Але ще складніше стало слухати оперу, коли високий паркан обгородили дротом у три ряди. Пролетарське студентство, правда, скоро дало цьому раду. В двох-трьох місцях ці колючі загорожі були по-мистецьки приплюснуті до паркана й знешкоджені. Постраждали хібащо одна-дві спідниці пролетарських студенток, але перемога була за ними.
Тоді ті самочинні входи до саду хтось злісно обляпав звичайною вульгарною смолою з дьогтем. Це було найбру-тальніше, що могла придумати адміністрація саду на захист від студентських навал на міську культуру. Але перемога зосталася, кінещгкінцем, за пролетарським студентством. Аматори мистецтва завбачливо брали з собою газети, акуратно й міцно приліплювали до смоли з дьогтем і з комфортом перелазили через паркан. Тільки одна бідна Неля вмудровувалася й тут прийти додому вся в смолі.
V.
Серафим Кармаліта одбився сьогодні від своїх, — так йому заманулося, — і блукав по залі, убраній мармуровою колонадою, виліпленими на стелі Гірляндами та сяючій багатими переливами світла. Він, проходячи повз величезні дзеркала на всю стіну, оглядав свого чудесного розлатаного кожушка і довге, як у дівчини, спадаюче на комір волосся. Він нудьгував, бо цих лекцій про кохання й статеві взаємини було дуже багато і все товкли те саме, — про гігієну, про обов'язки, про патології... В уяві його існували інші поняття про це трохи божевільне явище, яке спадає на людину ні з того, ні з сього.
Дарма, щэ він усе був із Килиною, що оці гемонські Аякси увесь час знущаються із них, — все це не видобувало ані іскри того божевілля, був він вільний козак.
Втім, чогось він тут блукає, чогось хоче, — заплутатися в якісь тенета, чи що?
Не знайшовши нічого цікавого в багато прибраній залі, він пішов на балкон, — і там також добре буде чути, — став там десь збоку. Лекція починалася, лектор був уже на естраді. Щоб мати кращу позицію і бачити зза спин лектора, Кармаліта мусів весь час відхилятися, весь час якась голова йому заважала.
Це була якась стрижена, гарними хвилями викладена смоляна голівка. Не кучеряве, а саме хвилясте волосся робило цю голівку подібною на єгипетське божество, воно увесь час йому заважало.
Серафим з того всього перейшов на зовсім протилежний бік балкону. Там були лише такі самі грубі створіння, як він, — потиснув одного-другого — й уже влаштувався.
Єгипетську голівку звідси було видно йому, і ще краще, бо тепер він міг на неї роздивлятися зовсім без перешкод. Дівчина не знала, що її хтось спостерегае, вона суворо й нібито з недовір'ям слухала лекцію. Очі й уста її були однакової величини і справді нагадували щось із єгипетської мітології.
Цікаво знати, що воно за дівчина.
Здається, вона й сама. Ні з ким не перемовляється.
Ні, таки треба йти на той бік, — вирішив Серафим. Тепер він уже знав, де йому найбільш буде чути й видно. Вернувся назад, і так натиснув іззаду, що вона нетерпляче ворухнулася.
— Вибачайте, — сказав Кармаліта й чемно відсторонився, стараючись, проте, зайняти місце поруч неї.
— Вибачайте, — сказала й вона, неуважно озирнувшись, і знову всю увагу втопила в слух.
— Цікава лекція! — сказав Кармаліта, як лектор закінчив і збиті докупи слухачі почали розходитися.
— Не дуже, — усміхнулася глузливо єгиптянка. — "Записки лікаря" Вересаева куди цікавіші.
— А чого ж ви так^уважно її слухали?
Дівчина вперше викриваюче-допитливим оком кинула на нього.
— Ви звідки знаєте?
І сховалася за байдужість.
— Я слухала тому так, щоб можна було не погоджуватися.
Вони вже сходили в вестибюль, дівчина була сама.
Серафим не відставав ані на крок, йому цікаво бvлo, куди поверне дівчина. Може на трамвай сяде? Може... Йти додому йому аж ніяк не хотілося.
— Ви далеко живете? Хочете, я вас проведу! — несподівано для себе бовкнув він.
— Я не боюсь. А як хочете прогулятися, то прошу. Тільки... будете каятися. Я живу дуже далеко!
Щоб він каявся! Та хлопець був такий заінтригований цією єгиптянкою, яка з часів Озіріса прийшла сюди й так сміливо, незалежно поводиться, що він уже й не думав оце зразу згубити її в нічній темряві.
Розмовляючи про лекцію, пройшли вони залиту вогнем центральну магістраль і раптом втонули в глуху, темну, безлюдну вуличку, за якою починався один із міських ринків.
— А ви не боїтеся, що я вас витрушу із вашого пальта? — раптом запитав Серафим. — А може я вуркаган?
Дівчина скоса подивилися на його розлатаного кожушка й довгі патли.
— По-перше, моє пальто не являє жадної цінности, а по-друге, ви ж щойно самі сказали, що ви не безпритульний, а студент.
— Я? Коли я сказав?
— А от кілька хвилин тому сказала* "У нас в ІНО... Бісова дівчина, вона ще й спостережлива!
— Ага, то ви ловите людей на слові! Гаразд, я вам скажу про вас. Ви живете без тата й без мами, ви... де ви вчитесь? В театральному інституті?
— А може й ніде...
— У всякім разі, не в ІНО, бо я б уже вас давно знав... Дівчина дрочилася, ніяк не хотіла сказати про себе, —
де вона вчиться і як зветься, а сама вела богзда куди, в якусь далеку околицю міста.
— Ні, ви справді мене не боїтесь?
— А ви не боїтесь, що я вас заведу до " малини*?
— В "малині" не читають " Записок лікаря*, — помстився Кармаліта.
В цій частині міста Серафим ніколи не був і, власне, не Кармаліта вів дівчину, а вона його і щораз більше й більше заінтриґовували вони одне одного. Кармаліта, викритий уже, як студент, і прізвище своє сказав, і адресу. А ще й досі не міг нічого сказати про неї крім того, що вона дотепна, спостережлива, смілива й має єгипетську красу.
— От я тут і живу! — сказала вона нарешті.
Вони були біля якогось великого будинку модерної конструкції, ніби не житлового типу. Він один височився серед старосвітських безповерхових будиночків.
— А що це за установа?
— " Малина*. Нарешті, ви вже й злякалися! Десь недалеко пробила дванадцята година.
Дівчина ще стояла, не прощалася, не прощався й Серафим.
— Як хочете, я зараз у цю "малину" зайду, — налякав він дівчину.
— Як не боїтеся...
І дивна річ, дівчина пропускає його вперед, ідуть вони якимись сходами, потім якимсь переходом, потім коридором. Вона відмикає двері, заходять вони в якусь кімнату.