— О, сер, я дуже радий, що так приємно помилився! Але ж, погодьтеся, становище людини, яка намірялась їхати до Індії, а пливе в Америку, вельми сміховинне.
Всупереч цим скорботним роздумам Паганелеві довелося скоритися обставинам, однаково зарадити собі він нічим не міг. Він показав себе милою, веселою на вдачу і напрочуд неуважною людиною, своєю постійною життєрадісністю він зовсім полонив дам. На кінець першого дня він уже з усіма заприятелював. Він попросив дати йому знаменний документ і копітко, ретельно, довго його вивчав. Будь-яке інше тлумачення документа йому здавалось неможливе. Паганель дуже зацікавився долею Мері Грант та її брата. Він запевняв, ніби всі їхні сподівання справдяться, віщував успіх розшуків капітана Гранта й так палко висловлював непохитну віру в щасливий кінець подорожі, що викликав у дівчини радісну усмішку. Якби не оте доручення, він, поза всяким сумнівом, і собі приєднався би до експедиції!
Коли Паганель дізнався, що леді Гелена — дочка відомого мандрівника Вільяма Туффнеля, то вибухнув цілим водоспадом захоплених вигуків. Він знав колись її батька. Який це відважний дослідник! Як часто вони листувались [45] ще тоді, коли Вільям Туффнель був член-кореспондент Паризького географічного товариства! І саме він, Паганель, разом з паном Мальт-Брюном рекомендував Туффнеля в члени Товариства! Яка зустріч! І яка втіха — подорожувати вкупі з дочкою Вільяма Туффнеля!
Наприкінці він попросив у леді Гелени дозволу її поцілувати й дістав згоду, хоч, можливо, це й було деяким порушенням звичаїв.
Розділ VIII НА БОРТУ "ДУНКАНА" ОДНІЄЮ ХОРОШОЮ ЛЮДИНОЮ СТАЛО БІЛЬШЕ
Морські течії біля берегів Північної Африки гарно прислужилися яхті, і вона швидко наближалась до екватора. 30 серпня вдалині забовваніла Мадейра. Гленарван, дотримуючи обіцянки, запропонував своєму гостеві зробити зупинку, щоб висадити його на берег.
— Дорогий лорде, — мовив Паганель, — я говоритиму з вами відверто. До моєї появи на судні ви мали намір зупинятись на Мадейрі?
— Ні, — відповів Гленарван.
— Тоді дозвольте мені на власний розсуд скористатись з наслідків моєї прикрої неуважності. Острів Мадейра надто добре відомий. Географ не знайде там нічого цікавого. Про цей острів уже все розповіли, все написали, і до того ж славетне місцеве виноробство зовсім занепало. Уявіть собі лишень, на Мадейрі вже немає виноградників! Виробництво вина, що 1813 року сягало 22 тисяч піп(22), упало 1845 року до 2669, а нині не перевищує 500 піп. Сумна картина! Отож, якщо вам однаково, краще пристаньмо на Канарських островах.
— Що ж, зробимо зупинку на Канарських островах, — відповів Гленарван. — Збочувати із шляху нам не доведеться.
(22) Піпа дорівнює 50 гектолітрам. (Прим, автора.)
— Я це знаю, дорогий лорде. На всіх трьох групах островів, які входять до складу Канарських, є багато чого цікавого для дослідження, не згадуючи вже про Тенері-феський шпиль, котрий завжди мені хотілось побачити. Це — щаслива нагода. Я скористаюся з неї і, очікуючи судно, [46] що повезе мене до Європи, зійду на цю славетну гору.
— Чиніть, як вам до вподоби, дорогий Паганелю, — відповів Гленарван, мимоволі посміхаючись.
Він мав підстави посміхатись.
Канарські острови лежать неподалік од Мадейри. Двісті п'ятдесят миль — невелика відстань для такого швидкохідного судна, як "Дункан".
31 серпня, о другій годині дня, Джон Манглс і Паганель прогулювались по палубі. Французький учений засипав свого співбесідника питаннями про Чілі. Раптом капітан перервав його, показуючи цяточку на південному обрії.
— Пане Паганелю!
— Що там, мій любий каштане?
— Гляньте в цей бік. Ви нічого не бачите?
— Нічого.
— Ви не туди дивитесь. Треба дивитись не на обрій, а вище, на хмари.
— На хмари? Нічого там не знаходжу.
— А тепер гляньте на кінець бушприта.
— Нічого не бачу.
— Ви не хочете бачити! Та що б там не було, Тенеріфеський шпиль чітко вимальовується над обрієм, хоч до нього звідсіль близько сорока миль.
Хотів Паганель бачити чи ні, але йому довелось через деякий час, аби не набути слави сліпака, визнати те, що існувало вочевидь.
— Ви вже помітили його? — мовив Джон Манглс.
— Так, так, чудово видно. Оце він і є, той уславлений Тенеріфеський шпиль? — зневажливо запитав географ.
— Оце він і є.
— Він начебто не дуже й високий.
— Однак він здіймається над рівнем моря на одинадцять тисяч футів, — зауважив Джон Манглс.
— Це нічого не варто проти Монблану.
— Можливо, але коли вам доведеться видиратися на цей шпиль, ви тоді відчуєте, який він високий.
— Видиратися! Навіщо це здалося, мій любий капітане, видиратися на нього після Гумбольдта (23) та Боплана (24). Цей [47] Гумбольдт — справжній геній! Він зійшов на гору й так досконально описав її, що вже нічого й додавати. Він визначив п'ять смуг: смугу виноградників, смугу лаврового дерева, соснову смугу, смугу альпійського вересу і, врешті, неродючу смугу. Гумбольдт добрався до самого вершечка, де не було навіть місця, щоб сісти. Відтіль його зір обіймав простір, рівний чверті Іспанії. По тому він спустився в глиб вулкана, на самісіньке дно згаслого кратера. Що ж мені робити на цій горі після такої видатної людини, скажіть, будь ласка?
(23)Гумбольдт О. (1769-1859) —видатний німецький природознавець, географ і мандрівник, один із засновників сучасної фізичної географії.
(24) Боплан Е. — французький ботанік, сучасник Гумбольдта, 8 яким він подорожував по Південній Америці й островах Тихого океану.
— Ваша правда, відкривати там уже більше нічого, — погодився Джон Манглс— Шкода, бо ви знудитесь, очікуючи в порту попутне судно. Там немає чого й розраховувати на будь-які способи розважитися.
— За винятком своїх власних, — докинув Паганель, сміючись. — Але скажіть, друже мій Манглсе, на островах Зеленого Мису є місця постійних стоянок пароплавів? Що ви про це знаєте?
— Звичайно, є. Нема нічого легше, як висісти в Вілья-Прайя.