злякатись. Але туман знову покрив це почуття, і я був собі й далі неуважний та байдужий і навіть обіцявся зараз після того, як мене поіс-пйтують (ніби це для мене була найпустіша справа), піти вдвох ІЗ бароном 3" закусити до Матерна. Коли мене викликали разом З Іконіним, я обсмикнув поли мундира і цілком спокійно підійшов до іспитового стола.

Легенький мороз страху пробіг у мене поза спиною тільки тоді, коли молодий професор, той самий, що іспитував мене на вступному іспиті, подивився мені просто в обличчя, і я доторкнувся до поштового паперу, на якому були написані білети. Іконін, хоч узяв білета з тим самим похитуванням усього тіла, З яким він це робив на попередніх іспитах, відповідав дещо, хоч і дуже погано, а я зробив те, що робив він на перших іспитах, я зробив гірше, бо взяв другий білет і на другий нічого не відповів. Професор із жалем подивився мені в обличчя й тихим, але твердим голосом сказав:

— Ви не перейдете на другий курс, пане Іртеньсв. Краще не ходіть на іспити. Треба звільнити факультет. І ви теж, пане Іконін, —додав він.

Іконін просив дозволу прийти на іспит іще раз, ніби милостині, але професор відповів йому, що він за два дні не встигне зробити того, чого не зробив протягом року, і що він ніяк не перейде. Іконін знову жалісно, принижено благав, але професор відмовив знову.

— Можете йти, панове,—сказав він тим самим тихим, але твердим голосом.

Тільки тоді я наважився одійтп від стола і мені зробилося соромно за те, що я своєю мовчазною присутністю ніби брав участь у приниженому благанні Іконіна. Не пам'ятаю, як я пройшов залею мимо студентів, що відповідав на їхні запитання, як вийшов у сіни і як доїхав додому. Я був ображений, принижений, я був істино нещасний.