Джон Манглс уже повикидав був чималу частину вантажу, щоб облегшити бриг; тепер решту паків з шкірою, важкі палі, запасні реї, кілька тонн чавунних болванок — баласт судна — розмістили на кормі, аби її вага допомогла звільнити форштевень. Опріч того, Вільеон і Мюльреді вкотили на корму кілька бочок і поналивали їх вщерть водою.
Коли ці останні роботи доходили кінця, настала північ. Усі виснажились до краю, — прикра обставина, бо, щоб крутити брашпиль, замало було й об'єднаних сил всієї команди. Отже Джон Манглс надумав трохи змінити план операції.
Нараз бриз стишився. Морська поверхня ледь-ледь брижилася під легесеньким вітерцем. Джон, оглядаючи обрій, помітив, що південно-західний вітер стає північна"західним. Моряк не міг помилитися, дивлячись на особливо розташовані пасма хМар та їхнє забарвлення. Вільеон і Мюльреді поділяли думку свого капітана.
Джон Манглс повідомив Гленарвана про свої спостереження і запропонував відкласти знімання судна з мілини на завтра.
— Мої міркування такі, — сказав він. — Насамперед ми дуже втомлені, а звільнення "Макарі" вимагає напруження всіх наших сил. До того ж, коли нам пощастить підняти брига, як вести його серед підводних скель в нічній пітьмі? Безпечніше діяти вдень. Я маю, крім того, ще й іншу підставу не поспішати. Вітер обіцяє бути сприятливим, і я хочу цим скористатись; коли приплив зрушить цю стару посудину, вітер допоможе дати їй задній хід. Завтра, якщо я не помиляюсь, вітер повіє з північного заходу. Ми поставимо вітрила на грот-щоглі, і вони прислужаться нам, щоб зрушити бриг з мілини.
Капітанові міркування переконали всіх. Навіть найбільш нетерплячі, Гленарван та Паганель, і ті відступили, й операцію відклали на завтра. Ніч минула спокійно. Встановили вахту, головне, щоб пильнувати якорі.
Настав ранок. Як і передбачав Джон Манглс, вітер подув з північного заходу й весь час дужчав. Це була відчутна допомога. Всю команду викликали на палубу. Роберт, Вільеон і Мюльреді видерлись на вершечок грот-щогли, майор, Паганель і Гленарван розмістились на палубі, ладні в слушну мить розгорнути вітрила. Рею грот-марселя підняли [416]за допомогою блока, а грот і грот-марсель залишили на гі-товах.
Звертало на дев'яту годину ранку. До повного припливу залишалось ще чотири години. Цей час не згаяли марно. Дякон Манглс скористався ним, щоб замінити тимчасовою щоглою зламану фок-щоглу на носі брига. Це дозволяло йому швидко покинути тутешні небезпечні місця, як тільки судно спливе на поверхню. Спільними зусиллями всієї команди ще перед полуднем фок-рею припасували й міцно закріпили на місці старої щогли. Гелена й Мері дуже стали в пригоді, приладнавши запасне вітрило до реї фок-брам-стеньги. Жінки раділи, що й вони попрацювали для загального порятунку. "Макарі", оснащений в такий спосіб, полишав бажати кращого з погляду зграбності, але міг принаймні плисти, не дуже віддаляючись од берега.
Тим часом вода прибувала. На поверхні моря завирували невеликі хвилі. Вершин" підводних скеяь потроху зникали, наче голови морських тварин, що повертались до рідної стихії. Наближалась вирішальна хвилина. Всі нетерпеливились, охоплені гарячковим збудженням. Ніхто не розмовляв. Усі дивились на Джона, чекаючи його наказів. Джон Манглс, перехилившись через поручні юта, стежив за припливом. Інколи він занепокоєно поглядав на сильно натягнені якірні троси. О першій годині приплив досяг найвищого рівня. Настала мить, коли вода вже не піднімається, але ще й не спадає. Треба було негайно діяти. Поставити грот та грот-марсель, і на щоглі, немов головні убори, враз забіліли напнуті вітрила.
— До брашпиля! — гукнув Джон.
Брашпиль мав з обох боків ручки-гойдалки, як пожежна помпа. Гленарван, Мюльреді, Роберт з одного боку, Пага-нель, майор і Олбінет — з другого налягли на ці гойдалки, котрі надавали руху брашпилеві. Водночас Джон Манглс і Вільсон озброїлись залізними жердинами, що ними намацують морське дно, і приєднали свої зусилля до зусиль товаришів.
— Сміливіше! Сміливіше! — кричав молодий капітан. — Беріться разом!
Під могутньою дією брашпиля трос і линва натяглись, наче струни. Обидва якорі тримали добре. Успіх операції вирішувала швидкість. Найвищий рівень води триває недовго, за кілька хвилин починається спад. Команда подвоїла зусилля. Вітер дмухав іще дужче, прибиваючи вітрила до щогли. Корпус судна почав тремтіти, здавалось, він ось-ось [418] зрушиться з місця. Може, бракувало тільки одної пари рук, щоб зірвати бриг з піщаної мілини.
— Гелено! Мері! — крикнув Гленарван.
Молоді жінки кинулись допомагати своїм товаришам. Стопор брязнув востаннє, й брашпиль став.
Але це було й усе. Бриг не ворухнувся. Почався відплив, і стало очевидно, що такій малій команді не до снаги підняти судно, навіть за допомогою вітру й води.
Розділ VI. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ЛЮДОЖЕРСТВА
Перший спосіб порятунку, до якого вдався Джон Манглс, зазнав невдачі. Доводилось негайно звернутися до другого. Очевидно, підняти "Макарі" з мілини неможливо, і так само очевидно, що їм залишається тільки одне — покинути судно. Незавбачливо й нерозумно було б чекати на борту брига малоімовірної допомоги. Перш ніж до місця аварії нагодиться якесь випадкове судно, "Макарі" обернеться на тріски! Досить, щоб знялася буря або лише захвилювалось море, — і бриг покотить піщаною мілиною, потрощить його, пошматує на скіпки й рознесе їх по всіх усюдах. Тому Джон Манглс хотів будь-що дістатися берега, перш ніж почнеться ця неминуча руйнація.
Він запропонував змайструвати пліт, доволі міцний, щоб перевезти на ньому до новозеландського узбережжя пасажирів і достатню кількість харчів.
Розмірковувати довго над цим за браком часу не випадало — треба було діяти. Негайно взялися до праці й зробили вже чимало, коли її перервала ніч.
По вечері, о восьмій годині, коли Гелена й Мері Грант відпочивали в рубці на своїх койках, Паганель і його друзі, походжаючи палубою, говорили поміж себе про свої важливі діла. Роберт не схотів їх покинути. Відважний хлопчина жадібно слухав розмову старших, готовий виконати кожне доручення, зважитись на будь-яку небезпеку.